"26" червня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/598/19
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Лазуренко Є.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідачів: Самусєва О.М. на підставі довіреності;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмаїльський інститут водного транспорту” до Ізмаїльської міської ради, Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради про визнання незаконними дій та визнання недійсним рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Ізмаїльський інститут водного транспорту” (далі по тексту - ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту”) звернувся до господарського суду із позовною заявою до Ізмаїльської міської ради, Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради (далі по тексту - Фонд комунального майна) про визнання незаконними дій Фонду комунального майна, спрямованих на дострокове розірвання договору оренди нежитлових приміщень та надвірних споруд по вул. Героїв Сталінграду, буд. 45-47, укладеного з позивачем; про визнання незаконним та скасування рішення Ізмаїльської міської ради від 15.01.2019р. №4794-VII „Про надання згоди на дострокове розірвання договору оренди нежитлових приміщень та надвірних споруд по вул. Героїв Сталінграду, буд. 45-47, укладеного з позивачем”.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у поданій до суду позовній заяві позивачем було наголошено, що відповідачами із порушенням приписів чинного законодавства та положень договору оренди від 29.04.1997р. було прийнято рішення про дострокове розірвання договору оренди, а також про неправомірне звернення Фонду комунального майна до позивача із проханнями звільнити орендоване приміщення.
Ухвалою від 11.03.2019р. господарським судом було відмовлено ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони Ізмаїльській міській раді та Фонду комунального майна до закінчення розгляду судом даної справи вчиняти дії, спрямовані на виселення (звільнення приміщень) позивача із не житлової будівлі та надвірних споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 область, місто Ізмаїл, вул. Героїв Сталінграду, 45-47.
Ізмаїльська міська рада та Фонд комунального майна заперечували проти задоволення заявлених ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” вимог. Зокрема, відповідачами було наголошено, що прийняття рішення від 15.01.2019р. №4794-VII є правом міської ради та підставою для звернення до суду із вимогою про розірвання договору. Наведене, за переконанням відповідачів, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позивачем позову, оскільки права останнього в результаті прийняття вказаного рішення порушені не були.
ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” не скористався наданим законом правом на участь свого представника у даному судовому процесі. Відповіді на відзив Ізмаїльської міської ради та Фонду комунального майна до господарського суду від позивача не надходило.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника відповідачів, суд встановив наступне.
29.04.1997р. між Управлінням житлово-комунального господарства (Орендодавець), правонаступником якого є Фонд комунального майна, та Інститутом водного транспорту Української академії національного прогресу (Орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень, відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне володіння та користування нежитлову будівлю та надвірні споруди по вул. Героїв Сталінграду, буд. 45-47, які знаходяться на балансі Орендодавця, загальною площею 1163, кв. м. відповідно до генерального плану. Загальна вартість орендованого приміщення складає відповідно до акту експертної оцінки 78 500,00 грн. Будівля та надвірні споруди передаються з метою їх використання під учбовий заклад.
Згідно з п. п. 2.1-2.3 договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р. Орендар вступає у володіння та користування об'єктом оренди після підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна, вказаного у розділі 1 договору. Передача майна в оренду не має наслідком передачу Орендарю права власності на це майно. Власником орендованого приміщення залишається Орендодавець, а Орендар володіє та користується ним протягом строку дії договору оренди. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, яка визначена у акті оцінки цього майна.
Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р. орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995р., та складає 3925,00 грн. на рік. Розмір орендної плати може бути переглянутий на вимогу однієї із сторін договору у випадку зміни методики розрахунку, централізованих цін та тарифів, а також в інших випадках передбачених законодавством України.
Положеннями п. п. 8.1. - 8.3. договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р. передбачено, що Орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання орендованого майна; виступати з ініціативою внесення змін до договору оренди або його розірвання у випадку неналежного використання майна або невиконання умов договору; Орендодавець не відповідає за зобов'язаннями Орендаря.
Згідно з п. п. 10.1, 10.2 договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р. даний договір укладено на строк з 01.05.1997р. по 30.04.2022р. (строком на 25 років). Умови договору зберігають свою дію протягом всього строку дії договору у випадках, якщо після його укладення законодавством України встановлені правила, які погіршують становище Орендаря.
Відповідно до п. п. 10.3, 10.4 договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р. договір може бути змінений або розірваний за взаємною згодою сторін. Запропоновані однією із сторін зміни та доповнення розглядаються сторонами протягом одного місяця. Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін до нього не допускається.
Положеннями п. 10.6 договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р. визначено, що у випадку відсутності письмової заяви однієї із сторін щодо припинення або внесення змін до договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах.
Згідно з п. п. 10.8, 10.9 договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р. дія договору оренди припиняється у випадку: закінчення строку, на який його було укладено у випадку відсутності письмового повідомлення; знищення об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або на підставі рішення арбітражного суду; у випадку банкрутства Орендаря. Взаємовідносини сторін не врегульовані даним договором регулюються чинним законодавством.
27.10.2001р. між Фондом комунального майна, який є правонаступником Управління житлово-комунального господарства, та Інститутом водного транспорту Української академії національного прогресу було укладено угоду про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р. щодо розміру орендної плати, порядку її сплати та обов'язків Орендаря щодо збереження об'єкту оренди.
18.02.2004р. між Фондом комунального майна, який є правонаступником Управління житлово-комунального господарства, та Інститутом водного транспорту Української академії національного прогресу було укладено угоду про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р., відповідно до якої сторонами було визначено обов'язок Орендаря здійснювати відшкодування Балансоутримувачу (Загальноосвітній школі 1-3 ступеня) податок на землю у строки, визначені угодою від 27.10.2001р.
11.12.2018р. Фонд комунального майна звернувся до ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” із листом №01/04-574, відповідно до якого відповідач, посилаючись на передання на підставі рішення Ізмаїльської міської ради на баланс Фонду орендованих позивачем на підставі договору оренди від 29.04.1997р. приміщень, а також на внесення до типового договору оренди нерухомого майна або іншого індивідуально визначеного майна, запропонував позивачеві у строк до 20.12.2018р. розглянути, підписати на надіслати на адресу Фонду один примірник додаткової угоди до договору від 29.04.1997р. При цьому, Фондом комунального майна було повідомлено позивача, що у випадку відмови останнього від підписання додаткової угоди, питання про дострокове припинення договору оренди буде предметом розгляду Ізмаїльської міської ради.
15.01.2019р. Ізмаїльською міською радою було прийнято рішення №4794-VII „Про надання згоди на дострокове розірвання договору оренди нежитлових приміщень та надвірних споруд по вул. Героїв Сталінграду, буд. 45-47, укладеного з позивачем”, з огляду на невиконання позивачем умов договору.
18.01.2019р. Фонд комунального майна звернувся до позивача із листом №01/04-25, відповідно до якого відповідач, посилаючись на рішення Ізмаїльської міської ради від 19.01.2019р. №4794-VII, запропонував ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” у строк до 01.02.2019р. звільнити орендовані приміщення та передати Фонду комунального майна на підставі акту приймання-передачі.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Ізмаїльської міської ради та Фонду комунального майна про визнання незаконними дій та визнання недійсним рішення, ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” було наголошено про прийняття Ізмаїльською міською радою рішення про надання згоди на дострокове розірвання договору оренди із порушенням умов договору, якими врегульовані питання внесення змін, доповнень та розірвання договору. Наведене, за переконанням позивача, також є підставою для визнання незаконними дій Фонду комунального майна, спрямованих на дострокове розірвання договору оренди.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Положеннями ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року за N 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що цей закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 773 ЦК України встановлено наступне: наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору; якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
В силу положень ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний зав частині згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Господарський суд зауважує, що ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” у поданій до суду позовній заяві було наголошено про порушення відповідачами порядку розірвання договору, що, за переконанням позивача, свідчить про наявність підстав для визнання незаконними дій та визнання недійсним рішення.
В силу приписів ст. 28 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України. Положеннями п. 10 ч. 2, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України врегульовано, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Верховним Судом України у листі „Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України” зауважено, що передбачений п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України спосіб захисту цивільних прав характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подання такого позову є прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі. У таких справах суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, рішення прийняте органом, який не мав на це законних повноважень; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю. Цей спосіб захисту прав за своїми правовими наслідками є тотожним визнанню права, оскільки не змінює правовідносин.
Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно зі ст. 393 ЦК України Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018р. по справі №923/466/17, предметом позовних вимог у межах якої була вимоги про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради, дійшла висновку, що факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено. Крім того, судом було зазначено, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов'язок об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.
З огляду на викладене вище господарський суд зазначає, що передумовою для визнання рішення Ізмаїльської міської ради від 15.01.2019р. №4794-VII „Про надання згоди на дострокове розірвання договору оренди нежитлових приміщень та надвірних споруд по вул. Героїв Сталінграду, буд. 45-47, укладеного з позивачем” незаконним та його скасування є доведення позивачем факту порушення його прав, у зв'язку з прийманням оспорюваного рішення. Як зазначалось по тексту рішення вище, ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” в обґрунтування заявлених вимог було наголошено про прийняття Ізмаїльською міською радою вказаного рішення із порушенням умов договору оренди, якими врегульовані питання внесення змін, доповнень та розірвання договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною 1 ст. 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 року 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
В силу положень ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний зав частині згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Частиною 1 ст. 201 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Підсумовуючи вищенаведені положення чинного законодавства, господарський суд зазначає, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У такому випадку сторона, яка направила пропозицію розірвати договір у випадку неодержання відповіді або недосягнення сторонами згоди щодо розірвання договору, має право передати спір на вирішення суду.
Господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення Фонду комунального майна, як Орендодавця за договором оренди нежитлових приміщень від 29.04.1997р., до ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” із пропозицією про розірвання договору. При цьому, прийняття безпосередньо Ізмаїльською міською радою, як особою, яка не виступає стороною за договором оренди, рішення від 15.01.2019р. за №4794-VII не свідчить про порушення умов договору, якими врегульовані питання внесення змін, доповнень та розірвання договору, оскільки умови договору оренди не є обов'язковими для Ізмаїльської міської ради, а, отже, не можуть бути порушені останньою.
Підсумовуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” щодо порушення Ізмаїльською міською радою, в результаті прийняття рішення від 15.01.2019р. за №4794-VII, умов договору оренди від 29.04.1997р., якими врегульовані питання внесення змін, доповнень та розірвання договору, оскільки Ізмаїльська міська рада не є учасником договірних правовідносин. При цьому, господарський суд зазначає, що будь-яких інших доводів в обґрунтування заявлених позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Ізмаїльської міської ради позивачем суду наведено не було.
Крім того, господарський суд зазначає, що прийняття відповідачем вказаного рішення є правом органу місцевого самоврядування, оскільки відповідач, здійснюючи управління об'єктами комунальної власності, наділений повноваженнями щодо розпорядження такими об'єктами. Проте, самий факт прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо орендованого позивачем майна не має наслідком порушення прав ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту”, оскільки не впливає на права або обов'язки орендаря, а, отже, останній зобов'язаний довести суду обставини, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог.
За таких обставин господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” у задоволенні позовних вимог до Ізмаїльської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Ізмаїльської міської ради від 15.01.2019р. №4794-VII „Про надання згоди на дострокове розірвання договору оренди нежитлових приміщень та надвірних споруд по вул. Героїв Сталінграду, буд. 45-47, укладеного з позивачем”.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для визнання незаконними дій Фонду комунального майна, спрямованих на дострокове розірвання договору оренди, господарський суд виходить з наступного.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Господарський суд зауважує, що задоволення судом позовних вимог ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” про визнання дій Фонду комунального майна, спрямованих на дострокове розірвання договору оренди, неправомірними не матиме наслідком поновлення прав ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту”. Господарський суд зазначає, що констатація факту як правомірності, так і неправомірності прохань Фонду комунального майна до ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” щодо звільнення позивачем орендованого приміщення в даних обставинах справи не може визнаватись судом у якості ефективного способу захисту порушеного права. Більш-того суд зазначає, що звернення відповідача до позивача із проханнями звільнити орендоване приміщення не свідчить про вжиття відповідачем заходів протиправного характеру.
Підсумовуючи вище наведене, враховуючи не доведення ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” здійснення з боку Фонду комунального майна незаконних дій, спрямованих на дострокове розірвання договору оренди, а також обрання позивачем способу захисту, який не може визнаватись ефективним, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ТОВ „Ізмаїльський інститут водного транспорту” позовних вимог у названій частині.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених товариством з обмеженою відповідальністю „Ізмаїльський інститут водного транспорту” до Ізмаїльської міської ради, Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради позовних вимог про визнання незаконними дій та визнання недійсним рішення відповідно до ст. ст. 1, 3 Конституції України, ст. ст. 16, 21, 393, 509, 525, 526, 759, 761, 763, 773 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 26, 28 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування”.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08.07.2019р.
Суддя С.П. Желєзна