Номер провадження: 22-ц/813/2627/19
Номер справи місцевого суду: 520/11727/18
Головуючий у першій інстанції Салтан Л.В.
Доповідач Комлева О. С.
10.07.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.
суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.
з участю секретаря Ткачука В.О.
учасники справи:
позивач - арбітражний керуючий Вудуд Гаррі Ігорович - ліквідатор фізичної особи-підприємця Ковтун Наталії Василівни
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_6 , представника ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2018 року про вжиття заходів забезпечення позову, ухваленого під головування судді Салтан Л.В., -
встановив:
У вересні 2018 року арбітражний керуючий Вудуд Г.І. - ліквідатор фізичної особи-підприємця Ковтун Н.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа ТОВ «Чисте місто» про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договорів дарування, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Одночасно з позовом арбітражний керуючий Вудуд Г.І. - ліквідатор фізичної особи-підприємця Ковтун Н.В. подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2018 року заяву арбітражного керуючого Вудуду Г.І. - ліквідатора фізичної особи-підприємця Ковтун Н.В. задоволено, накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_6 , представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову скасувати, ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, посилаючись на те, що ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права.
У обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що ухвала не вмотивована, яким чином не накладення арешту на квартири може утруднити виконання рішення суду. Також зазначав що набула законної сили ухвала Господарського суду м. Одеси про накладення арешту на те саме майно за заявою тієї самої особи.
Сторони не скористалися своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу.
Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м.Одесі.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Частиною 5 ст. 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019року, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області.
За результатами автоматичного розподілу після створення нового суду визначено склад колегії суддів: Комлева О.С. - головуючий суддя, судді - Журавльов О.Г., Кравець Ю.І.
Ухвалою Одеського апеляційного суду цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , представника ОСОБА_1 була прийнята до провадження Одеського апеляційного суду та призначена до розгляду.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Поняття розумних строків розгляду справи в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов'язане з тлумаченням права національними судами.
В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов'язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.
У пункті 33, 35 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати.
У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал.
Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв'язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством.
З січня по липень 2019 року внаслідок автоматизованого розподілу до судді Комлевої О.С. надійшло понад 500 справ.
З урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.), суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі, призначити справу до розгляду, вирішити інші процесуальні питання, пов'язані з розглядом справи, та розглянути справу у строки, передбачені національним законом.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6 , представника ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що 06 вересня 2018 року арбітражний керуючий Вудуд Г.І. звернувся до суду з позовомпро скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договорів дарування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, в якому просив ухвалити рішення, яким скасувати рішення державного реєстратора, визнати недійсним договори дарування щодо квартир АДРЕСА_2 , визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .
Також арбітражний керуючий Вудуд Г.І. - ліквідатор фізичної особи-підприємця Ковтун Н.В. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , оскільки вжиття заходів, пов'язане з тим, що існує значний ризик того, що відповідачі по справі, як власники майна можуть в ході судового розгляду здійснити подальший перепродаж майна третім особам чи вчинення відносно нього будь-яких інших правочинів, що унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Задовольняючи заяву арбітражного керуючого Вудуду Г.І. - ліквідатора фізичної особи-підприємця Ковтун Н.В. про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 знаходяться АДРЕСА_6 ., суд першої інстанції виходив з того, що у сторін виник спір щодо нерухомого майна та є ймовірність його оформлення будь-якими особами.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається, зокрема, одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною 2 ст. 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч.3 ст. 149 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому, насамперед забезпечення позову шляхом накладення арешту повинно бути обґрунтовано доказами, щодо наявності у відповідача у власності об'єктів нерухомого майна, на які позивач просить накласти арешт.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що при вжитті заходів забезпечення даного позову, судом першої інстанції обґрунтовано враховано зміст позовних вимог, співмірність вжитих заходів із вимогами та вид забезпечення позову (пункт 3 і 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 , представника ОСОБА_1 про те, що судом заходи забезпечення позову були вжиті за відсутності доказів, обґрунтування та навіть посилань на обставини, які можуть призвести до утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, та суд в оскаржуваній ухвалі не вмотивував, яким чином не накладення арешту на квартири може утруднити виконання рішення суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, підставою для забезпечення позову було обґрунтоване припущення, що невжиття певних заходів утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення, про що було зазначено позивачем у заяві про забезпечення позову.
Тому, зроблені судом висновки повністю відповідають матеріалам та обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги, які не є суттєвими, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 , представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 11 липня 2019 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ О.Г. Журавльов
______________________________________ Ю.І. Кравець