ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.06.2019Справа № 910/1982/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буран Актив";
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк";
про визнання договору недійсним.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Дюбко С.П.
Представники:
Від позивача: не з'явилися:
Від відповідача: Каракоця О. Р., адвокат, довіреність № 4543-К-О від 23.10.2018 р.;
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Буран Актив” з позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4Б16030ЛИ, укладеного з Публічним акціонерним товариством Комерційним банком “Приватбанк”.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 року відкрито провадження у справі № 910/1982/19 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 19.03.2019 року.
Через канцелярію суду 18.03.2019 та 23.04.2019 представником позивача були подані заяви про зміну (доповнення) підстав позову та уточнення позовних вимог.
Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Оскільки заяви про зміну (доповнення) підстав позову позивач заявив в установленому законодавством порядку з дотриманням процесуальних вимог, такі заяви були прийнята до розгляду судом.
Через відділ діловодства суду 21.05.2018 р. від представника позивача надійшло клопотання про проведення комплексної судової експертизи.
Судом відхилене зазначене вище клопотання, оскільки позивачем не обґрунтовано неможливості вирішення спору без призначення відповідної судової експертизи та дійсної необхідності для застосування спеціальних знань.
Через відділ діловодства суду 23.04.2019 р. від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПУ України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 2-3 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Враховуюче те, що клопотання про витребування доказів було заявлено позивачем з пропуском встановленого ч. 1 ст. 81 ГПК строку, без обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк, суд приходить до висновку про залишення клопотання про витребування доказів від 23.04.2019 без задоволення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/1982/19 до судового розгляду по суті на 06.06.2019 року.
У судовому засіданні 06.006.2019 оголошено перерву в слуханні справи по суті на 13.06.2019 р.
Представник позивача у судовому засіданні 13.06.2019 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідач у судовому засіданні 13.06.2019 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між ТОВ “БУРАН АКТИВ” та ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” укладено договір фінансового лізингу № 4Б16030ЛИ від 01.07.2016 (далі - Договір), згідно умов якого Банк передає Лізингоодержувачу майно, а Лізингоодержувач приймає майно від Банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
Предметом договору є майно, власником якого є Банк, та яке зазначено у Додатку № 1 до Договору (п. 1.1. договору). Додатком № 1 до Договору визначений перелік нерухомого майна, що є предметом лізингу, а додатком № 3 сторонами підтверджено прийом-передачу такого майна.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач, зокрема, посилається на те, що в порушення норм ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України, договір фінансового лізингу № 4Б16030ЛИ від 01.07.2016р., зі строком дії більше трьох років, не був нотаріально посвідченим, а тому підлягає визнанню недійним.
Відповідно до частини другою статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до вимог ст. 794 ЦК України, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст. ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону і договору, є договір.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).
Частиною 1 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору. Як встановлено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За змістом ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Засади правового регулювання лізингу у сфері господарювання визначені у ст. 292 ГК України, яка передбачає, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
При цьому детальне правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу закріплені у ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", яка передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.
Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, положення ст. 793. 794 ЦК України, що відносяться до параграфу 4 глави 58 ЦК України, та з яких виходить позивач говорячи про обов'язковість нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, не можуть бути застосовані до правовідносин, що склались між сторонами, оскільки дія зазначених положень матеріального права не поширюється на правовідносини, які виникають на підставі договору фінансового лізингу.
Водночас, Закон України "Про фінансовий лізинг", який регулює спірні правовідносини не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
При цьому договір фінансового лізингу № 4Б16030ЛИ від 01.07.2016 року є господарським договором, який укладено у письмовій формі, підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
Спірний договір містить всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, зокрема, щодо предмету лізингу - нерухомого майна, строку лізингу, розмір лізингових платежів.
Також в обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на цілісність майнового комплексу, який, на думку позивач, не може бути предметом лізингу.
Додатком № 1 до Договору визначений перелік нерухомого майна, що є предметом лізингу, а Додатком № 3 сторонами підтверджено прийом-передачу такого майна.
Жодні документи, які містяться в матеріалах справи, не містять доказів, які б свідчили про те, що предмет лізингу є цілісним майновим комплексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Позивачем не було надано суду жодного доказу в підтвердження його пояснень та припущень про те, що предмет лізингу є цілісним майновим комплексом.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач під час дії спірного договору звертався до Банку з метою отримання документів чи відомостей стосовно майна або ж з метою припинення правовідносин за договором через його нікчемність.
Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами ч.ч. 1-3, 5-6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідно до п.3.4. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 року “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що договір фінансового лізингу № 4Б16030ЛИ від 01.07.2016, укладений між позивачем та відповідачем, не суперечить чинному законодавству та був укладений відповідно до встановлених законодавством процедур та обмежень, передбачених статутом позивача та відповідно відсутні підстави для визнання його недійсним.
Згідно вимог статей 73, 76, 77 та 79 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не подав суду належних та допустимих доказів наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на наведене позовні вимоги відхиляються повністю, а судові витрати у справі покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 ГПК України
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26.06.2019 р.
Суддя О.В. Мандриченко