27 червня 2019 року № 320/1668/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 06 серпня 2018 року внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 грудня 2018 року №122.
- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 06 серпня 2018 року, з урахуванням проведених виплат та факту подання ОСОБА_1 усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу в лавах Збройних Сил України.
Під час проходження служби та виконання завдань за призначенням в зоні проведення Антитерористичної операції 20 травня 2015 року, внаслідок здійснення мінометного обстрілу противником позиції підрозділу, позивачем було отримано поранення та закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забій хребта, що призвело до розвитку наслідків закритої черепно-мозкової травми у вигляді окремих мікрознаків, астено-вегетативного синдрому, ізольованого міжхребцевого остеохондрозу грудо-поперекового відділу хребта та інших наслідків.
Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2772 від 27.07.2015 року було встановлено, що ТРАВМА, КОНТУЗІЯ ТА ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ. Крім того, захворювання позивача: ліпоматоз з незначним порушенням функції, простий далекозорий астигматизм обох очей в 0,5 D при гостроті зору 1,0: ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.
При цьому позивач зазначив, що після отримання поранення 20.05.2015 та огляду ЦВЛК 27.07.2015 група інвалідності не встановлювалась, а було визначено втрату працездатності 15% та виплачена допомога в сумі 14469,0 грн у зв'язку із встановленням відсотка втрати працездатності.
В подальшому наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 16 березня 2018 року №137 позивача було звільнено з військової служби за станом здоров'я.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 04.04.2018 року №73 позивача було виключено зі списків частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Васильківського ОМВК Київської області.
Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1770 від 22.06.2018 року було встановлено: захворювання підполковника у запасі ОСОБА_1 ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ, закрита черепно-мозкова травма (20.05.2015), струс головного мозку які призвели до розвитку: посттравматичного арахноїдиту з стійким вираженим цефалічним синдромом - ТРАВМА, ТАК, ПОВ'ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ. Також згідно з протоколом засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1770 від 22.06.2018 встановлено: ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.
Позивач зазначає, що 06 серпня 2018 року під час первинного огляду Васильківською міжрайонною МСЕК позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності з 06.08.2018 року довічно.
В листопаді 2018 року через ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 було надіслано документи до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, для призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.
Київським обласним військовим комісаріатом пакет документів для призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності, було направлено на адресу Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення.
07 грудня 2018 року комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум ухвалила рішення, оформлене протоколом №122, про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки встановлення групи інвалідності відбулося у понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
При цьому, відмовляючи в призначенні одноразової грошової допомоги, комісія Міністерства оборони України посилалась на абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975.
Вважаючи, що рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом №122 від 07.12.2018 року, є протиправним і таким, що порушує права позивача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, Міністерством оборони України було подано відзив на позовну заяву. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого від 03.11.2015 Серія АГ № 0006714, позивачу встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 15 % у зв'язку із пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини від 20.05.2015.
На підставі вказаної довідки у зв'язку із встановленням 15% втрати працездатності у відповідності до рішення засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України, призначено та виплачено одноразову грошову допомогу у сумі 14469,00 грн. Кошти в сумі 14469,00 грн. зараховані на картковий рахунок позивача.
Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії АВ №030091 від 06.08.2018 під час проведення первинного огляду позивачеві 06.08.2018 встановлено довічно ІІ групу інвалідності, яка пов'язана із захистом Батьківщини.
У зв'язку з встановленням (зміною) іншої групи інвалідності позивач звернувся до Київського обласного військового комісаріату з заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги.
07 грудня 2018 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 07.12.2018 № 122, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, у зв'язку з тим, що згідно з ч.4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, у разі зміни групи інвалідності доплата до одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, а позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
10 травня 2019 року представником позивача було подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що 06.08.2018 року у позивача не відбувалася зміна групи інвалідності. ІІ група інвалідності позивачу була встановлена вперше під час первинного огляду Васильківською міжрайонною МСЕК. До 06.08.2018 року позивач не був визнаний особою з інвалідністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, розпочато підготовку справи до судового розгляду, витребувано докази по справі від сторін та призначено підготовче засідання на 07.05.2019.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 витребувано докази по справі та відкладено підготовче засідання на 06.06.2019.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 закрито підготовче провадження у справі та розпочато судове засідання з розгляду справи по суті одразу після закінчення підготовчого судового засідання.
В судовому засіданні 06.06.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 06.06.2019 року проти позову заперечувала у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи в судовому засіданні 06.06.2019 року проти позову заперечував на тих самих підставах, що і відповідач, просив відмовити у задоволенні позову.
У зв'язку з надходженням до суду клопотань всіх учасників про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження, ухвалою суду від 06.06.2019 постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 01.08.1991 по 04.04.2018 проходив військову службу в лавах Збройних Сил України на різних посадах.
Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) для учасників АТО від 13.07.2015 №8/73, виданої військовою частиною НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковник ОСОБА_1 , 1972 року народження, одержав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку у вигляді вегетативно-судинної нестійкості. Згідно з даними журналу ведення бойових дій зведеного загону Повітряних Сил від 20 травня 2015 року та зі слів підполковника ОСОБА_1 під час виконання завдань за призначенням в зоні проведення АТО о 8.30 противник із мінометів обстріляв позиції загону, випустив 4 міни. В результаті обстрілу отримав поранення (а.с.15).
Судом також встановлено та підтверджується Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданою 06.11.2017 за вих.№1-304 командиром військової частини НОМЕР_2 , що підполковник ОСОБА_1 дійсно в період з 06.04.2015 по 20.05.2015, з 31.05.2015 по 02.06.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції у с.Воскресенка, с.Золоте Поле Донецької області (а. с. 14).
30 червня 2015 року Управлінням особового складу командування Повітряних Сил Збройних Сил України позивачу видано посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_3 (а.с.13).
Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2772 від 27.07.2015 року встановлено: Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій хребта підполковника ОСОБА_1 , 1972 року народження, - 20.05.2015, під час виконання бойового завдання (АТО), за якими на підставі довідки гарнізонної ВЛК ГВМКЦ «ГВКІ» №2232 від 24.07.2015 за ст..75-г, 64-г, 10-в графи ІІІ Розкладу хвороб, графи - ТДВ придатний до військової служби та які у подальшому призвели до розвитку: Наслідків ЗЧМТ (струс головного мозку 20.05.2015) у вигляді окремих мікрознаків, астено-вегетативного синдрому, ізольованого міжхребцевого остеохондрозу грудо-поперекового відділу хребта, незарощення дужки 1,5 хребця, спондильозного спондилолістезу1,5 хребця І ст., з больовим синдромом при незначному порушенні функції. Хронічної вертеброгенної торакалгії; - ТРАВМА, КОНТУЗІЯ ТА ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.
Крім того, відповідно до цього протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1770 від 22.06.2018 року встановлено: Захворювання: ліпоматоз з незначним порушенням функції, простий далекозорий астигматизм обох очей в 0,5 D при гостроті зору 1,0: ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.
Центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв згідно протоколу засідання №1770 від 22.06.2018 року постанову по причинному зв'язку захворювань за довідкою гарнізонної ВЛК ГВМКЦ «ГВКІ» №2232 від 24.07.2015 - відмінено, постанову по причинному зв'язку захворювань за довідкою ВЛК 66 ВМГ №39 від 26.05.2015 - відмінено (а.с.16).
Суд зазначає, що відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0006714 від 03.11.2015, виданої Васильківською МСЕК, ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності 15 % та зазначено, що причиною втрати професійної працездатності є травма, пов'язана із захистом Батьківщини від 20.05.2015, датою встановлення страхового випадку визначено 20.05.2015 (а.с.42-43).
Відповідно до наданого суду витягу з Протоколу засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України від 04.03.2016 №14, Комісія, розглянувши подані документи, дійшла висновку про можливість призначення одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ від 25 грудня 2013 року №975, підполковнику ОСОБА_1 (вч НОМЕР_2 ), у зв'язку з встановленням 15% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 20.05.2015, на підставі довідки МСЕК серія АГ №0006714 від 03.11.2015 в сумі 14469,00 грн. (а.с.94).
При цьому суд зазначає, що група інвалідності позивачу не встановлювалась, а лише було визначено ступінь втрати професійної працездатності у 15 % та виплачена одноразова грошова допомога в сумі 14469,00 грн. застрахованій особі у зв'язку із встановленням ступеню втрати професійної працездатності, що відповідачем і третьою особою не заперечується.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 березня 2018 року №137 підполковника ОСОБА_1 , начальника циклової комісії радіотехнічного забезпечення польотів 38 об'єднаного навчального центру Харківського національного університету Повітряних Сил відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог пункту 1 підпункту «б» частини 8 цієї статті було звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» за станом здоров'я (а.с.17)
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.04.2018 року №73 підполковника ОСОБА_1 , начальника циклової комісії радіотехнічного забезпечення польотів, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 16.03.2018 №137 з військової служби у запас ЗСУ, було виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Васильківського ОМВК Київської області (а.с.18).
З Протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1770 від 22.06.2018 року судом встановлено, що захворювання підполковника у запасі ОСОБА_1 , 1972 року народження: «Гіпертонічна хвороба ІІ ст., 2 ст., помірний ризик. ІХС. Дифузний кардіосклероз. СН І ст. Енецефалопатія змішаного ґенезу ІІ-ІІІ ст., у вигляді розсіяної дрібно-вогнищевої симптоматики з двобічною пірамідною недостатністю, статокоординаторними порушеннями, частими діенцефалічними кризами симпато-адреналового характеру з астено-невротичним та вестибуло-атактичним синдромами, емоційно-вольовою нестійкістю. Порушення толерантності до глюкози. Перехідний симетричний попереково-крижовий S1 хребець по типу люмбалізації, спонділолізний спондилілолістез L5 хребця 1 ст., ізольований міжхребцевий остеохондроз шийного, грудного, поперекового відділу хребта з больовим синдромом без порушення функції хребта. Хронічний вертеброгенний попереково-крижовий радикуліт при помірному порушенні функції», що підтверджується військово-обліковими та медичними документами, - ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ;
Закрита черепно-мозкова травма (20.05.2015), струс головного мозку, які призвели до розвитку: посттравматичного арахноїдиту з стійким вираженим цефалічним синдромом - ТРАВМА, ТАК, ПОВ'ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ;
Захворювання: «Розповсюджений ліпоматоз верхніх, нижніх кінцівок та тулуба із незначним порушенням функції. Сечосольовий діатез. Змішаний астигматизм правого ока в 1,0 Д та в о,75 Д лівого ока при короткозорості в меридіані найбільшої аметропії 0,5 д і гостроті зору 1,0 з корекцією. Пресбіопія» - ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (а.с.21).
06 серпня 2018 року під час первинного огляду Васильківською міжрайонною МСЕК позивачу вперше було встановлено ІІ групу інвалідності з 06.08.2018 року довічно, причина інвалідності: захворювання, травма, пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1030091 від 06.08.2018 року та випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1030091 від 06.08.2018 року (а.с.22-23). Ця обставина не заперечується відповідачем та третьою особою.
14 серпня 2018 року позивач звернувся до військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із ІІ групою інвалідності, травмою, захворюванням, пов'язаними із захистом Батьківщини, додавши до заяви відповідний пакет документів (а.с.99).
30 серпня 2018 року листом №2/5/1522 Київський обласний військовий комісаріат направив на ім'я директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який з 06.08.2018 визнаний інвалідом ІІ групи разом із заявою позивача та пакетом документів до заяви (а.с.98).
07 грудня 2018 року на засіданні Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом №122 (а.с.97).
В пункті 5 протоколу засідання Комісії від 07.12.2018 №122 вказано, що підполковник ОСОБА_1 16.03.2018 звільнений з військової служби та 03.11.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 15 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 20.05.2015 (довідка МСЕК серія АГ №0006714 від 03.11.2015), а 06.08.2018 під час повторного огляду органами МСЕК визнаний особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ №030091 від 06.08.2018).
В пункті 5 протоколу засідання Комісії від 07.12.2018 №122 зазначено, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
В пункті 5 протоколу засідання Комісії від 07.12.2018 №122 зазначено, що ОСОБА_1 групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Також зазначено, що допомога у зв'язку з встановленням 15% втрати працездатності виплачена в сумі 14469,00 грн.
Суд, навівши вище пункт 5 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.12.2018 №122 з розгляду поданих документів щодо позивача, зазначає, що інших підстав відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не наведено.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України № 2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України № 2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Так, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України № 2011-XII (в редакції станом на час прийняття відповідачем рішення про відмову у призначення допомоги від 07.12.2018) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
В силу ч. 9 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, яка прийнята відповідно до п. 2 ст. 16-2, п. 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Відповідно до Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» інвалідність це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п. 19 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком:
- вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
- вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;
- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Перелік, наведений у п. 19 Порядку №975, є вичерпним.
Суд звертає увагу на той факт, що 06.08.2018 року відбувся первинний огляд позивача Васильківською міжрайонною МСЕК та позивачу при первинному огляді вперше було встановлено ІІ групу інвалідності довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1030091 від 06.08.2018 року та випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1030091 від 06.08.2018 року (а.с.22-23).
Враховуючи, що позивачу 06.08.2018 вперше при первинному огляді МСЕК було встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку з захворюванням та травмою, пов'язаними із захистом Батьківщини, в силу вищезазначених положень він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Зазначені відповідачем підстави відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги із посиланням у пункті 5 протоколу засідання комісії від 07.12.2018 №122 на абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ та пункт 8 Порядку № 975 про те, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд вважає очевидно необґрунтованими.
На думку суду відповідач помилково вважає, що у позивача відбулася зміна групи інвалідності або її причина або зміна ступеня втрати працездатності, адже у позивача відбулося первинне встановлення інвалідності після визначення ступеню втрати працездатності, що не визначено, як підстава для відмови у призначенні ОГД.
Так, у позивача не відбулося зміни групи інвалідності чи її причини, адже група інвалідності позивачу вперше була встановлена при первинному огляді МСЕК 06.08.2018 року.
Більше того, у позивача не відбулася зміна ступеня втрати працездатності, адже встановлений позивачу ступінь втрати працездатності 15 % відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0006714 від 03.11.2015, виданої Васильківською МСЕК, після цього не змінювався.
Отже, жодної з обставин, зазначеної відповідачем як підстава для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не існує.
При цьому суд звертає особливу увагу, що у пункті 5 протоколу засідання комісії від 07.12.2018 №122 помилково встановлено обставини поданих щодо підполковника ОСОБА_1 документів.
Так, у протоколі засідання комісії від 07.12.2018 №122 зазначено, що 16.03.2018 підполковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби та 03.11.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 15 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 20.05.2015 (довідка МСЕК серія АГ №0006714 від 03.11.2015), а 06.08.2018 під час повторного огляду органами МСЕК визнаний особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ №030091 від 06.08.2018).
Суд зазначає, що відповідачем помилково зазначено, що 06.08.2018 під час повторного огляду органами МСЕК позивач визнаний особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини, адже згадана довідка МСЕК серія АВ №030091 від 06.08.2018 свідчить, що ІІ група інвалідності позивачу була встановлена вперше саме при первинному, а не повторному огляді.
Частинами 2 та 4 ст. 16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Такі положення норми ст. 16-3 застосовуються при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановленні інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
Системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі № 816/4195/15, від 21 червня 2018 року у справі № 751/4367/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 295/14297/16-а, від 13 грудня 2018 року у справі № 623/1711/17, від 05 квітня 2019 року у справі №820/4143/18.
Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, натомість строків реалізації такого права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
Абзац 2 частини 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ встановлює обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги. Такими обмеженнями є: зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін.
За таких обставин до позивача не можуть бути застосовані положення ч. 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ в частині, що стосується обмеження виплати одноразової грошової допомоги понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Окремо, щодо обставини, на яку посилається відповідач про те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинної групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2015 по 2018 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного зміни групи інвалідності або її причини для позивача, починаючи з 06.08.2018 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний термін.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Також, відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.
Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.
Безумовно, з прийняттям оспорюваного рішення позивач позбавлений можливості отримати та розпорядитися належною йому одноразовою грошовою допомогою, а відтак прийнявши рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, відповідач допустив не передбачуване для позивача втручання у майнові права та інтереси позивача.
В позовній заяві позивач, формулюючи позовні вимоги, просить визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 06 серпня 2018 року внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 грудня 2018 року №122.
При цьому обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 07.12.2018 №122, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 06 серпня 2018 року внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оскільки саме Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а не самим Міністерством оборони України, прийнято оспорюване позивачем рішення.
При цьому, вирішуючи питання про належного відповідача у справі, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2, 3 Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 26.10.2016 №564, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2016 за № 1497/29627, Комісія утворюється в апараті Міністерства оборони України з метою виконання пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 та Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов'язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року № 290.
Склад Комісії за посадами визначається наказом Міністерства оборони України.
Комісія складається з голови, заступника голови, секретаря та членів Комісії із числа керівників (заступників керівників) структурних підрозділів кадрового, медичного, юридичного, фінансового, гуманітарного забезпечення, представника Генерального штабу Збройних Сил України.
Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум утворена згідно з наказом Міністерства оборони України від 17.10.2016 №537 у такому складі:
Голова комісії - заступник Міністра оборони України - керівник апарату;
Заступник голови комісії - заступник начальника Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України;
Члени комісії:
Заступник директора департаменту - начальник відділу гуманітарної політики Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України;
Заступник директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України;
Заступник директора департаменту - начальник лікувально-евакуаційного відділу (з санаторно-курортним забезпеченням) Військово-медичного Департаменту Міністерства оборони України;
Заступник директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України;
Заступник директора Юридичного департаменту Міністерства оборони України;
Секретар Комісії - головний спеціаліст сектору соціальних виплат управління організаційного та соціальних виплат Департаменту фінансів Міністерства оборони України (а.с.84).
До складу Комісії наказом Міністерства оборони України від 02.04.2018 №140 внесені зміни, зокрема, слова «заступник Міністра оборони України - керівник апарату» замінено словами «державний секретар Міністерства оборони України»; слова «заступник начальника головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України» замінено словами «начальник управління кадрового забезпечення офіцерським складом - заступник начальника Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України»; слова «заступник директора департаменту - начальник лікувально-евакуаційного відділу (з санаторно-курортним забезпеченням) Військово-медичного Департаменту Міністерства оборони України» замінено словами «начальник лікувально-профілактичного управління Головного військово-медичного управління».
Таким чином, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум не є окремим органом державної влади, а діє в апараті Міністерства оборони України та складається з посадових осіб з числа посадових осіб Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Отже, оскільки Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум не є окремим державним органом, належним відповідачем у справі є саме Міністерство оборони України, в апараті якого утворена така комісія.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 06 серпня 2018 року, з урахуванням проведених виплат та факту подання ОСОБА_1 усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Абзацом 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Крім цього, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Натомість, у цій справі, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, не наділена повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, коли особі, яка звернулась із відповідною заявою про призначення одноразової грошової допомоги, після звільнення з військової служби встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням та травмою, пов'язаними із захистом Батьківщини, та має докази про причини та обставини наявного захворювання. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення Комісії у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 06 серпня 2018 року, з урахуванням проведених виплат та факту подання ОСОБА_1 усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності.
Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права позивача на її отримання, як інваліда ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 07.12.2018 №122, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 06 серпня 2018 року внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
3. Зобов'язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліда ІІ групи внаслідок травми та захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 06 серпня 2018 року, з урахуванням проведених виплат та факту подання ОСОБА_1 усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.
4. Встановити для Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум строк для надання суду звіту про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 27.06.2019.
Суддя Кушнова А.О.