Справа № 355/1100/18 Головуючий 1 інстанція- Лисюк О.Д.
Провадження № 22-ц/824/9533/2019 Доповідач апеляційна інстанції- Савченко С.І.
іменем України
10 липня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Мережко М.В., Фінагеєва В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-
У липні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 28 грудня 2010 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5700 грн. із сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.
Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов'язків, має прострочену заборгованість, яка станом на 18 червня 2018 року становить 28214,80 грн., з яких тіло кредиту - 7285,64 грн., проценти - 8855,94 грн., пеня - 10253,47 грн. та штраф: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 1319,75 грн. Посилаючись на ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідачки на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 28214,80 грн.та судові витрати.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задоволити вимоги банку в повному обсязі, посилаючисьна невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд прийшов до помилкового висновку про відсутність доказів укладення кредитного договору, хоча банк надав на підтвердження цього відповідні докази, а саме: копію анкети-заяви відповідачки, розрахунок боргу і інші докази. Суд не врахував, що
- 2 -
сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, та вчиняли дії на його виконання, а отже він є укладеним між сторонами, а відтак згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами, що відповідає судовій практиці, зокрема постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц. Вважає, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту предачі грошвої суми позичальнику. Окрім того, суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність і неповноту судового розгляду.
Відповідачка ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу не подала.
Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 28214,80 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю позовних вимог ПриватБанку. При цьому суд виходив із відсутності належних, допустимих та достатніх доказів укладання та оформлення між сторонами кредитного договору, оскількинеможливо прочитати і з'ясувати зміст долучених до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема неможливо з'ясувати зміст анкети-заяви та чи підписана анкета відповідачкою, а долучені позивачем до матеріалів позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника.
Також, суд керувався відсутністю доказів, що платіжна картка, яка передбачена умовами анкети-заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк її дії, що є істотними умовами договору.
Такі висновки суду є правильними і такимим, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,
- 3 -
поданих учасниками справи (ч.1). Збирання доказів не є обов'язком суду (ч.2).
Аналогічні положення містить ст.81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1). Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.6). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ч.7)
Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, позивач додав до позову копію анкети-заяви про надання кредиту, яку неможливо прочитати і встановити її зміст.
Даний доказ долучений до позову у вигляді посвідченого юрисконсультом ПриватБанку ОСОБА_2 . білого аркушу паперу, на якому не відображено ніякої інформації, окрім печатки банку (а.с.13).
Отже, з даної заяви неможливо встановити чи заповнена анкета-заява, якщо заповнена, то яка особа її заповнила, яке її прізвище та які ідентифікаційні дані.
Як і неможливо встановити умови кредитування, чивстановлений кредитинй ліміт, якщо встановлений, то який його розмір, чи отримана платіжна картка і якою особою, яка саме платіжна карта отримана та з якими умовами, в тому числі який розмір процентів.
Долучені позивачем до матеріалів позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг також не містять підпису позичальника, який би можливо було ідентифікувати.
За таких обставин суд вірно відмовив у задоволенні позову з огляду на недоведеність вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до помилкового висновку про відсутність доказів укладення кредитного договору, хоча банк надав на підтвердження цього відповідні докази, в тому числі копію анкети-заяви відповідачки, розрахунок боргу і інші докази колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
З огляду на предмет спору, доказом, який має істотне значення для справи і підтверджує факт волевиявлення сторін на укладення кредитного договору є анкета-заява, яка як вище вказувалося не містить ніякої інформації. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції послався у рішенні на неможливість прочитати цю заяву і з'ясувати її зміст, що унеможливлює задоволення позову. Незважаючи на зазначення даних обставин у рішенні суду, оскаржуючи це рішення, позивач не надав (разом із скаргою чи окремо) до суду апеляційної інстанції докази звернення відповідачки із заявою про надання кредиту та її умови.
Враховуючи приписи процесуального закону про заборону суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ст.13, ст.81 ЦПК), що повністю кореспондується із положеннями процесуального закону щодо змагальності сторін, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Це ж стосується доводів скаржника про надання ним розрахунку заборгованості за договором б/н від 28 грудня 2010 року, з якого вбачається що відповідачка користувався коштами і періодично погашала кредит. Такі доводи не спростовують висновків суду про відмову у позові з огляду на відсутність у справі доказів укладення кредитного договору із відповідачкою. Суд першої інстанції вірно вказав, що наданий банком розрахунок боргу за своїм змістом є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір вимог, і за відсутності доказів укладення кредитного договору з відповідачкою, не може бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог.
З викладених підстав колегія суддів відхиляє посилання у скарзі на судову практику,
- 4 -
зокрема постанову Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, оскільки в даній постанові інші фактичні обставини, зокрема обставини щодо укладання договору між сторонами були встановлені судом.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
В матеріалах справи відсутня анкета-заява відповідачки.
Посилання ПриватБанку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідачки. Доказів, які б підтверджували, щосаме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні,
Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Це ж стосується доводів позивача про наявність підстав для стягнення пені та штрафу. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у стягненні на користь банку неустойки у формі пені та штрафу за відсутності доказів укладання кредитного договору.
Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вже зазначалося, Умови не містять підпису позичальниці, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка (пеня), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а
- 5 -
тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: