03 липня 2019 року
суддів Великої Палати Верховного Суду Яновської О. Г., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.
у справі № 9901/939/18, провадження № 11-1521заі18, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 як представника ОСОБА_2 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року (суддя Ханова Р. Ф.) у справі № 9901/939/18 за позовом ОСОБА_2 до Президента України, третя особа - Рада національної безпеки і оборони України, про визнання незаконним та скасування Указу Президента України в частині.
03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 як представника ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 14 грудня 2018 року - без зміни.
Постанову мотивовано тим, що системний аналіз норм чинного законодавства України дає підстави для висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».
Таким чином, оскільки адвокат ОСОБА_3., як представник ОСОБА_2 , всупереч вимогам законодавства до суду подав ордер, у якому не зазначено конкретної назви органу (суду), в якому надається правова допомога, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву на підставі пункту 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не допустив порушень норм процесуального права.
Вважаємо за необхідне висловити окрему думку по даній справі, виходячи з наступного.
1. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон
№ 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
2. Договір про надання правової допомоги - це письмова або у визначених законом випадках усна домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
3. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч. 3 ст.27 Закон № 5076-VI), в тому числі, й презумпція правомірності договору, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4. У договорі про надання правової допомоги закріплюється обсяг повноважень адвоката, а також вказуються обмеження щодо вчинення певних дій. Відповідно до частини 4 статті 26 Закону № 5076-VI адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
5. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону № 5076-VIпід час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
6. Згідно з частини 3 статті 26 Закону № 5076-VI повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
7. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 5076-VI, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
8. Так, відповідно до частини 4 статті 59 КАС Україниповноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону № 5076-VI.
9. Ордер на надання правової допомоги (далі - ордер) - це письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Закон № 5076-VI та іншими законами України.
10. Ордер, встановленої форми, є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених ст. 20 Закону № 5076-VI (п. 5 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41) (далі - Положення).
11. В Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (п. 4 Положенняпро ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, затверджено рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36 із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Ради адвокатів України № 79 від 16 лютого 2013 року, яке було чинним на момент укладення договору про надання правової допомоги від 08 червня 2016 року № 08/06/16 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. (далі - Положення 2012 р.).
12. Ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням, обов'язково має містити підпис адвоката, який надає правову допомогу на підставі цього ордера та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об'єднання та скріплений печаткою юридичної особи
(п. 11 Положення 2012 р.).
13. Також ордер містить наступні реквізити: серію, порядковий номер ордера; прізвище, ім'я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав; номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; ким ордер виданий; адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об'єднання, що видає ордер; дату видачі ордера; підпис адвоката, який здійснює свою діяльність індивідуально та видав ордер або підпис адвоката, який згідно з ордером надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, або підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об'єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об'єднання у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об'єднанням (п. 12 Положення 2012 р.).
14. Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер) (п. 15 Положення).
15. Також чинним законодавством України, а саме ст. 400-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановлено кримінальну відповідальність адвоката за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги.
16. Варто зауважити, що, виходячи зі змісту чч. 1, 3 ст. 26 Закону №5076-VI, ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) на підставі вже укладеного договору.
17. Тобто, ордер є документом, який лише посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, тоді як увесь обсяг повноважень адвоката діяти від імені клієнта обумовлюється предметом договору про надання правової допомоги та колом визначених в ньому повноважень адвоката.
18. Таку саме правову позицію відтворено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18.
19. З доданого договору про надання правової допомоги від 8 червня 2016року № 08/06/16, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. (далі - Договір), не вбачається заборон на представництво інтересів позивача в судах, зокрема і у Верховному Суді. Так, відповідно до пункту 1.1 вказаного договору Замовник залучає Адвоката і доручає останньому захищати свої права і свободи/представляти його інтереси у всіх без виключення кримінальних та інших провадженнях/справах, надавати інші види правової допомоги, представляти інтереси у всіх без виключення судах України, іноземної та міжнародної юрисдикції, правоохоронних та інших державних органах з усіх питань, що стосуються Замовника, підписувати документи від імені Замовника, і зобов'язується сплатити за таку послугу гонорар відповідно до умов Договору, а Адвокат бере на себе зобов'язання надати відповідну правову допомогу.
20. Враховуючи, що Договір також було долучено до матеріалів справи, у суду була можливість пересвідчитись, що адвокат, підписавши позовну заяву, діяв в межах повноважень, визначених його довірителем.
21. Таким чином, з урахуванням викладеного вище, на нашу думку, повернення позовної заяви позивачеві на підставі пункту3 частини 4 статті 169 КАС України у зв'язку з тим, що в ордері не визначено назву конкретного судового органу, в якому може бути надана правова допомога адвокатом, є проявом правового пуризму (формалізму) з боку суду при вирішенні питання прийнятності позовної заяви, який непропорційно обмежує право особи на розгляд її справи судом.
22. Застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.
23. Так, у рішенні від 08 грудня 2016 року у справі «ТОВ «ФРІДА» проти України» (заява №24003/07)Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)нагадав, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із п. 1 ст. 6Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).
24. Згідно практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
25. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
26. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
27. Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства праваз метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
28. Однак, у розглядуваній правовій ситуації повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливило доступ позивача до суду.
29. Таким чином, на підставі комплексного аналізу положень чинного законодавства та з урахуванням презумпції правомірності дій адвоката, доходимо висновку, що в адміністративному судочинстві ордерна надання правової допомоги, в якому у графі «назва органу, у якому надається правова допомога» зазначено «у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без виключення справах» без конкретизації назви суду, є належним підтвердженням повноважень адвоката у випадках і порядку, встановлених Законом № 5076-VI та іншими законами України, за умови визначення в договорі про надання правової допомоги права адвоката на здійснення представництва в судових органах.
Судді Великої Палати Верховного Суду
О. Г. Яновська О.Р. Кібенко
С. В. Бакуліна Л. І. Рогач
Ю. Л. Власов В.Ю. Уркевич