12.07.2019 року м.Дніпро Справа № 922/3178/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Широбокової Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.03.2019 року, ухвалене суддею Гороховим І.С., повний текст якого складений 25.03.2019 у справі № 922/3178/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Торгівельний дім "Троянда-Харків", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя,
про стягнення коштів
До Господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Троянда-Харків", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя про стягнення заборгованості за договором поставки № 03-57 від 01.04.2018 в розмірі 331 584,60 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 316 544,48 грн, 3% річних в розмірі 3422,49 грн, інфляційні втрати в розмірі 11 617,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленої у період з 06.01.2018 по 10.08.2018 продукції за договором поставки № 03-57 від 01.04.2018.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2018 справу № 922/3178/18 направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
04.02.2019, в межах підготовчого судового засідання, позивачем подано до місцевого господарського суду заяву про зміну предмету позову за вих. № 01/02-19 від 01.02.2019, відповідно до якої останній просив стягнути з відповідача 80 176,42 грн основної заборгованості, суму інфляційних втрат в розмірі 23 676,30 грн, суму 3% річних - 5742,85 грн, всього на загальну суму 109 595,57 грн.; при цьому позивач зазначив, що вказана заборгованість утворилась станом на 31.01.2019 та вказав, що після подання позовної заяви та відкриття провадження у справі відповідачем сплачено заборгованість на суму 297 610,58 грн згідно платіжного доручення № 1000025067 та на суму 33 973,72 грн згідно платіжного доручення № 1000025070 від 14.01.2019 з призначенням платежу за договором поставки №03-57 від 01.04.2011; разом з тим, зазначив, що за час судового провадження по справі, період за який позивач має право стягнути у судовому порядку заборгованість збільшився.
Вказана заява прийнята судом до розгляду. Таким чином, суд розглядав вимоги про стягнення основної заборгованості в розмірі 80 176,42 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 23 676,30 грн, суми 3% річних в розмірі 5742,85 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.03.2019 року у справі №922/3178/18 (суддя Горохов І.С.) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Троянда - Харків" суму основного боргу за договором поставки № 03-57 від 01.04.2011 у розмірі 80 176,42 грн, 3% річних у розмірі 5742,85 грн, суму інфляційних втрат у сумі 4433,39 грн, судовий збір у розмірі 6113,32 грн, судові витрати з вартості залізничних проїзних документів за маршрутом Харків-Запоріжжя-Харків у розмірі 987,88 грн, вартість поштових відправлень у розмірі 46,29 грн.
В задоволені позову в частині стягнення - 19 242,91 грн інфляційних втрат відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати і постановити ухвалу про закриття провадження у справі.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд, безпідставно прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову та на її підставі задовольнив частково позовні вимоги, оскільки вказана заява, подана з порушенням ст.46 ГПК України, через зміну позивачем як предмету, так і підстав позову. Зокрема, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за поставки товару, що були здійсненні в певний період за певними первинними документами бухгалтерського обліку; зазначає, що на даний момент заборгованість Відповідача перед Позивачем за цими вимогами повністю виконана, що підтверджує сам Позивач; в той же час, позивач подає заяву, якою змінює не тільки предмет позову (зміна вимоги), але також і підстави позову (обставини на яких ґрунтуються вимоги Позивача), оскільки нові вимоги Позивача ґрунтуються на інших доказах (надано інші товарні накладні), що підтверджують зовсім інші поставки товару в іншій період часу, а отже, це не може вважатися лише зміною предмету позову, а є одночасно зміною предмету та підстав позову.
Також скаржник звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а нормою ч. 8 ст. 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
В той же час Позивачем подані копії видаткових накладних за період з 11.08.2018 по 07.11.2018 разом із заявою про зміну предмету позову, що є порушенням ч.ч. 1, 4, 8 ст. 80 ГПК України. Таким чином, суд не мав права приймати до розгляду докази, подані з порушенням процесуального законодавства.
Зазначає, що оскільки, заборгованість Відповідача перед Позивачем, з приводу якої він звернувся до суду, була повністю погашена, то суд мав закрити справу як таку, в якій відсутній предмет спору.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначає, що всупереч зазначеному у скарзі порушенні судом норм матеріального та процесуального права відповідач взагалі не зазначає жодної порушеної норми матеріального права; стверджує, що скаржник суттєво перекручує існуючі норми господарського процесуального права та нівелює право Позивача змінити предмет позову до початку розгляду справи по суті, закріплене у ч. 3 ст. 46 ГПК України та право подавати докази, закріплене ч. 1 ст. 42 ГПК.
Звертає увагу, що ретельний аналіз діючих в Україні господарських процесуальних норм дає підстави вважати, що до закінчення підготовчого засідання у справі будь-який учасник процесу має право подавати будь-які докази, які він вважає за потрібне надати суду.
Тезу Відповідача, що суд мав закрити провадження по справі у зв'язку з тим, що Відповідач сплатив основну заборгованість за договором поставки, Позивач не приймає у зв'язку з тим, що поряд зі сплатою основної суми заборгованості, після відкриття провадження у справі, штрафні санкції, передбачені діючим законодавством з боку відповідача сплачені не були, а протягом розгляду даної справи у суді настав термін сплати заборгованості Відповідача за наступними поставками товару за Договором поставки №03-57 від 01.04.2011, який також порушено з боку відповідача і у позивача виникло право вимоги сплати заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
Вказує, що видаткові накладні, які додатково подані Позивачем разом із заявою про зміну предмету позову, були відображені в розрахунку заборгованості, який був поданий разом з позовною заявою, а підставою позову є порушення з боку Відповідача Договору поставки № 03-57 від 01.04.2011. Вважає, що будь-які первинні документи, надані позивачем або відповідачем до суду в ході розгляду справи, можуть слугувати лише для підтвердження фактів такого порушення і самі по собі підставами позову не є.
Зазначає, що заява ним була подана обґрунтовано, оскільки розгляд справи № 922/3178/18 по суті ще не був розпочатий, а обставини, якими Позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту свого права, були незмінними.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 (колегія суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., судді - Дармін М.О., Березкіна О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.03.2019 року у справі №922/3178/18; розгляд апеляційної скарги, з урахуванням суми спору (109 595,57 грн) та положень ч.10 ст..270 ГПК України вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами, в прядку письмового провадження.
12.07.2019 року розпорядженням керівника апарату суду, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/3178/18 у зв'язку з відпусткою судді - члена колегії суддів Березкіної О.В.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2019, справу №922/3178/18 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Широбокова Л.П. та ухвалою від 12.07.2019 справу прийнято до провадження вказаною колегією суддів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
01.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Троянда-Харків" (постачальник, позивач) укладений договір поставки № 03-57 (договір) з протоколом розбіжностей, відповідно до предмету якого постачальник зобов'язувався поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах цього договору (п.1.1 договору, а.с.34-38, т.1).
Найменування, асортимент та ціна поставленого товару вказується в додатку № 1 "Специфікація", яке є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).
Згідно з п.2.1 договору товар поставляється постачальником окремими партіями у відповідності із замовленнями на поставку. Постачальник зобов'язується приймати від покупця замовлення на поставку товару та здійснювати поставку товару за адресами, в кількості та на дату, обумовлену в замовленні, власними транспортними засобами та за свій рахунок. В разі підписання сторонами графіків поставок, строки поставки визначаються згідно узгодженого графіка.
Сплата товару згідно з умовами договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів по ТМ "Рудь", "Хуторок" (виробника ТОВ "Житомирський маслозавод") та 65 календарних днів по ТМ "Легка страва", ТМ "Білоруські пельмені", ТМ "Економька" (виробника ТОВ "ТД Левада") з дня поставки товару (п. 6.5 договору з урахуванням додаткової угоди б/н від 01.03.2016 - а.с.133, т.5).
За п.11.1 договору він вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до___ ; в разі, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії договору жодна із сторін у письмовій формі не заявить про його розірвання, договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік.
Вказаний договір на даний момент є діючим, жодною стороною протилежного не доведено.
На виконання умов договору позивачем у період з 06.01.2018 по 10.08.2018 поставлено відповідачеві товар, отримання якого підтверджується підписами уповноважених осіб відповідача та печаткою підприємства на видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи (а.с.39-230, т.1; а.с.1-230, т.2; а.с.1-230, т.3; а.с.1-147, т.4).
Станом на 31.10.2018 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений з 06.01.2018 по 10.08.2018 та частково оплачений товар становила 316 544,48 грн, розрахунок вказаної суми, з посиланням на первинні документи, наведено у додатку до позову (а.с.28-33, т.1).
У зв'язку з неналежним виконанням умов договору, позивач, претензією без номеру та без дати звернувся до відповідача про сплату 400 851,09 грн простроченої заборгованості та оплати 545 231,07 грн. згідно умов п. 6.5 договору (а.с.182-183, т.4). Зазначену претензію отримано відповідачем 28.08.2018 (а.с.184, т.4).
Листом від 19.10.2018 № 928-18 позивач просив відповідача вважати всі видаткові накладні на поставку товару, надані разом з товаром позивача, здійсненими в межах договору № 03-57 від 01.04.2011, оскільки через технічну помилку у програмі "1С-Підприємство" вказані накладні оформлені з помилкою, втім, вважати їх здійсненими в межах іншого договору немає підстав, оскільки між сторонами підписаний лише один договір (а.с.185, т.4). Вказаний лист отримано відповідачем 26.10.2018, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.186, т.4).
Сторони під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечували, що всі поставки з помилковим зазначенням номеру договору у накладних, здійснені саме в межах договору № 03-57 від 01.04.2011.
Відповідач на претензію не відповів, станом на 31.10.2018 заборгованість не оплатив.
Несплата відповідачем заборгованості за товар за договором поставки, здійсненої у період з 06.01.2018 по 10.08.2018, в сумі 316 544,48 грн і стала підставою звернення позивача з позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.
Також позивачем нараховано відповідачу 11617,63 грн інфляційних втрат за березень-жовтень 2018 року та 3422,49 грн - 3% річних за період з 12.03.2018 по 31.10.2018.
При цьому звернення до Господарського суду Харківської області позивач обґрунтував ч.5 ст.29 ГПК України, зазначаючи, що всі поставки, з моменту підписання договору, були здійснені відповідачу у межах Харківської області.
Одночасно позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, якою останній просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову або зобов'язання відповідача внести вказану суму на депозитний рахунок суду.
Як вже зазначалось, ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2018 позовну заяву було передано за підсудністю до Господарського суду Запорізької області, за місцезнаходженням відповідача (а.с.1-2 т.1).
Ухвалою суду Запорізької області від 12.12.2018 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3178/18; судове засідання призначено на 14.01.2019 (а.с.3, т.5).
Також ухвалою суду від 12.12.2018 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (а.с.5-6, т.5).
В судове засідання 14.01.2019 відповідачем подані копії платіжних доручень №1000025067 від 14.01.2019 про сплату 297 610,58 грн та № 10000025070 від 14.01.2019 про сплату 33973,72 грн. (а.с.35-36, т.5). У призначенні платежу зазначено - оплата за продовольчі товари згідно договору поставки № 03-57 від 01.04.2011, в тому числі ПДВ. Таким чином, відповідачем станом на 14.01.2019 сплачено заборгованість у загальному розмірі 331 584,30 грн.
04.02.2019 позивачем подана до місцевого господарського суду заява про зміну предмету позову за вих. № 01/02-19 від 01.02.2019, відповідно до якої останній просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 109 595,57 грн, з яких: 80 176,42 грн основної заборгованості, суму інфляційних втрат в розмірі 23 676,30 грн за період з березня 2018 по січень 2019, суму 3% річних - 5742,85 грн за період з 12.03.2018 по 31.01.2019, обґрунтовуючи заяву сплатою відповідачем заборгованості згідно вказаних вище платіжних доручень, втім, настанням строку оплати заборгованості за наступними поставками товару в межах договору № 03-57 від 01.04.2011 (а.с.48, т.5).
На обґрунтування вказаної заяви позивачем подані накладні на поставку товару за період з 05.09.2018 по 07.11.2018, з відповідним розрахунком інфляційних втрат та відсотків річних (а.с.50-55, т.5).
Ухвалою суду від 04.02.2019 заява позивача про зміну предмету позову прийнята до розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, з урахуванням прийнятої до розгляду заяви про зміну предмету позову, господарський суд виходив з того, що позивачем змінено предмет позову (суму заборгованості), а підстави позову (порушення умов договору поставки № 03-57 від 01.04.2011) залишилися незмінними; наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують прострочення оплати поставленого товару за договором від 01.04.11 № 03-57, за що позивачем обґрунтовано нараховано інфляційні втрати та відсотки річних, розрахунок яких перевірено судом та встановлена відповідність стосовно відсотків річних, які задоволені у сумі 5742,85 грн та невідповідність стосовно інфляційних втрат, оскільки при розрахунку позивачем не взято до уваги, що найменший період застосування індексу інфляції становить один місяць. Таким чином, інфляційні вимоги задоволені частково у сумі 4433,39 грн, із заявлених 23676,30 грн.; в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 19 242,91 грн інфляційних втрат - відмовлено.
Також з урахуванням часткового задоволення позову, як компенсацію позивачу понесених судових витрат задоволено вимоги у сумі 46,29 грн за поштові відправлення та 987,93 грн - вартість залізничних квитків.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно прийнятої до розгляду зави про зміну предмету позову та, відповідно, розгляду справи з її урахуванням, з наступних мотивів.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться у ст.712 ЦК України.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України надає право позивачу, крім прав, визначених ст.42 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Частина 3 ст. 46 ГПК України встановлює, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Тому у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.
Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позовної заяви, поданої позивачем, у вказаній справі є стягнення з відповідача заборгованості у сумі 331 584,60 грн за порушення умов договору поставки № 03-57 від 01.04.2011 щодо повної та своєчасної оплати товару поставленого в період з 06.01.2018 по 10.08.2018 (підстава позову), яке підтверджено відповідними первинними документами - накладними на поставку товару за вказаний період.
В свою чергу, подаючи заяву про зміну предмета позову, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 109 595,57 грн (предмет позову) за порушення умов договору поставки № 03-57 від 01.04.2011 щодо повної та своєчасної оплати товару поставленого в період з 05.09.2018 по 07.11.2018 (підстава позову).
Слід зауважити, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, у своїй сукупності.
Оскільки між сторонами укладений договір не на конкретний товар в одному екземплярі, а стосовно поставки невизначеного кола товарів (поставки партіями), крім того, договір є таким, що продовжується (почав діяти з 2011 року), то і підставою позову є не лише порушення умов договору № 03-57 від 01.04.2011, як помилково вважає позивач, а порушення умов договору поставки товару, здійсненого у певний період, що підтверджується, у сукупності, договором з накладними на поставку товару за певний період.
З огляду на викладене, оскільки позивачем змінено як предмет (суму заборгованості), так і підставу позову - заявлено до стягнення заборгованість, що виникла за зовсім інший період часу (вимога, викладена у позові стосується періоду поставки з 06.01.2018 по 10.08.2018, а у заяві викладено вимогу про стягнення заборгованості за період з 05.09.2018 по 07.11.2018), що підтверджується зовсім іншими доказами, які були подані разом із заявою, то судом порушено вимоги ч.3 ст.46 ГПК України, в частині прийняття до розгляду заяви, направленої на зміну і предмету, і підстав позову, а доводи скаржника в цій частині знайшли своє підтвердження.
Колегія суддів констатує, що подана позивачем заява про зміну предмету позову є за своєю правовою суттю фактично новим позовом до відповідача, з огляду на що, безпідставно прийнята судом та здійснений її розгляд.
При цьому не приймаються доводи позивача, викладені, як в заяві про зміну предмету позову, так у відзиві на апеляційну скаргу, що в даному випадку не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами, оскільки вказане не вважається зміною підстав позову в разі доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин. У цій справі, позивачем у заяві про зміну предмета позову заявлено до стягнення заборгованість за зовсім інший період поставки, який жодним чином не перетинається із первісними вимогами. Посилання позивача, що розрахунок позову містить період, який заявлений до стягнення і в заяві про зміну предмету позову, є хибними, оскільки відсотки річних та інфляційні, розраховані до 31.10.2018, не є тотожними підставам позову - поставкам, здійсненим у певний період, тобто обставинам, якими позивач обґрунтовує вимоги, які за період з 05.09.2018 по 0711.2018 не були включені до первісного розрахунку позовних вимог.
Також відхиляються доводи відзиву на апеляційну скаргу стосовно того, що будь-які первинні документи, надані позивачем або відповідачем до суду в ході розгляду справи, можуть слугувати лише для підтвердження фактів такого порушення і самі по собі підставами позову не є, оскільки первинні документи підтверджують обставини справи, зокрема і підстави позову - факти здійснення поставок.
Таким чином, судом помилково прийнято вказану заяву до розгляду, натомість, суд мав відмовити в задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу частково обґрунтованою, в зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню, слід відмовити в задоволенні заяви позивача про зміну предмету позову, яка є заявою про зміну предмету та підстав позову (фактично новим позовом) та здійснити розгляд первісно заявлених позовних вимог.
Як вже зазначалось первісно позивачем заявлено до стягнення з відповідача 331 584,60 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 316 544,48 грн, 3% річних в розмірі 3422,49 грн, інфляційні втрати в розмірі 11 617,63 грн.
14.01.2019, вже після відкриття провадження у справі, відповідачем здійснено оплату товару за наступними платіжними дорученнями: №1000025067 від 14.01.2019 про сплату 297 610,58 грн та № 10000025070 від 14.01.2019 про сплату 33973,72 грн. (а.с.35-36, т.5). Таким чином, відповідачем станом на 14.01.2019 сплачено заборгованість у загальному розмірі 331 584,30 грн.
Оскільки у призначенні платежу зазначено - оплата за продовольчі товари згідно договору поставки № 03057 від 01.04.2011, в тому числі ПДВ., то вказана сума позивачем зараховується лише як сплата основної заборгованості та не покриває заявлених до стягнення в межах позову інфляційних втрат та відсотків річних, з огляду на що не приймаються доводи скаржника, що спору між сторонами не існує та провадження у справі слід закрити з підстав п.2.ч.1 ст.231 ГПК України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Таким чином, в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 316 544,48 грн слід закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв'язку зі сплатою вказаної заборгованості відповідачем під час розгляду справи.
Стосовно вимог щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача за первісними вимогами 3% річних в розмірі 3422,49 грн за період з 12.03.2018 по 31.10.2018 та інфляційні втрати в розмірі 11617,63 грн за період з березня по жовтень 2018 року.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки заявлених до стягнення з відповідача 3% річних, суд прийшов до висновку, що розрахунок виконано вірно, відтак, вимога в частині стягнення 3422,49 грн. 3% річних підлягає задоволенню.
Стосовно інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Між тим, як свідчать матеріали справи позивач розрахунок інфляційних втрат здійснив без урахування вищенаведених вимог законодавства, оскільки інфляція розраховувалась позивачем з урахуванням неповного місяця прострочення заборгованості, що є невірним, оскільки найменший період розрахунку інфляції становить місяць.
Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат згідно заявленого позивачем періоду, враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, суд відзначає, що вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в розмірі 11 570,87 грн; в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 46,76 грн слід відмовити.
Щодо витрат зі сплати судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 27 451,85 грн (розрахунок позивача - а.с.143-144, т.5), то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивач заявив до стягнення витрати, пов'язані з направленням на адресу відповідача позову з додатками у розмірі 48,40 грн та вартість залізничних білетів за маршрутом Харків - Запоріжжя - Харків у розмірі 1032,93 грн.
Вказані витрати відносяться до судових витрат пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи (п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесення витрат пов'язані з направленням на адресу відповідача позову з додатками, позивач долучив до матеріалів справи фіскальні чеки № 01703870093536 від 28.02.2019 на суму 23,00 грн, № 01703860093535 від 28.02.2019 на суму 23,00 грн, № 01703810093530 від 28.02.2019 на суму 2,40 грн.
На підтвердження понесення судових витрат, а саме, витрат на придбання залізничних квитків, було подано засвідчені копії квитків Харків -Запоріжжя від 14.01.2018, Запоріжжя - Харків від 14.01.2019, Харків - Запоріжжя від 04.02.2019, Запоріжжя - Харків від 04.02.2019, Харків - Запоріжжя від 28.02.2019, Запоріжжя - Харків від 28.02.2019, Харків - Запоріжжя від 15.03.2019, Запоріжжя - Харків від 15.03.2019, на загальну суму 1032,93 грн.
За приписами п.2 ч.1 ст.129, частини 4 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням частково задоволення позову, за яким рішення відбулось на 99,98% на користь позивача та на 0,02% на користь відповідача, задоволенню підлягають судові витрати у розмірі: 4972,78 грн. - судового збору за подання позову, 1032,72 грн. - компенсації за білети, 48,39 грн - компенсації з оплати поштових витрат.
Витрати на правничу допомогу у розмірі 19 987,40 грн не розглядались судом першої інстанції через неподанням позивачем доказів їх понесення.
Судовий збір, сплачений позивачем за платіжним дорученням № 4232 від 12.03.2019 (а.с.142 т.5) за подання заяви про зміну предмету позову у сумі 1418,34 грн., за наявності відповідного клопотання позивача, підлягає поверненню господарським судом Запорізької області на підставі п.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", як внесеного у більшому розмірі, оскільки заява про зміну предмета або підстав позову не оплачується судовим збором (судовий збір вже сплачений при поданні первісної заяви), а збільшення позовних вимог, про що зазначено позивачем у заяві про долучення платіжного доручення № 4232 від 12.03.2019 до справи, у цьому випадку також не було (оскільки заявлені нові вимоги).
Колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з окремою позовною заявою (з підстав, зазначених ним у заяві про зміну предмету позову) до господарського суду в загальному порядку.
Відповідно до частини першої статті 277 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, що призвело до ухвалення неправильного рішення, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а скарга частковому задоволенню.
При цьому доводи апеляційної скарги стосовно невчасного подання доказів позивачем, а саме, - при поданні заяви про зміну предмета позову, а не одночасно з позовною заявою, не приймаються судом апеляційної інстанції в силу положень ч.7 ст.80 ГПК України.
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача та підлягають відшкодуванню відповідачу.
Оскільки відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження здійснені Центральним апеляційним господарським судом, виходячи із суми позову за заявою про зміну предмету позову (сума до стягнення 109 595,57 грн), прийнятої судом першої інстанції, втім, за наслідками розгляду скарги виявлено, що судом першої інстанції вказана заява прийнята необґрунтовано, а позовні вимоги слід було розглядати за первісною позовною заявою (стягнення 331 584,60 грн), то дана справа не відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 287 ГПК України, судові рішення у даній справі підлягають касаційному оскарженню у загальному порядку.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282, 283 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.03.2019 року у справі №922/3178/18 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.03.2019 року у справі №922/3178/18 - скасувати.
Прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю"Торгівельний дім "Троянда-Харків", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя, про стягнення коштів задовольнити частково.
Провадження у справі № 922/3178/18 в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 316 544,48 грн - закрити на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Троянда-Харків", м. Харків 3422,49 грн. - 3% річних, 11 570,87 грн інфляційних втрат, 4972,78 грн. - судового збору за подання позову, 1032,72 грн. - судових витрат з вартості залізничних проїзних документів за маршрутом Харків-Запоріжжя-Харків, 48,39 грн - вартість поштових відправлень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Троянда-Харків", м. Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя 9169,98 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.07.2019.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя Л.П. Широбокова