Провадження № 22-ц/803/3896/19 Справа № 183/6827/16 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Категорія 27
03 липня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк”
на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2018 року,
05 грудня 2016 року позивач ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просять стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 34378,97 грн., а також покласти на відповідача судові витрати. В обґрунтування позову ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що відповідач звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 09.04.2013 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на офіційному сайті позивача складає між ним та Банком відповідний договір. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався Умовами та Правилами надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт надає згоду про встановлення кредитного ліміту за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття розміру кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до Умов та Правил банківських послуг. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України і укладений між ними договір є договором приєднання, друга сторона не може пропонувати свої умови договору. Одночасно Умовами та правилами надання банківських послуг передбачена одностороння зміна Тарифів та невід'ємних частин Договору, в зв'язку з чим розмір відсоткової ставки може змінюватися Банком, за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, визначених Умовами та правилами надання банківських послуг, саме на позичальника покладається обов'язок щодо отримання такої виписки. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється у розмірі, встановленому «Тарифами Банку», що діють на дату нарахування та викладені на офіційному сайті ПАТ КБ «ПриватБанк», з розрахунку 360 календарних днів на рік. Позивач зазначає, що зі своєї сторони виконав умови кредитного договору, надав відповідачеві кредитні кошти у зазначеному вище розмірі, позичальник зобов'язався погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію, пеню та штрафи на умовах, передбачених договором, власник платіжної карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту. Крім того, умовами договору передбачена можливість стягнення штрафу за порушення позичальником строку платежу по кожному із грошових зобов'язань, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Відповідач взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту у встановлений строк не виконувала, у зв'язку з чим станом на 31.10.2016 року виникла заборгованість у розмірі 34378,97 грн., яка складається з: 3321,59 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 25844,10 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 3100,00 грн. - пені за користування кредитом, 500 грн. - штрафу (фіксована частина), 1613,28 грн. - штрафу (процентна складова). Зазначену суму заборгованості ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача ( а.с. 2-3).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2018 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволенні частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.04.2013 року станом на 31.10.2016 року у розмірі 3321,59 грн.
В іншій частині позову Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» - відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.89-93).
В апеляційній скарзі АТ КБ “ПриватБанк”, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, ухваливши нове рішення яким задовольнити вказані позовні вимоги в повному обсязі, в решті рішення залишити без змін (а.с. 96-100).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апелянт в своїй апеляційній скарзі фактично просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині слід змінити в частині обґрунтування відмови, виходячи з наступного.
Судом 1 інстанції встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н від 09.04.2013 року про надання банківських послуг, який складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів Банку. Згідно умов договору відповідач отримав платіжну картку та кредитні кошти у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 6-32).
Умовами і правилами надання банківських послуг передбачено, що відповідач зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, по перевитратам платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Крім того, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених вказаним договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, вбачається, що станом на 31.10.2016 року за відповідачем значиться заборгованість за договором від 09.04.2013 року у розмірі 34378,97 грн., яка складається заборгованості за кредитом у розмірі 3321,59 грн., заборгованості за процентами у розмірі 25844,10 грн., несплачених процентів на поточну заборгованість у розмірі 105,33 грн., несплачених процентів на прострочену заборгованість у розмірі 25738,77 грн., комісії у розмірі 3100, штрафу у розмірі 2113,28 грн. (а.с. 4,5).
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача основну суму заборгованості у розмірі 3321,59 грн., суд першої 1 інстанції виходив з того, що отримання кредитних грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі, і у нього в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернути такі кошти.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих процентів, пені та штрафів, суд 1 інстанції виходив з того, що банком незаконно підвищено відсоткову ставку за кредитним договором, до вимог в частині стягнення пені застосовано строк позовної давності, а відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафів, виходив з того, що стягнення штрафу у фіксованому розмірі та процентної складової, діючим законодавством не передбачена.
Так, за змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що між сторонами 09.04.2013 року було укладено кредитний договір, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: заява від 09.04.2013 року, Тарифи банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Відповідач неналежно виконує свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів за ними, і у нього перед позивачем станом на 31.10.2016 року утворилася заборгованість у сумі 34378,97 грн. відповідно до доданого позивачем розрахунку.
На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано анкету-заяву від 09.04.2013 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт; витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.а.с.4-32).
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, оскільки підписавши анкету - заяву відповідач підтвердив свою згоду на на, що підписана заява разом з “Умовами та правилами надання банківських послуг”, “Правилами користування платіжною карткою” та “Тарифами Банку” складає договір, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.
З анкети-заяви від 09.04.2013 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг вбачається, що остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії та наміру відповідача про отримання кредиту, навпаки в даній анкеті - заяві взагалі відсутня згода ОСОБА_1 щодо обрання ним будь- яких послуг банку чи то картки чи послуг (а.с.6).
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1,2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054,1055 ЦК України).
Згідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до вимог ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Частиною 3 ст.642 ЦК України встановлено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виходячи з викладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскільки в анкеті - заяві не зазначено суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії та наміру відповідача про отримання кредиту, навпаки в даній анкеті - заяві взагалі відсутня згода ОСОБА_1 щодо обрання ним будь- яких послуг банку та отримання кредитної картки, а тому дану заяву не можливо вважати договором приєднання відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що підписана ОСОБА_1 анкета - заява від 04.04.2013 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг є договором приєднання відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України, що в свою чергу унеможливлює перевірку підстав та обґрунтованості нарахованих сум заборгованості по всім її складовим.
Однак, враховуючи межі доводів апеляційної скарги, та те, що сторонами не оскаржується рішення в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, колегія суддів в цій частині рішення не переглядає, а лише, враховуючи вищевикладене, приходить до висновку, що підстав для стягнення інших сум заборгованості немає, саме з зазначених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” - задовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2018 року в оскарженій частині - змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову про стягнення процентів, пені та штрафів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: