15 липня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1780/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Волинського обласного навчально-курсового комбінату про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Волинське ОВФСЗІ) звернулося з позовом до Волинського обласного навчально-курсового комбінату про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 52 995,83 грн. та пені в сумі 1 462,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2018 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця, чим порушив вимоги частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ). Позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 52 995,83 грн. та пеню в сумі 1 462,80 грн. за невиконання у 2018 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а всього стягнути 54 458,63 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач 24.06.2019 року за вх. №10275/19 подав відзив у якому просив у задоволенні позову відмовити, оскільки відповідачем були вжиті всі заходи для виконання покладеного на нього законом обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Підприємство систематично надавало державній службі зайнятості інформацію необхідну для працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів (форма №3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів, що є належним підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда. Також зазначає, що обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 27.02.2018 року Волинський обласний навчально-курсовий комбінат подав до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 12 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб, при нормативі 1 особа.
У зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складено розрахунок розміру сплати адміністративно-господарських санкцій та пені, а саме 52 995,83 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 1 462,80 грн., а всього 54 458,63 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21 березня 1991 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №875-ХІІ) підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частинами першою, другою статті 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Згідно частини 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).
Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, так і за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Згідно з ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 №5067 «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Судом встановлено, що відповідачем щомісячно протягом 2018 року подавалися Державній службі зайнятості звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за січень-грудень 2018 року.
Таким чином, відповідач інформував центр зайнятості про створення робочих місць для осіб з інвалідністю.
Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.
Частинами першою та третьою статті 18 Закону №875-ХІІ визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Крім того, суд звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року №803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (далі - Наказ №316).
Згідно із Наказом №316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наказ №316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» кожного місяця чинним законодавством не передбачено.
Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2018 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем щомісячно протягом 2018 року подавалась до Луцького міського центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у яких повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Луцьким міським центром зайнятості особи з інвалідністю до відповідача не спрямовувалися, відтак, робочі місця залишилися вакантними.
Водночас, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2018 рік не встановлено та позивачем такої інформації не надано.
Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем було виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 825/709/17, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 31.01.2019 у справі № 820/2267/17.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.
Як встановлено приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що Волинський обласний навчально-курсовий комбінат у 2018 році вживав своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, при цьому позивач не надав суду доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 52 995,83 грн. та нарахування пені в сумі 1 462,80 грн.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд
В задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Волинського обласного навчально-курсового комбінату про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич