13 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 800/135/17 (П/9901/124/18)
Провадження № 11-296заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - Белінська О. В.,
розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року (судді Мороз Л. Л., Анцупова Т. О., Гімон М. М., Кравчук В. М., Стародуб О. П.) у справі № 800/135/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання незаконним і скасування рішення та
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовомдо ВРП, у якому просила визнати незаконним і скасувати рішення цього органу від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку».
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що ВРП не мала повноважень ухвалювати оскаржуване рішення, оскільки дисциплінарне провадження було зупинено в силу закону у зв'язку з тим, що до суду було оскаржено рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 про рекомендацію Вищій раді юстиції (правонаступником якої є ВРП; далі - ВРЮ) внести подання про звільнення судді. На думку ОСОБА_1 , ВРП мала відкласти розгляд питання про звільнення судді, враховуючи, що на засідання ВРП вона не з'явилася, проте повідомила про оскарження в судовому порядку рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення її з посади судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги). При цьому оскаржуване рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, оскільки не зазначено, який саме дисциплінарний проступок вчинено ОСОБА_1 , а зазначено лише про висновки ВККС, викладені в рішенні від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16. Позивачка також вказала, що оскаржуване рішення ВРП прийнято без відповідного подання її Дисциплінарної палати.
До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_1 цим судом не закінчено.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 передано до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, суддя якого ухвалою від 09 січня 2018 року прийняв цю справу до провадження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 04 березня 2019 року задовольнив позов: визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 23 березня 2017 року №592/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку».
Не погодившись із ухваленим у справі судовим рішенням, ВРП в апеляційній скарзі зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду неправильно встановив обставини у справі, що призвело до ухвалення ним незаконного судового рішення. Так, ВРП вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що в оскаржуваному рішенні ВРП не зазначила мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, оскільки рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 містить мотиви та відповідні посилання на визначені законом підстави його прийняття. На думку скаржника, оскаржуване рішення ВРП прийняте за результатами ретельного дослідження та розгляду матеріалів, з дотриманням усіх приписів законодавства, зокрема й вимог частини третьої статті 2 КАС України. Крім того, оскаржуване рішення ВРП прийняте на підставі наявних у ВРП документів, рішення ВККС, матеріалів перевірки, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 ухвалено у спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті) повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухвалені.
У зв'язку з викладеним ВРП в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, задовольняючи позов, виходив не лише з того, що оскаржуване рішення ВРП містить посилання лише на висновки ВККС, за яких цей орган прийняв рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді, як зазначає скаржник в апеляційній скарзі, а також і з того, що рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16, яке стало підставою для звільнення, було визнано незаконним і скасовано постановою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ВРП залишити без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року - без змін.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
Позивачка та її представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги з мотивів, наведених у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи позивачки, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року № 570-ІV обрана на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.
До ВРЮ 03 жовтня 2016 року за вхідним № 4427/0/8-16 надійшла копія рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 про застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання до ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва. Підставою для направлення рекомендації було порушення присяги, вчинене суддею Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час винесення постанови про застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у справі № 759/2805/14-к.
За результатами розгляду рішення ВККС та матеріалів дисциплінарної справи ВРП дійшла висновку про наявність підстав для звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку.
Так, у рішенні ВРП від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку» вказано, що під час перевірки встановлено такі обставини.
У березні 2014 року та лютому 2016 року до ВККС з Комітету з питань верховенства права та правосуддя Верховної Ради України, а також із ВРЮ (відповідно до рішення ВРЮ від 10 грудня 2015 року № 1003/0/15-15) надійшли звернення народного депутата України VII скликання ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 , у яких депутат зазначав про те, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . порушила законодавство України під час постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно громадянина ОСОБА_3 , який був учасником масових акцій протесту, а саме допустила порушення посадових обов'язків і присяги судді. Крім того, суддя без обґрунтування підстав відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_6 про взяття підозрюваного на поруки. Заявник вважає, що в ухвалі відсутнє обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу, оскільки застосовано його було лише на підставі матеріалів (протокол затримання, протокол огляду місця події та рапорт), наданих слідчим. Ураховуючи наведене, заявник просив направити рекомендацію до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади у зв'язку з порушенням нею присяги судді при здійсненні правосуддя.
За результатами дисциплінарного провадження ВККС установила, що 19 лютого 2014 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві) Єльцова А. В., погоджене з прокурором Прокуратури Святошинського району міста Києва Кокошею М. М., про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження № 12014100000000373, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 лютого 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке мотивовано тим, що 18 лютого 2014 року близько 9 години ранку невстановлені досудовим розслідуванням особи у кількості приблизно від 2000 до 5000 чоловік, до складу яких увійшов ОСОБА_3 , організували натовп для вчинення масових заворушень поряд із будівлею Верховної Ради України, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які були заздалегідь підготовлені, для нанесення тілесних ушкоджень. Указаними діями ОСОБА_3 та інші невстановлені особи спричинили працівникам правоохоронних органів (загальною кількістю близько 160 осіб) тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. При цьому для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використали маски, шоломи, марлеві пов'язки та інші засоби. В клопотанні наголошено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_3 , належить до категорії особливо тяжких, підозрюваний ніде не працює, в м. Києві та Київській області не зареєстрований та не має постійного місця проживання, може переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобігання наведеним ризикам застосуванням більш м'яких запобіжних заходів.
Зазначене кримінальне провадження № 759/2805/14-к в порядку автоматизованого розподілу було передано на розгляд слідчому судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1, за результатами розгляду якого ухвалою цієї судді від 19 лютого 2014 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 18 квітня 2014 року включно.
Суддя ОСОБА_1, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: рапортом від 18 лютого 2014 року командира взводу № 1 роти № 4 ПКСМ ГУ МВС України в місті Києві лейтенанта міліції Конечного В. Я. ; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 18 лютого 2014 року; протоколом огляду місця події від 18 лютого 2014 року.
Крім того, суддя дійшла висновку, що у зв'язку із тим, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, то менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам. З тих самих підстав слідчим суддею ОСОБА_1 було залишено без задоволення звернення сільського голови та громади с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області (місце реєстрації та проживання ОСОБА_3 ) та заяви народних депутатів України ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 про взяття на поруки ОСОБА_3 .
В апеляційному порядку ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 19 лютого 2014 року оскаржено не було, оскільки 22 лютого 2014 року відповідно до ухвали іншого слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В. В. задоволено клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Єльцова А. В. та змінено підозрюваному ОСОБА_3 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов'язання.
Ухвалюючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 і 178 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), та навести їх у мотивувальній частині ухвали.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, за висновками ВККС вимоги закону суддя ОСОБА_1 не виконала та постановила ухвалу, в якій єдиною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначила тяжкість злочину, інкримінованого підозрюваному ОСОБА_3 . Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя ОСОБА_1 не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України, не взяла до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, рішення від 19 листопада 2012 року у справі «Луценко проти України», від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України», а також від 09 липня 2009 року у справі «Мурен проти Німеччини» (Mooren v. Germany), від 27 лютого 2007 року у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia).
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею ОСОБА_1 вимог національного законодавства та практики ЄСПЛ.
За наведених вище обставин ВРП зазначила, що дисциплінарне провадження щодо позивача проведено ВККС з дотриманням процедури, передбаченої Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI«Про судоустрій і статус суддів» (чинного на момент подачі звернень народного депутата України VII скликання ОСОБА_6 та відкриття відповідного дисциплінарного провадження), а встановлені Комісією факти щодо допущених суддею ОСОБА_1 істотних порушень законодавства та аналіз дисциплінарної справи свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку та є підставою для її звільнення відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, у зв'язку з чим 23 березня 2017 року прийняла рішення № 592/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку».
Установлені судом першої інстанції обставини в апеляційній скарзі під сумнів не ставляться.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що оскільки підставою для прийняття оскаржуваного рішення ВРП є факти, встановлені Комісією, а преюдиційним судовим рішенням спростовано ці факти, то рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 є необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду вважає правильним цей висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з таких міркувань.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як установлено матеріалами справи, ВККС рішенням від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 вирішила направити рекомендацію до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги) в редакції до 30 вересня 2016 року.
03 жовтня 2016 року ВРЮ одержала вказане вище рішення Комісії. Однак рішення не прийняла.
30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) та від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ).
Так, відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).
Згідно з пунктом 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України до утворення ВРП її повноваження здійснює ВРЮ. ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ.
05 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII),який визначив статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ.
15 березня 2017 року здійснено державну реєстрацію ВРП.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VІІІ з дня набрання чинності цим Законом призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.
Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостоюстатті 126 Конституції України.
Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
Згідно з абзацом другим пункту 19 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIIІ рішення ВККС про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності Законом № 1402-VIII, ВРП розглядає в порядку, встановленому главою 6розділу II цього Закону. За результатом розгляду ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3частини шостої статті 126 Конституції України.
Перевіряючи обґрунтованість рішення ВРП щодо наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення її з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді), Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Частиною дев'ятою вказаної статті передбачено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів:
1) суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;
2) суддя вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження чи догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення;
3) установлено факт недоброчесної поведінки судді, у тому числі здійснення суддею або членами його сім'ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім'ї, законність джерел яких підтверджена; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим ним та членами його сім'ї майну і доходам; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди;
4) суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією;
5) суддя не виконав вимоги рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, ухваленого на підставі пункту 4 частини першої цієї статті, або за результатами кваліфікаційного оцінювання, призначеного відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, суддя не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді;
6) суддя умисно не подав декларацію доброчесності чи декларацію родинних зв'язків у встановлені строки або умисно задекларував недостовірні (в тому числі неповні) твердження у декларації доброчесності;
7) суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
За приписами частини другої статті 115 Закону № 1402-VIII факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що оскаржуване рішення ВРП ґрунтується виключно на фактах, викладених у рішенні ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16, які за висновком Комісії свідчать про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді, та не містить власних висновків щодо того, які саме дії судді свідчать про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку.
При цьому, як установив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16, покладене в основу оскаржуваного в цій справі рішення ВРП, було предметом оскарження в судовому порядку. За результатами розгляду справи № 800/423/16 Вищий адміністративний суд України постановою від 24 травня 2017 року задовольнив позов ОСОБА_1 : визнав незаконним і скасував указане вище рішення ВККС. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 06 вересня 2018 року відмовив у задоволенні заяви ВККС про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року.
У справі № 800/423/16 суди дійшли висновку, що рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 не містить вказівок та мотивів щодо будь-якої форми вини ОСОБА_1 при постановленні 19 лютого 2014 року ухвали про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 . Позивачка як слідчий суддя була наділена повноваженнями застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 , який підозрювався у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років. У вказаній ситуації ОСОБА_1 , обираючи строк тримання ОСОБА_3 під вартою, використала передбачену статтею 197 КПК України можливість. Суди також установили, що клопотання про застосування запобіжного заходу розглянуто слідчим суддею ОСОБА_1 за участю підозрюваного та його захисників, а також прокурора, тобто з дотриманням вимоги статті 193 КПК України про розгляд клопотання за особистої присутності підозрюваного. Приймаючи оскаржуване рішення № 1328/дп-16, ВККС виходила з того, що в діях ОСОБА_1 є ознаки порушення присяги судді, а саме вчинення нею дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів в її об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» в редакції, чинній на час постановлення слідчим суддею ухвали від 19 лютого 2014 року). Проте Комісія не довела, що ОСОБА_1 порушила присягу судді, оскільки не визначила всіх ознак складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчого судді стосовно сумніву в чесності та непідкупності судових органів. За наведених обставин, суди у справі № 800/423/16 дійшли висновку, що ВККС вийшла за межі своїх повноважень, оскільки мотивація рішення стосується виключно законності та обґрунтованості судового рішення, ухваленого позивачем.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у зв'язку із скасуванням у судовому порядку рішення ВККС, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення ВРП, тому таке рішення ВРП також підлягає скасуванню, оскільки були скасовані підстави, що стали передумовою для його прийняття.
При цьому обставини, встановлені постановою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 рокупро те, що рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 не містить вказівок та мотивів щодо будь-якої форми вини позивача при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу, ВККС не визначила всіх ознак складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчого судді стосовно сумніву в чесності та непідкупності судових органів, а також мотивація рішення стосується виключно законності та обґрунтованості ухваленого позивачем судового рішення, в силу норми частини четвертої статті 78 КАС України є такими, що не потребують доказування при вирішенні цієї справи. До того ж оскаржуване рішення ВРП про звільнення позивача з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України є похідним від рішення ВККС, яке було предметом розгляду також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено внаслідок повного з'ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року - без змін.
Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя залишити без задоволення.
2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Князєв
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук В. В. Пророк
Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
Л. М. Лобойко