ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
10 липня 2019 року м. Київ№ 640/1841/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жесар" (58008, м.Чернівці, вулиця Руська, 16, кв.2)
до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 26)
про визнання протиправним та скасування сертифікату АІ № 163183451596 ,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Жесар» (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати виданий ОСОБА_1 сертифікат серії НОМЕР_3 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуваним сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта узаконено самочинне будівництво, чим порушено права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Жесар». Додатково представник позивача посилався на висновок експертизи, проведеної в межах господарської справи №926/2617/17, відповідно до якого будівництво багатоквартирного житлового будинку з об'єктами соцкультпобуту по АДРЕСА_1 , не відповідає дозвільній документації, оскільки остання надавалась на виконання будівельних робіт з реконструкції під об'єкт іншого функціонального призначення - готельний комплекс з приміщеннями оздоровчого комплексу, перукарні, ресторану, бару та ігрових автоматів власних приміщень з добудовою, що не відповідає фактичному функціональному призначенню об'єкта дослідження.
На думку представника позивача, наслідком видачі сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта може стати виключення архітектурного ансамблю резиденції митрополитів Буковини і Далмації із списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Також, на переконання представника позивача, всупереч наданим законодавством повноваженням Державної архітектурно-будівельної інспекції України не зверталось до державних органів з метою отримання відповідних висновків, що стосуються об'єкта будівництва, наслідком чого стало видача сертифікату на об'єкт самочинного будівництва.
Крім того, наслідком видачі сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 є набуття ОСОБА_1 права зареєструвати речове право на об'єкт самочинного будівництва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача надіслав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що 10 серпня 2018 року з метою отримання сертифіката ОСОБА_1 подав заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката за встановленою формою, до якої був доданий акт готовності об'єкта до експлуатації, за результатами розгляду якої відповідачем встановлено неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката, а саме не надано проектну та виконавчу документацію, та відповідно до абзацу 4 пункту 27 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461, прийнято рішення про відмову у видачі сертифіката від 14 серпня 2018 року №IV173182261085.
Також, представник відповідача повідомив, що 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката за встановленою формою, однак Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 31 серпня 2018 року прийнято рішення про відмову у видачі сертифіката від 31 серпня 2018 року № НОМЕР_4 відповідно до абзацу 4 пункту 27 Порядку №461.
При цьому, оскаржуваний сертифікат НОМЕР_3 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта «Реконструкція власної нежитлової будівлі з добудовою по АДРЕСА_1 під житловий будинок з об'єктами соцкультпобуту» Чернівецька область, АДРЕСА_1 » видано на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року у справі №826/14572/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправними дій, рішення та зобов'язання вчинити дії.
Крім того, представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що спір у даній справі має ознаки приватноправових відносин, де є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу, а відтак підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Вирішуючи клопотання про закриття провадження, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 10 серпня 2018 року як замовник будівництва - реконструкції власної нежитлової будівлі з добудовою по АДРЕСА_1 під житловий будинок з об'єктами соцкультпобуту, звернувся до відповідача з заявою про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката.
14 серпня 2018 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийняла рішення про відмову у видачі сертифіката на об'єкт будівництва «Реконструкція під готельний комплекс з приміщеннями оздоровчого комплексу, перукарні, бару та ігрових автоматів власних приміщень на АДРЕСА_1 з добудовою», з підстав неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифікату, а саме не надано проектну та виконавчу документацію.
В подальшому, користуючись своїм правом, передбаченим Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461, ОСОБА_1 31 серпня 2018 року повторно звернувся із заявою про видачу сертифікату.
31 серпня 2018 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видане рішення № НОМЕР_4, відповідно до якого ОСОБА_1 повторно відмовлено у видачі сертифікату готовності об'єкту до експлуатації, з підстав неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката, а саме: загальний журнал робіт, журнал авторського нагляду, журнал зварювальних робіт, акти на закриття прихованих робіт.
Заявник, вважаючи рішення відповідача про відмову у видачі сертифіката протиправними, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, вирішено:
- визнати протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо відмови у видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - «Реконструкція власної нежитлової будівлі з добудовою по АДРЕСА_1 під житловий будинок з об'єктами соцкультпобуту», за адресою АДРЕСА_1 ., замовником якого є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер облікової картки і платника податків НОМЕР_2 );
- визнати протиправною та скасувати відмову (рішення) Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 14 серпня 2018 року за № НОМЕР_5;
- визнати протиправною та скасувати відмову (рішення) Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31 серпня 2018 року за № НОМЕР_4;
- зобов'язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - «Реконструкція власної нежитлової будівлі з добудовою по АДРЕСА_1 під житловий будинок з об'єктами соцкультпобуту», за адресою АДРЕСА_1 , замовником якого є ОСОБА_1 .
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника Державної архітектурно-будівельної інспекції України повернуто.
Крім того, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року апеляційне провадження у справі № 826/14572/18 закрито, а в подальшому - постановою суду апеляційної інстанції від 24 квітня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року залишено без змін.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що на виконання судового рішення у справі №826/14572/18 відповідачем видано сертифікат НОМЕР_3 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта «Реконструкція власної нежитлової будівлі з добудовою по АДРЕСА_1 під житловий будинок з об'єктами соцкультпобуту».
Підпунктом 9 пункту 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року №294 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №408) визначено, що Держархбудінспекція відповідно до покладених на неї завдань приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає відповідні сертифікати або відмовляє у їх видачі, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію).
Відповідно до частини 2 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI (в редакції станом на момент видачі оскаржуваного сертифіката) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно абзацу 2 пункту 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року №750) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Аналіз наведених фактичних обставин справи та норм чинного законодавства свідчить, що спірний сертифікат серії НОМЕР_3 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, який виданий відповідачем як суб'єктом владних повноважень, породжує права та обов'язки тільки для суб'єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва - ОСОБА_1 .
При цьому, як вбачається із обґрунтування позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Жесар» підстава позову стосується не правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо видачі сертифіката про готовність об'єкта до експлуатації, а правомірності здійснення ОСОБА_1 реконструкції належної йому будівлі.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у межах спірних правовідносин фактично порушено саме цивільні права позивача, як власника належного йому нерухомого майна, тобто існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення його порушених прав.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Оскільки, в розумінні Цивільного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» оскаржуваний сертифікат НОМЕР_3 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 є правовстановлюючим документом, який у відповідності до норм чинного законодавства слугує підставою виникнення права власності, зокрема, у ОСОБА_1 новостворене нерухоме майно, суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду та вирішенню в порядку цивільного провадження.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №0707/1177/12, 20 вересня 2018 року у справі №813/1076/17, 16 січня 2019 року в справі №815/1121/17, від 15 травня 2019 року №813/1834/17.
З урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а відтак провадження у справі підлягає закриттю.
Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Частиною 6 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Аналіз наведеного свідчить, що питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі вирішується за заявою особи.
Вимогами статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 17, 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Клопотання представника Державної архітектурно-будівельної інспекції України про закриття провадження у справі задовольнити.
2. Закрити провадження у справі №640/1841/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жесар» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування сертифікату.
3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Жесар», що даний спір підлягає розгляду та вирішенню в порядку цивільного судочинства.
4. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
5. Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук