вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"08" липня 2019 р. м. Київ Справа № 911/283/16
Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши скаргу № 35-22-231 від 27.05.2019 Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 12.03.2019 у виконавчому провадженні № 58495319 про повернення стягувачу виконавчого документа від 30.03.2016 у справі № 911/283/16
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», с. Гора
до Приватного підприємства «ТМД-Сервіс», м. Миколаїв
про стягнення 23 920,50 грн.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржник): Коноваленко І.М., адвокат, довіреність № 01-22/7-144
від 15.05.2019;
від відповідача: не з'явився;
від ВДВС: не з'явився.
встановив:
Рішенням господарського суду Київської області від 02.03.2016 у справі № 911/283/16 задоволені повністю позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», присуджено до стягнення з Приватного підприємства «ТМД-Сервіс» 25 301,96 грн. заборгованості, 4 097,79 грн. пені, 286,79 грн. 3 % річних, 484,54 грн. інфляційних втрат та 1 378,00 грн. судового збору.
30.03.2016 на виконання вказаного рішення господарським судом Київської області було видано відповідний наказ.
10.06.2019 через канцелярію господарського суду Київської області від Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» надійшла скарга № 35-22-231 від 27.05.2019 на постанову головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ в Миколаївській області від 12.03.2019 у виконавчому провадженні № 58495319 про повернення виконавчого документа стягувачу, за змістом якої скаржник просить суд визнати незаконною та скасувати дану постанову, зобов'язати головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ в Миколаївській області відновити виконавче провадження № 58495319, направити на адресу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» копію постанови про відкриття виконавчого провадження із зазначенням ідентифікатора доступу, провести виконавчі заходи у виконавчому провадженні № 58495319, передбачені законодавством, у повному обсязі.
Так, скаржник вказує на те, що на момент звернення до господарського суду із відповідною скаргою, копія постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 30.03.2016 у справі № 911/283/16 на адресу ДП МА «Бориспіль» не надходила.
Проте, 16.05.2019 ДП «МА «Бориспіль» отримано постанову у ВП № 58495319 від 12.03.2019 головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв про повернення виконавчого документа стягувачу.
ДП «МА «Бориспіль» вважає, що постанова головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв про повернення виконавчого документа стягувану від 12.03.2019 винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частиною 1 ст. 342 ГПК України, передбачено, що скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення розглядаються у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Ухвалою суду від 11.06.2019 прийнято до розгляду скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» № 35-22-231 від 27.05.2019, розгляд якої призначений в судовому засіданні на 19.06.2019.
Ухвалою суду від 19.06.2019 розгляд скарги відкладений на 08.07.2019.
В судових засіданнях 19.06.2019 та 08.07.2019 представник скаржника підтримав подану скаргу та просив суд задовольнити її з підстав, викладених у скарзі.
Представники відповідача та відділу ДВС в судові засідання 19.06.2019 та 08.07.2019 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час, місце розгляду скарги повідомлені належним чином, своїм правом на подачу до суду пояснень по суті скарги, яка підлягає розгляду не скористались.
Враховуючи те, що неявка боржника, державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч. 2 ст. 342 ГПК України), а надання письмових пояснень на скаргу є правом, а не обов'язком учасника процесу, господарський суд вважає, що неявка боржника та представника відділу ДВС в судові засідання не перешкоджає розгляду скарги за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши і перевіривши подані в підтвердження обґрунтування скарги докази, заслухавши пояснення стягувача, судом встановлено.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим, на шкоду одній зі сторін.
Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.07.2012 у справі «Савіцький проти України» (заява № 38773/05) та від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07) вказано, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України та практики Європейського суду з прав людини, рішення суду у справі № 911/283/16, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавців.
Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
В силу положень ст. 1 Закону «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Дослідивши обставини скарги та оцінивши у відповідності до ст. 86 ГПК України докази, надані учасниками, проаналізувавши норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов наступних висновків.
14.02.2019 до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області стягувачем було направлено заяву від 14.02.2019 № 35-22-72 про відкриття виконавчого провадження, з додатками, яка була одержана адресатом 26.02.2019.
28.02.2019 головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58495319 з виконання наказу господарського суду Київської області від 30.03.2016 у справі № 911/283/16.
Приписами ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Однак, як стверджує скаржник, станом на час звернення із відповідною скаргою до господарського суду Київської області, копія постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 30.03.2016 у справі № 911/283/16 на адресу ДП МА «Бориспіль» не надходила.
Таким чином є слушним твердження скаржника про порушення головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області норм статей 18, 26, 28 Закону України «Про виконавче провадження».
З урахуванням наведеного, вимоги скаржника, якими він просить суд зобов'язати державного виконавця направити на адресу ДП «МА «Бориспіль» копію постанови про відкриття виконавчого провадження № 58495319 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону встановлено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, законодавчо закріплено імперативний обов'язок державного виконавця (усіх рівнів відповідно до визначеної структури) дотримуватись вимог Закону під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.
Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов'язки та права державного виконавця.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ч. 5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. (ч. ч. 4, 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною 4 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
12.03.2019 головний державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу мотивовану тим, що згідно отриманої відповіді державної фіскальної служби України, інформація про номери рахунків, відкритих юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями, боржник має зареєстровані розрахункові рахунки. Згідно повідомлення банківських установ кошти на вказаних рахунках відсутні. Згідно БД АІС автомобіль, НАІС ДАІ автотранспортні засоби за боржником не зареєстровано. Згідно отриманої інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку доступу державного виконавця та Реєстру речових прав відомості відсутні. Згідно акта державного виконавця майно яке належить боржнику на праві приватної власності та на яке можливо звернути стягнення не виявлено. За адресою зазначеною у виконавчому документі боржник господарську діяльність не здійснює.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Разом із тим, за результатами дослідження поданих скаржником до скарги доказів встановлено, що після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не здійснювались регулярні перевірки майнового стану боржника, у тому числі не було зроблено повторних запитів до Державної фіскальної служби України з метою виявлення нових рахунків боржника.
Матеріали виконавчого провадження взагалі не містять відомостей щодо встановлення державним виконавцем факту належності боржнику рухомого та нерухомого майна, та вжиття заходів щодо розшуку такого майна.
Таким чином, суд встановив, що органом ДВС у виконавчому провадженні № 58495319 при примусовому виконанні наказу господарського суду Київської області від 30.03.2016 у справі № 911/283/16 всі належні та допустимі виконавчі дії, в порушення ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», не вживалися.
Враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що у державного виконавця не було достатніх та обґрунтованих підстав для винесення постанови від 12.03.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу, зважаючи на встановлені судом обставини вчинення державним виконавцем недостатнього обсягу виконавчих дій, які були б спрямовані на примусове виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Надані до скарги матеріали виконавчого провадження не підтверджують, що здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, оскільки обсяг таких заходів не можна вважати достатнім та необхідним.
Відповідно до змісту статей 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до змісту ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На переконання суду, орган виконання судових рішень не вчинив всіх можливих дій, спрямованих на пошук активів боржника, який має заборгованість перед Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Висновки органу ДВС про відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення є передчасними.
За приписами статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що є незаконною та підлягає скасуванню постанова головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області від 12.03.2019 у ВП № 58495319 про повернення виконавчого документа стягувачу, з огляду на що скарга в цій частині підлягає задоволенню.
Як наслідок, відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Розглянувши вимоги скаржника про зобов'язання державного виконавця відновити виконавче провадження № 58495319 з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 30.03.2016 у справі № 911/283/16, господарський суд зазначає, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії державного виконавця або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з вчиненням відповідних дій.
Як було роз'яснено у пункті 9.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Оскільки обов'язок державного виконавця відновити виконавче провадження встановлений безпосередньо нормою ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», то у суду відсутні підстави для зобов'язання державного виконавця вчиняти відповідні дії. Як наслідок, заявлена стягувачем вимога про зобов'язання державного виконавця відновити виконавче провадження № 58195319 є передчасною та задоволенню не підлягає.
Вимоги скаржника, якими він просить суд зобов'язати головного державного виконавця провести виконавчі заходи у даному виконавчому провадженні передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження» в повному обсязі, судом також відхиляються, як такі, що виходять за межі повноважень господарського суду, оскільки задоволення описаних вимог скаржника видається втручанням у діяльність державного органу, оскільки вчинення конкретних виконавчих дій, вибір виконавчої дії тощо, є компетенцією і прерогативою органів Державної виконавчої служби, а не суду. При вчиненні кожної виконавчої дії, державний виконавець має враховувати ряд обставин і спеціальних вимог законодавства, про що не йдеться в Господарському процесуальному кодексі України.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши дану скаргу із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
На підставі викладеного, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 1-3, 18, 129, 339 - 345 ГПК України, господарський суд, -
постановив:
1. Скаргу № 35-22-231 від 27.05.2019 Державного підприємства «Міжнароддний аеропорт «Бориспіль» на постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 12.03.2019 у виконавчому провадженні № 58495319 про повернення стягувачу виконавчого документа від 30.03.2016 у справі № 911/283/16 задовольнити частково.
2. Визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області від 12.03.2019 у виконавчому провадженні № 58495319 про повернення виконавчого документа стягувачу.
3. Зобов'язати головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області Власенка В.В. направити на адресу державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» копію постанови від 28.02.2019 про відкриття виконавчого провадження № 58495319.
4. У задоволенні іншої частини скарги відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання ухвали - 15.07.2019.
Суддя О.О. Христенко