Справа № 420/1459/19
03 липня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Білостоцького О.В.
При секретарі: Кудряшової А.В.
За участю сторін:
Представника позивача: ОСОБА_1 .
Представника відповідача: Коваленка А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 10.12.2018 року №4512/7; зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_2 від 10.11.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в листопаді 2018 року звернувся до відповідача зі скаргою на дії та рішення державного реєстратора Махортова І.О. Разом з тим, наказом Міністерство юстиції України №4512/7 від 10.12.2018 року позивачу було відмовлено у задоволенні скарги у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме відповідачем зазначено, що додані до скарги копії документів не засвідчені у встановленому порядку.
Не погодившись із зазначеними діями Міністерства юстиції України та вважаючи його таким, що винесено без належних підстав, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 02.04.2019 року позовну заяву ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
03.06.2019 року у зв'язку із необхідністю встановити відповідні факти та обставини із дослідженням думки та правової позиції учасників справи, отримання від учасників справи додаткових письмових доказів, подальший розгляд справи ухвалою суду було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 03.07.2019 року підготовче провадження у справі було закрито та призначений розгляд справи по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник Міністерства юстиції України проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов (а.с. 89-124) та зазначив, що відповідно до ч.5 статті 37 ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності). Оскільки наданні позивачем документи були поданні ним без врахування приписів ч.5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, позивачем було лише частково засвідчено надані документи, відповідач правомірно та обґрунтовано прийняв наказ №4512/7 від 10.12.2018 року та відмовив позивачу у задоволенні його скарги.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
10.11.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. В скарзі позивачем ставилось питання про скасування рішення зазначеного державного реєстратора щодо реєстрації ним об'єкта нерухомого майна у вигляді житлового будинку з господарчими спорудами загальною площею 55, 1 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,06 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) за громадянином ОСОБА_3 та поновлення права власності позивача на житловий будинок з господарчими спорудами загальною площею 55, 1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,06 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) (а.с.76-80, 95-97).
До скарги позивачем було надано засвідчені власним підписом копії наступних документів: загальногромадянського паспорту ОСОБА_2 ; кредитного договору між позивачем та публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Порто-Франко» №612/2-13 від 27 серпня 2013 року з доповненням; іпотечного договору між позивачем та публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Порто-Франко» від 27.08.2013 року; копію ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 06.02.2018 року по справі №522/17534/15-ц; ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2015 року по справі №761/2817/15-к про накладення арешту на майно; нотаріального доручення Бичкова В.Л. від 19.10.2018 року; довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно та довідки на підтвердження встановлення позивачу другої групи інвалідності (а.с. 53-75, 98-121).
При цьому, як було встановлено в судовому засіданні копії зазначених документів позивачем були засвідчено не у повному обсязі, чого не заперечувалось учасниками справи. Зокрема, позивачем, не було засвідчено копії третьої та четвертої сторінки власного паспорту та деякі сторінки іпотечного договору від 27.08.2013 року між позивачем та публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Порто-Франко».
03.12.2018 року Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України було прийнято висновок, яким було рекомендовано відмовити позивачу у задоволенні скарги від 10.11.2018 року без розгляду її по суті, оскільки скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: додані до скарги копії документів не засвідчені (а.с. 122).
На підставі вищезазначеного висновку, наказом Міністерства юстиції України №4512/7 від 10.12.2018 року позивачу було відмовлено у задоволенні скарги без розгляду її по суті із вищезазначених підстав (а.с. 123).
Листом від 13.12.2018 року №36325-33-18/18/19к Міністерство юстиції України повідомило позивача про результати розгляду його скарги від 10.11.2018 року (а.с. 124).
Не погодившись із зазначеними діями відповідача, ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов позивача та відзив відповідача, а також письмові докази, надані в їх обґрунтування, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регламентує спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).
Так відповідно до частин 1 та 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до частини 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:
1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;
2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;
3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;
4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.
До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Частиною 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 2 Порядку №1128, для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.
Водночас, згідно з п.5 Порядку №1128, перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення, у тому числі, чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги.
Відповідно до п.7 Порядку №1128, у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.
Отже, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється спеціально створеними комісіями, які перед розглядом скарги по суті вивчають її і встановлюють, серед іншого, чи дотримано вимоги Законів щодо оформлення скарги та/або щодо документів, які долучаються до скарги, здійснюючи в результаті відповідні висновки, які, в свою чергу, слугують підставою для прийняття рішення суб'єктом розгляду скарги рішення у формі наказу про відмову у задоволенні скарги, у разі, якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених ч.5 ст.37 Закону № 1952-IV.
Так вирішуючи спір з огляду на аргументацію відповідача, суд зазначає, що вимога щодо додання до скарги засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника, не є абсолютною, оскільки законодавством встановлено, що такі документи подаються за наявності.
Крім того, суд зазначає, що вимоги до оформлення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України, що подається особою, яка вважає, що її права порушено, передбачені пунктами 1-6 ч.5 ст. 37 Закону №1952-IV, тоді як абзац 8 ч. 5 цієї статті визначає вимоги до оформлення доданих до скарги копій документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором. З огляду на це, відповідач дійшов помилкового висновку про те, що саме скарга ОСОБА_2 оформлена без дотримання вимог, визначених ч. 5 статті 37 Закону №1952-IV.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним судом у постанові від 25.01.2019 року по справі №826/2376/18, яка в силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім того судом взято до уваги, що позивачем, за виключенням деяких аркушів, було засвідчено копії всіх наданих ним документів до скарги, з огляду на що суд вважає що відповідач при розгляді скарги фактично вдався до такого явища, як «правовий пуризм».
Термін «пуризм» загальноприйнято розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом. Слід відмітити, що поняття «правового пуризму» було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.
Таким чином, «правовий пуризм» на відміну від обставин «істотного та непереборного характеру» завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; «правовий пуризм» може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб'єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У зв'язку з вищевикладеним суд доходить висновку, що відповідач при розгляді скарги позивача виявив надмірний формалізм та непропорційність між прийнятим рішенням та метою, на досягнення якої воно було прийнято, наслідком чого стало порушення права скаржника на розгляд його скарги.
При цьому суд зазначає, що під час судового розгляду справи представником відповідача не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності незасвідчених підписом ОСОБА_2 сторінок паспорту позивача та іпотечного договору оригіналам зазначених документів, або інших обґрунтованих підстав щодо неможливості розгляду скарги позивача без проставлення ним свого підпису на кожній сторінці наданих до Міністерства юстиції України зазначених додатків до скарги. При цьому жодними приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 не встановлено заборон для суб'єкта владних повноважень (у разі наявності таких сумнівів) для додаткового отримання від скаржника зазначених документів в оригіналі під час розгляду скарги.
При цьому посилання відповідача на необхідність відмови судом ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог в адміністративній справі №420/1459/19 лише через зазначені представником Міністерства юстиції України обставини (не засвідчення копій всіх без виключення сторінок паспорту заявника та доданого ним до скарги іпотечного договору) призвело б і до формального вирішення спору судом, що, на думку суду, суперечило б однієї із основних засад адміністративного судочинства як верховенство права, згідно якої людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Будь-яких інших обставин, визначених частиною 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в якості підстав для відмови у задоволенні скарги позивача відповідачем у спірному рішенні, а його представниками у відзиві на адміністративний позов та у судовому засіданні не зазначено, а тому суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 10.12.2018 року №4512/7, яким відмовлено позивачу в задоволенні його скарги, та зобов'язання Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_2 від 10.11.2018 року.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011року № 3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 10.12.2018 року №4512/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 від 10.11.2018 року без розгляду її по суті».
Зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_2 від 10.11.2018 року.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та п.п.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 12 липня 2019 року.
Суддя О.В. Білостоцький
.