Іменем України
10 липня 2019 року
Київ
справа №607/13930/16-а
адміністративне провадження №К/9901/36933/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Саприкіної І.В., Чиркіна С.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області
на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Братасюка В.М. від 23.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., Матковської З.М. від 29.05.2017 у справі №607/13930/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області
про визнання дій протиправними,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі також - відповідач,Тернопільське ОУПФУ) щодо відмови у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
- зобов'язати відповідача призначити йому пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з 6 липня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправною відмову Тернопільського ОУПФУ щодо призначення позивачу пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та зобов'язано відповідача призначити з 6 липня 2016 року ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем подано достатньо відомостей на підтвердження права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електоростанції (далі також - ЧАЕС) у 1986 році 2-категорії, що підтверджується посвідченням (перереєстрованим) серії НОМЕР_1 , виданим Тернопільською облдержадміністрацією 29 березня 1994 року.
Після досягнення 50 років (14 вересня 2016 року) позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, із зменшенням пенсійного віку на 10 років, встановленого для державних пенсій, відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. До заяви позивач додав довідку Державного Галузевого архіву Міністерства оборони України від 23 квітня 1998 року №51/1/2824, військовий квиток серії НОМЕР_2 та рішення Тернопільського міського суду від 16 червня 1993 року у справі №1276/93.
Рішенням Тернопільського ОУПФУ, оформленим протоколом № 57 засідання комісії Тернопільського ОУПФУ для розгляду питань, пов'язаних з призначенням пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, позивачу відмовлено у призначені пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зазначене рішення мотивоване тим, що згідно з військовим квитком позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 25 травня 1986 по 11 серпня 1986 року у складі військової частини НОМЕР_3 . Разом із тим, у довідці Державного Галузевого архіву Міністерства оборони України від 23 квітня 1998 року №51/1/2824 зазначено виїзд позивача з в/ч 73448 26 травня 1986 року, але дні виїзду в Чорнобиль і місце дислокації не зазначені. Крім того, у даній довідці також було вказано, що в/ч НОМЕР_4 знаходилася в с. Десна, яка не належить до другої зони відчуження, як зазначено в посвідченні. Поряд з цим, суб'єкт владних повноважень також зазначив, що з наданого позивачем рішення суду від 16 червня 1993 року у справі № 1276/93, яким встановлено факт перебування позивача в зоні відчуження вказано, що ОСОБА_1 перебував у складі в/ч 21151 м. Чорнобиля, місце дислокації якої належить до першої зони відчуження. Така обставина суперечить виданому посвідченню серії НОМЕР_1 від 11 травня 1998 року.
Вважаючи протиправним вказане рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, неправильно застосували норми матеріального права та не здійснили повного та всебічного з'ясування обставин справи. Вважає, що позивачу органами ПФУ правомірно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки подані позивачем документи містять розбіжності.
Від позивача 3 липня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу Тернопільського ОУПФУ, в якому останній просив залишити оскаржувані відповідачем судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 10 вказаного Закону передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, які працювали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 01 липня 1986 року, незалежно від кількості робочих днів, а з 01 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсійний вік зменшується на 10 років.
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що для виникнення в особи права на призначення пенсії із зменшенням на 10 років пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, така особа повинна довести факт своєї роботи у зоні відчуження (у період до 01 липня 1986 року хоча б один день, з 01 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", такі документи:
- посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії;
- довідку Державного Галузевого архіву Міністерства оборони України від 23 квітня 1998 року №51/1/2824, в якій зазначено виїзд позивача з військовоїчастини 73448 26 травня 1986 року в м. Чорнобиль для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але дні виїзду в м. Чорнобиль і місце дислокації не зазначені;
- рішення Тернопільського міського суду від 16 червня 1993 року у справі № 1276/93, яким встановлено факт перебування позивача у зоні відчуження з 25 травня 1986 року по 11 серпня 1986 року та участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
- військовий квиток серії НОМЕР_2 , згідно з яким позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 25 травня 1986 року по 11 серпня 1986 року у складі в/ч 21151 м. Чорнобиля.
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що наявні в позивача документи, які долучені до матеріалів справи, містять дані на підтвердження факту його участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та є достатніми для призначення йому пільгової пенсії, передбаченої статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27 лютого 2019 року у справі №362/6281/16-а, від 10 квітня 2019 року у справі №310/6229/16-а та від 16 квітня 2019 року у справі №685/1070/17.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки, у ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Желєзний
Судді: І. В. Саприкіна
С. М. Чиркін