10 липня 2019 року
Київ
справа №826/8387/17
адміністративне провадження №К/9901/18081/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року у справі №826/8387/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності, дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просили визнати, що відповідач порушив конституційні права позивачів на отримання обґрунтованої відповіді (достовірної, і повної інформації), які гарантовані статтями ч. 3 ст. 32, ч. 2 ст. 34, і ст.40 Конституції України, а також статтею 8 Конвенції; визнати, що відповідач безпідставно відмовив позивачам в розгляді їх звернення (скарги) від 23 грудня 2016 року №01/12, порушивши при цьому положення частин 3 і 5 статті 34 Закону України №755- VI від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань»; визнати, що тривалі протиправні дії територіальних підрозділів і безпосередньо самого відповідача, які унеможливлюють позивачам мирне володіння і розпорядження своєю власністю, мають ознаки їх дискримінації за майновим станом, що є порушенням їх прав і свобод, гарантованих статтею 24 Конституції України, статтею 14 Конвенції і статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції; зобов'язати відповідача надати позивачам повну і обґрунтовану інформацію, яку вони запитували у пунктах №5-12 звернення від 23 грудня 2016 року №01/12 та розглянути скаргу позивачів від 23 грудня 2016 року №01/12 по суті із врахуванням покладеного в прохальній частині цієї скарги та надати їм обґрунтовану відповідь за результатами проведеного розслідування.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 01 березня 2017 року №591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 23 грудня 2016 року», зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву-скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 23 грудня 2016 року №01/12 та надати обґрунтовану відповідь по всім пунктам зазначеним в даній заяві-скарзі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Міністерство юстиції України звернулось з касаційною скаргою до Верхового Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №826/8387/17 є вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 01 березня 2017 року №591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23 грудня 2016 року», яким відмовлено у задоволенні скарги у зв'язку з невідповідністю оформлення скарги вимогам, визначеним частиною п'ятою статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки чинним на дату подання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скарги законодавством не було встановлено порядку засвідчення копій документів фізичними особами, доводи відповідача про обов'язок позивача засвідчити копії документів, в порядку, встановленому ДСТУ 4163-2003 є безпідставними, через те що суперечать положенням цього стандарту в частині кола осіб, на які він поширюється, а тому оскаржуваний наказ відповідача №591/7 від 01 березня 2016 року є необґрунтованим та протиправним, з огляду на що підлягає скасуванню.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.
Суд за результатами оцінки елементів спору у справі №826/7860/17 дійшов висновку про те, що така справа є справою незначної складності.
Обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин третьої та четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також випадки, які б виключали можливість застосування положень частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Отже, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року у справі щодо визнання протиправним та скасування наказу від 01 березня 2017 року №591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23 грудня 2016 року», не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року у справі №826/8387/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності, дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко