вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
08.07.2019м. ДніпроСправа № 904/1828/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: Зарвій Р.Л.;
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс Оператор" (м. Київ)
до Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування № 62-14/109 від 12.06.2014 у загальному розмірі 529 863 грн. 78 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнітранс Оператор" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (далі - відповідач) заборгованості за договором транспортного експедирування № 62-14/109 від 12.06.2014 у загальному розмірі 529 863 грн. 78 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 434 450 грн. 00 коп. - основний борг;
- 57 736 грн. 57 коп. - пеня;
- 31 098 грн. 21 коп. - інфляційні втрати;
- 6 579 грн. 00 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (клієнтом) зобов'язань за договором транспортного експедирування № 62-14/109 від 12.06.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем (експедитором) в період з 2014 по 2017 рік послуги з перевезення вантажу, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 434 450 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.05.2017 по 30.05.2018 в сумі 57 736 грн. 57 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з травня 2017 року по травень 2018 року у сумі 31 098 грн. 21 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.05.2017 по 30.05.2018 в сумі 6 579 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 07.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 03.06.2019.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 22925/19 від 24.05.2019), в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що після підписання вказаних позивачем у позовній заяві неоплачених актів (№№ 370, 515, 534, 672, 1315, 1745) відповідачем здійснювалася часткова оплата в загальній сумі 210 710 грн. 00 коп., отже, різниця між сумою неоплачених актів та загальною сумою оплат складає 223 740 грн. 00 коп., а не 434 450 грн. 00 коп., як вказує позивач. Крім того, відповідач вказує на те, що за вимогами про стягнення пені сплив строк позовної давності, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені.
У судове засідання 03.06.2019 представники позивача та відповідача не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутня відповідь позивача на відзив; більше того, з інформації щодо відстеження пересилання відзиву на адресу позивача вбачалося, що і сам відзив станом на 03.06.2019 не був отриманий позивачем.
Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.
Так, ухвалою суду від 03.06.2019 підготовче засідання було відкладено на 20.06.2019.
Від позивача надійшли заперечення на відзив (вх. суду № 27066/19 від 19.06.2019), в яких він заперечує проти доводів відповідача щодо здійснення оплат за спірними актами, посилаючись на те, що станом на момент проведення таких оплат у відповідача вже існувала заборгованість за раніше надані послуги, отже вказані оплати спрямовувалися позивачем на погашення заборгованості в хронологічному порядку її утворення, що узгоджується з роз'ясненнями Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України, наданих листом № 06-10/10-1215 від 29.10.2004, а також з судовою практикою Вищого господарського суду України та Верховного Суду України. Таким чином, позивач вважає помилковими доводи відповідача про те, що грошові кошти, перераховані позивачу на загальну суму 210 710 грн. 00 коп., зменшують суму заборгованості у розмірі 434 450 грн. 00 коп., оскільки були здійснені після підписання сторонами актів наданих послуг. Також, позивач зазначив, що загальна сума наданих позивачем послуг за підписаними сторонами актами складає 4 999 960 грн. 00 коп., загальна сума сплачених відповідачем коштів за виписками з банків, які наявні в матеріалах справи, складає 4 565 510 грн. 00 коп. Отже, заборгованість (різниця) станом на теперішній час становить 434 450 грн. 00 коп.
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 27230/19 від 20.06.2019), в якому він просив суд відкласти проведення судового засідання, з метою надання часу для вступу у справу та ознайомлення з матеріалами справи представником позивача - адвокатом, з яким позивачем було укладено договір про надання правової допомоги лише 19.06.2019, та для належного захисту прав та законних інтересів позивача.
У судове засідання 20.06.2019 представники позивача та відповідача не з'явилися, але судом враховано наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Оскільки представники у підготовче судове засідання не з'явилися, суд позбавлений можливості вирішити питання, передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України. Отже, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, ухвалою суду від 20.06.2019 підготовче засідання було відкладено на 01.07.2019.
У судове засідання 01.07.2019 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання втретє не з'явився, причин неявки суду не повідомив; про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомлення № 490020229184 (4930008838960), з якого вбачається факт отримання ухвали суду - 24.06.2019. Суд дійшов висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні його представника та вважав можливим провести підготовче засідання за відсутності представника відповідача. В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 183 та 202 Господарського процесуального кодексу України, були відсутні.
У підготовчому засіданні 01.07.2019 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
У зв'язку з виконанням завдань підготовчого провадження, ухвалою суду від 01.07.2019 було вирішено закрити підготовче провадження і призначити справу до судового розгляду по суті; розпочати розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначити судове засідання на 08.07.2019.
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 29970/19 від 08.07.23019), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи довідку за підписом керівника підприємства про наявність заборгованості відповідача станом на 08.07.2019 у розмірі 434 450 грн. 00 коп., а також письмові пояснення з приводу правомірності позовних вимог в заявлених до стягнення сумах.
У судове засідання 08.07.2019 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання в черговий раз (вчетверте) не з'явився, причин неявки суду не повідомив; судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 01.07.2019, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.
У зв'язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 33 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 02.07.2019, які долучені до матеріалів справи (а.14-15 у томі 2). При цьому, з вказаних доказів вбачається, що про дату, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується отриманням ним 04.07.2019 ухвали суду від 01.07.2019.
Судом було враховано, що відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Однак, враховуючи неявку представника відповідача у попередні три судові засідання, а також відсутність клопотання щодо відкладення розгляду справи з причин недостатності часу, враховуючи, що місцезнаходженням відповідача є м. Дніпро, суд дійшов висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні його представника та вважав можливим провести розгляд справи по суті за відсутності представника відповідача. В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 183 та 202 Господарського процесуального кодексу України, були відсутні.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Суд також наголошує на тому, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Більше того, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на те, що матеріали справи містять всі докази та пояснення, на підтвердження дійсної правової позиції у даному спорі як позивача так і відповідача, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, а також закінчення строку на розгляд даної справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні 08.07.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.
У судовому засіданні 08.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 12.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнітранс Оператор" (далі - експедитор, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш", яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" (далі - клієнт, відповідач) укладено договір транспортного експедирування № 62-14/109 (далі - договір, а.с.44-51 у томі 1), відповідно до умов якого експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом. Транспортне експедирування за договором полягає в організації перевезень вантажів клієнта у міжнародному, в тому числі за межами України, та внутрішньому сполученнях по території України із залученням власного (орендованого) або на інших законних правах залізничного рухомого складу експедитора (пункти 1.1., 1.3. договору).
У пунктах 11.1. та 11.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014, а у частині взаєморозрахунків - до повного завершення. Якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не сповістить іншу сторону в письмовому виді про розірвання договору, договір вважається автоматично продовженим на один рік на тих самих умовах.
Додатковою угодою № 21 від 19.12.2016 до договору сторони внесли зміни в пункт 11.1. договору і вважали дійсним його в наступній редакції: "11.1. Даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2017, а у частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення." (а.с.67 у томі 1).
Доказів припинення, визнання недійсним або розірвання договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Відповідно до положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з нормами статті 316 Господарського кодексу України та частини 1 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
У пункті 5.1. договору сторони погодили, що вартість послуг експедитора (плата експедитора) узгоджується сторонами в додатках (протоколах), що є невід'ємною частиною договору. Додаткові (не передбачені протоколами до договору) витрати можуть узгоджуватись шляхом обміну оригінальними листами, факсимільними й електронними повідомленнями з подальшим наданням оригіналів цих документів.
Відповідно до пункту 10.1. договору усі додатки, зміни і доповнення вносяться уповноваженими особами сторін в письмовому вигляді, що засвідчується підписами і печатками, після чого вони стають невід'ємною частиною договору. Умови додатків до договору є переважними у відношенні до умов основного тексту договору.
У відповідності до вказаних умов, під час дії спірного договору, сторонами, шляхом укладення додаткових угод, узгоджувалась вартість послуг експедитора за організацію транспортного експедирування, в тому числі транспортування вантажів у вагонах, а також інші умови щодо надання послуг.
Так, сторонами були укладені такі додаткові угоди до договору:
- № 1 від 18.06.2014 (а.с.52 у томі 1);
- № 3 від 01.08.2014 (а.с.53 у томі 1);
- № 4 від 01.09.2014 (а.с.54 у томі 1);
- № 5 від 01.10.2014 (а.с.55 у томі 1);
- № 6 від 01.11.2014 (а.с.56 у томі 1);
- № 7 від 01.12.2014 (а.с.57 у томі 1);
- № 8 від 01.01.2015 (а.с.58 у томі 1);
- № 9 від 01.02.2015 (а.с.59 у томі 1);
- № 11 від 01.04.2015 (а.с.60 у томі 1);
- № 14 від 26.06.2015 (а.с.61 у томі 1);
- № 15 від 01.08.2015 (а.с.62 у томі 1);
- № 16 від 01.10.2015 (а.с.63 у томі 1);
- № 18 від 01.02.2016 (а.с.64 у томі 1);
- № 19 від 01.03.2016 (а.с.65 у томі 1);
- № 19 від 01.11.2016 (а.с.66 у томі 1);
- № 21 від 19.12.2016 (а.с.67 у томі 1);
- № 22 від 01.02.2017 (а.с.68 у томі 1).
У кожній із вказаних додаткових угод сторони погоджували набрання ними чинності з моменту підписання та дію до кінця кожного календарного місяця, в якому вона була укладена. При цьому, у пункті 2 вказаних додаткових угод сторони також визначали, що для виконання замовлених послуг клієнт забезпечує виконавця грошовими коштами протягом 30-ти календарних днів з дати акту виконаних робіт.
Відповідно до пункту 3.6. договору факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг, який складається експедитором та підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін. Експедитор має право складати акт наданих послуг на дату повного або часткового виконання переліку послуг, або на останнє число місяця, у якому були надані послуг.
Як вказує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору у період з 2014 року по 2017 рік позивачем надавалися відповідачу послуги з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, у результаті чого сторонами були підписані акти наданих послуг на загальну суму 4 999 960 грн. 00 коп. Копії актів виконаних робіт позивачем було додано до матеріалів справи, однак, позивач повідомив суд, що ТОВ "Юнітранс Оператор" не має можливості надати копії актів наданих послуг: № 563 від 30.06.2014, № 728 від 31.08.2014, №844 від 30.09.2014, № 911 від 31.10.2014, № 1014 від 30.11.2014, № 150 від 31.12.2014, №791 від 31.12.2014, у зв'язку з тим, що вони були знищені на підставі "Переліку типових, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 № 571/20884, вилучені для знищення як такі, що не мають культурної цінності та втратили практичне значення.
Так, в матеріалах справи міститься відповідний акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 23.02.2018 (а.с.202-207 у томі 1).
Отже, на підтвердження факту надання послуг за спірним договором в матеріалах справи наявні акти виконаних робіт (наданих послуг) за період з 31.01.2015 по 31.10.2017 на загальну суму 4 044 435 грн. 00 коп., а саме:
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 70 від 31.01.2015 на суму 119 600 грн. 00 коп. (а.с.69 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 244 від 13.02.2015 на суму 98 200 грн. 00 коп. (а.с.71 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 273 від 28.02.2015 на суму 50 600 грн. 00 коп. (а.с.73 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 427 від 16.03.2015 на суму 18 400 грн. 00 коп. (а.с.75 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 504 від 31.03.2015 на суму 281 800 грн. 00 коп. (а.с.77 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 736 від 30.05.2015 на суму 290 400 грн. 00 коп. (а.с.79 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1011 від 31.05.2015 на суму 277 600 грн. 00 коп. (а.с.81 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1027 від 31.05.2015 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с.83 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1256 від 30.06.2015 на суму 137 500 грн. 00 коп. (а.с.85 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1700 від 31.07.2015 на суму 152 400 грн. 00 коп. (а.с.87 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1959 від 31.08.2015 на суму 220 100 грн. 00 коп. (а.с.89 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 2226 від 30.09.2015 на суму 189 400 грн. 00 коп. (а.с.91 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 2430 від 30.09.2015 на суму 42 000 грн. 00 коп. (а.с.93 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 2625 від 31.10.2015 на суму 135 500 грн. 00 коп. (а.с.95 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 2676 від 31.10.2015 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с.97 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 2731 від 31.10.2015 на суму 11 500 грн. 00 коп. (а.с.99 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 2841 від 31.10.2015 на суму 10 700 грн. 00 коп. (а.с.101 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 3066 від 30.11.2015 на суму 264 500 грн. 00 коп. (а.с.103 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 3611 від 31.12.2015 на суму 461 900 грн. 00 коп. (а.с.105 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 54 від 31.01.2016 на суму 237 600 грн. 00 коп. (а.с.107 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 185 від 29.02.2016 на суму 165 400 грн. 00 коп. (а.с.109 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 303 від 31.03.2016 на суму 183 300 грн. 00 коп. (а.с.111 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 419 від 30.04.2016 на суму 55 000 грн. 00 коп. (а.с.113 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 546 від 30.05.2016 на суму 79 200 грн. 00 коп. (а.с.115 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 724 від 30.06.2016 на суму 45 800 грн. 00 коп. (а.с.117 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1737 від 30.11.2016 на суму 25 000 грн. 00 коп. (а.с.119 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 85 від 31.01.2017 на суму 17 500 грн. 00 коп. (а.с.121 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 171 від 28.02.2017 на суму 36 050 грн. 00 коп. (а.с.123 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 370 від 31.03.2017 на суму 347 160 грн. 00 коп. (а.с.125 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 515 від 30.04.2017 на суму 70 250 грн. 00 коп. (а.с.127 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 534 від 30.04.2017 на суму 17 250 грн. 00 коп. (а.с.129 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 672 від 31.05.2017 на суму 14 500 грн. 00 коп. (а.с.131 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1315 від 31.08.2017 на суму 77 200 грн. 00 коп. (а.с.133 у томі 1);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1745 від 31.10.2017 на суму 25 250 грн. 00 коп. (а.с.135 у томі 1).
Вказані акти підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень. В кожному акті зазначено, що виконавцем послуги надано в повному обсязі, претензії по об'єму, якості та термінах виконання (надання) відсутні.
Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунку, а саме: у пункті 4.1. договору сторони погодили, що для виконання замовлених послуг клієнт забезпечує експедитора грошовими коштами на умовах узгоджених сторонами в додатках до договору.
У відповідності до пункту 4.1. договору, такі умови узгоджувалися сторонами у додаткових угодах, перелік яких наведено судом вище (аркуші 5 - 6 цього рішення) у пункті 2 кожної з яких сторони визначали, що для виконання замовлених послуг клієнт забезпечує виконавця грошовими коштами протягом 30-ти календарних днів з дати акту виконаних робіт.
Як вбачається з наявних у справі доказів, надані у період з 31.01.2015 по 31.10.2017 послуги були оплачені відповідачем лише частково - в сумі 4 565 510 грн. 00 коп., що підтверджується банківськими виписками за період з 01.07.2014 по 10.04.2018 на вказану суму, а саме:
- банківською випискою за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с.151 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.08.2014 по 31.08.2014 на суму 9 800 грн. 00 коп. (а.с.152 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.10.2014 по 31.10.2014 на суму 107 800 грн. 00 коп. (а.с.153 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.11.2014 по 30.11.2014 на суму 77 000 грн. 00 коп. (а.с.154 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.12.2014 по 31.12.2014 на суму 56 400 грн. 00 коп. (а.с.155 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.01.2015 по 31.01.2015 на суму 40 000 грн. 00 коп. (а.с.156 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.02.2015 по 28.02.2015 на суму 168 900 грн. 00 коп. (а.с.157-158 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.03.2015 по 31.03.2015 на суму 230 000 грн. 00 коп. (а.с.159-160 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.04.2015 по 30.04.2015 на суму 165 000 грн. 00 коп. (а.с.161-162 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.05.2015 по 31.05.2015 на суму 361 300 грн. 00 коп. (а.с.163-164 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.06.2015 по 30.06.2015 на суму 267 200 грн. 00 коп. (а.с.165-166 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.07.2015 по 31.07.2015 на суму 122 200 грн. 00 коп. (а.с.167-168 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.08.2015 по 31.08.2015 на суму 206 300 грн. 00 коп. (а.с.169-170 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.09.2015 по 30.09.2015 на суму 280 000 грн. 00 коп. (а.с.171-172 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 на суму 120 100 грн. 00 коп. (а.с.173-174 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.11.2015 по 31.11.2015 на суму 139 400 грн. 00 коп. (а.с.175-176 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.12.2015 по 31.12.2015 на суму 270 200 грн. 00 коп. (а.с.177-178 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 на суму 180 000 грн. 00 коп. (а.с.179-180 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.02.2016 по 29.02.2016 на суму 310 000 грн. 00 коп. (а.с.181-182 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.03.2016 по 31.03.2016 на суму 152 000 грн. 00 коп. (а.с.183-184 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.04.2016 по 30.04.2016 на суму 216 200 грн. 00 коп. (а.с.185-186 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.05.2016 по 30.05.2016 на суму 140 000 грн. 00 коп. (а.с.187-188 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.06.2016 по 30.06.2016 на суму 40 000 грн. 00 коп. (а.с.189 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 на суму 40 000 грн. 00 коп. (а.с.190 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.08.2016 по 31.08.2016 на суму 70 000 грн. 00 коп. (а.с.191-192 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.09.2016 по 30.09.2016 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с.193 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 на суму 35 000 грн. 00 коп. (а.с.194 у томі 1);
- банківською випискою за період з 20.12.2016 по 26.04.2017 на суму 470 000 грн. 00 коп. (а.с.150 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.05.2017 по 31.05.2017 на суму 15 175 грн. 00 коп. (а.с.195 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.06.2017 по 30.06.2017 на суму 45 535 грн. 00 коп. (а.с.196 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.07.2017 по 31.07.2017 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с.197 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.08.2017 по 31.08.2017 на суму 25 000 грн. 00 коп. (а.с.198 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.09.2017 по 30.09.2017 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с.199 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.10.2017 по 31.10.2017 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.200 у томі 1);
- банківською випискою за період з 01.11.2017 по 30.11.2017 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с.201 у томі 1);
- банківською випискою за період з 18.04.2018 по 10.07.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с.148 у томі 1).
Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем в період з 31.01.2015 по 31.10.2017 послуг відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 434 450 грн. 00 коп., що і є причиною спору.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість наданих позивачем за договором транспортного експедирування послуг, які відповідач відмовився сплатити у добровільному порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було вказано вище, у пункті 2 кожної з укладених сторонами додаткових угод сторони визначали, що для виконання замовлених послуг клієнт забезпечує виконавця грошовими коштами протягом 30-ти календарних днів з дати акту виконаних робіт.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід зауважити, що акти наданих послуг за спірний період підписані відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких претензій та зауважень. В кожному акті зазначено, що виконавцем послуги надано в повному обсязі, претензії по об'єму, якості та термінах виконання (надання) відсутні.
Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано умови договору в частині виконання його зобов'язань за ним.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання з оплати наданих послуг відповідач належним чином та у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 434 450 грн. 00 коп.
З приводу заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що після підписання вказаних позивачем у позовній заяві неоплачених актів (№№ 370, 515, 534, 672, 1315, 1745) відповідачем здійснювалася часткова оплата в загальній сумі 210 710 грн. 00 коп., отже, різниця між сумою неоплачених актів та загальною сумою оплат складає 223 740 грн. 00 коп., а не 434 450 грн. 00 коп. (як вказує позивач), суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Більше того, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вказані процесуальні положення, суд прийшов до висновку, що заперечення відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у своїй сукупності наявні у справі докази дозволяють зробити висновок, що оплати наданих послуг здійснювалися із запізненням, отже, відповідач неправомірно починає відлік з конкретної дати, з якої надавалися послуги та здійснювалися оплати, та вважає що заборгованість становить меншу суму, оскільки здійснена в конкретну дату оплата фактично спрямовувалася на оплату раніше наданих послуг, а не поточних.
Вказаний висновок суду підтверджується також тим, що в кожному зі спірних актів (які підписані та скріплені печаткою відповідача) сторони крім вартості наданих за ним послуг, фіксували також розмір заборгованості за попередні періоди.
Вказане підтверджується співставленням вартості наданих за кожним зі спірних актів послуг з доказами їх часткових оплат та подальшому відображенню у наступних за хронологією актах розміру заборгованості станом на кінець місяця, в якому кожний такий акт складався.
Зокрема, в останньому за хронологією акті виконаних робіт (наданих послуг) № 1745 від 31.10.2017 на суму 25 250 грн. 00 коп. сторони визначили, що заборгованість на 31.10.2017 складає 484 450 грн. 00 коп. (а.с.135 у томі 1). При цьому, з банківських виписок вбачається, що відповідачем після 31.10.2017 здійснені оплати в загальній сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується:
- банківською випискою за період з 01.11.2017 по 30.11.2017 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с.201 у томі 1);
- банківською випискою за період з 18.04.2018 по 10.07.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с.148 у томі 1).
Отже, наявність основного боргу в сумі 434 450 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи, а заперечення відповідача в частині не підтвердження суми заборгованості відхиляються судом як такі, що спростовуються наявними у справі доказами та фактичними обставинами справи.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що з огляду на положення пункту 2 додаткових угод до договору строк оплати наданих в період з березня 2017 року по жовтень 2017 року послуг є таким, що настав у такі терміни:
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 370 від 31.03.2017 на суму 347 160 грн. 00 коп. (заборгованість складає 230 000 грн. 00 коп.) граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.05.2017;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 515 від 30.04.2017 на суму 70 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.05.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 534 від 30.04.2017 на суму 17 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.05.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 672 від 31.05.2017 на суму 14 500 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.06.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1315 від 31.08.2017 на суму 77 200 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.10.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1745 від 31.10.2017 на суму 25 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.11.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі.
Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги наявність доказів надання таких послуг позивачем в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг на залишкову суму 434 450 грн. 00 коп. є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 434 450 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 434 450 грн. 00 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 6.4. договору сторони погодили, що за прострочення оплати рахунків експедитора, клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення. Нарахування пені є правом експедитора.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.05.2017 по 30.05.2018 в сумі 57 736 грн. 57 коп.
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати наданих за актами від 31.03.2017 та 31.08.2017 послуг припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для його оплати є перший за ним робочий день, а саме: 03.05.2017 та 02.20.2017, відповідно. Крім того, позивачем не були враховані норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.12-19), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено наступне:
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 370 від 31.03.2017 на суму 347 160 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.05.2017; залишок заборгованості складає 230 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 04.05.2017 по 01.11.2017 пеня складає 28 885 грн. 48 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 515 від 30.04.2017 на суму 70 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.05.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 31.05.2017 по 30.11.2017 пеня складає 8 988 грн. 15 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 534 від 30.04.2017 на суму 17 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.05.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 31.05.2017 по 30.11.2017 пеня складає 2 207 грн. 05 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 672 від 31.05.2017 на суму 14 500 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.06.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 01.07.2017 по 30.12.2017 пеня складає 1 881 грн. 82 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1315 від 31.08.2017 на суму 77 200 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.10.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 03.10.2017 по 29.03.2018 пеня складає 11 025 грн. 85 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1745 від 31.10.2017 на суму 25 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.11.2017, послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 01.12.2017 по 30.05.2018 пеня складає 3 995 грн. 73 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлена до стягнення пеня в сумі 3 990 грн. 88 коп., не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача.
Отже, правомірними є вимоги про стягнення пені за загальний період прострочення з 04.05.2017 по 30.05.2017 у загальній сумі 56 979 грн. 23 коп.
В той же час, у відзиві на позовну заяву відповідач вказував на те, що за вимогами про стягнення пені сплив строк позовної давності, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому, частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як було вказано вище, відповідач у даній справі 24.05.2019 заявив про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.
При цьому, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.
Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду (постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 04.06.2018 у справі № 920/225/17, від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17).
Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення пені заявлені та підлягають нарахуванню за загальний період з 04.05.2017 по 30.05.2018, при цьому, із позовною заявою до суду позивач звернувся 26.04.2019, що вбачається з витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення з позовною заявою (а.с.22 у томі 2) (пошук здійснено за кодовим ідентифікатором, наявним на конверті, в якому надійшла позовна заява, а.с.209 у томі 1).
Отже, вимоги про стягнення пені, розрахованої судом за період з 04.05.2017 по 25.04.2018, є правомірними, однак заявлені з пропуском спеціальної позовної давності в один рік, встановленої пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Враховуючи заяву відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, а також відсутність доказів поважності причин пропуску позовної давності позивачем, суд відмовляє в задоволенні частини вимог про стягнення пені за загальний період прострочення з 04.05.2017 по 25.04.2018 в сумі 56 156 грн. 01 коп.
Отже, враховуючи наявність заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, пеня підлягає стягненню в наступному порядку:
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1745 від 31.10.2017 на суму 25 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.11.2017, послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, нарахування пені слід здійснювати в період з 26.04.2018 по 30.05.2018, яка в цей період складає 823 грн. 22 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 823 грн. 22 коп.
Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з травня 2017 року по травень 2018 року у сумі 31 098 грн. 21 коп.
З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані наведені вимоги.
Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.12-19 у томі 1), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено наступне:
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 370 від 31.03.2017 на суму 347 160 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.05.2017; залишок заборгованості складає 230 000 грн. 00 коп.; інфляційні втрати слід нараховувати за період з червня по листопад 2017 року, які в цей період складають 13 627 грн. 67 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 515 від 30.04.2017 на суму 70 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.05.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі; інфляційні втрати слід нараховувати за період з червня по грудень 2017 року, які в цей період складають 4 906 грн. 49 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 4 684 грн. 57 коп., не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача.
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 534 від 30.04.2017 на суму 17 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.05.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі; інфляційні втрати слід нараховувати за період з червня по грудень 2017 року, які в цей період складають 1 204 грн. 80 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 1 150 грн. 30 коп., не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача.
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 672 від 31.05.2017 на суму 14 500 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.06.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі; інфляційні втрати слід нараховувати за період з липня по грудень 2017 року, які в цей період складають 768 грн. 43 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1315 від 31.08.2017 на суму 77 200 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.10.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі; інфляційні втрати слід нараховувати за період з листопада 2017 року по березень 2018 року, які в цей період складають 4 258 грн. 84 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1745 від 31.10.2017 на суму 25 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.11.2017, послуги є неоплаченими у повному обсязі; інфляційні втрати слід нараховувати за період з грудня 2017 року по травень 2018 року, які в цей період складають 1 366 грн. 54 коп., а всього 25 856 грн. 35 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 25 856 грн. 35 коп.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 01.05.2017 по 30.05.2018 в сумі 6 579 грн. 00 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати наданих за актами від 31.03.2017 та 31.08.2017 послуг припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для його оплати є перший за ним робочий день, а саме: 03.05.2017 та 02.20.2017, відповідно.
Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.12-19), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 370 від 31.03.2017 на суму 347 160 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.05.2017; залишок заборгованості складає 230 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 04.05.2017 по 01.11.2017 3% річних складають 3 440 грн. 55 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 515 від 30.04.2017 на суму 70 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.05.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 31.05.2017 по 01.12.2017 3% річних складають 1 068 грн. 18 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлена до стягнення 3% річних в сумі 1 062 грн. 00 коп., не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 534 від 30.04.2017 на суму 17 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.05.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 31.05.2017 по 01.12.2017 3% річних складають 262 грн. 29 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлена до стягнення 3% річних в сумі 261 грн. 00 коп., не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 672 від 31.05.2017 на суму 14 500 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.06.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 01.07.2017 по 30.12.2017 3% річних складають 218 грн. 10 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1315 від 31.08.2017 на суму 77 200 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.10.2017; послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 03.10.2017 по 29.03.2018 3% річних складають 1 129 грн. 45 коп.;
- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 1745 від 31.10.2017 на суму 25 250 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.11.2017, послуги є неоплаченими у повному обсязі, отже, в період прострочення з 01.12.2017 по 30.05.2018 3% річних складають 375 грн. 64 коп., а всього 6 486 грн. 74 коп.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 6 486 грн. 74 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 7 014 грн. 24 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс Оператор" до Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування № 62-14/109 від 12.06.2014 у загальному розмірі 529 863 грн. 78 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м. Дніпро, Ленінський район, вулиця Сухий острів, будинок 3; ідентифікаційний номер 00168076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс Оператор" (03038, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Лінійна, будинок, 17, офіс 320; ідентифікаційний код 36688782) 434 450 грн. 00 коп. - основного боргу, 823 грн. 22 коп. - пені, 25 856 грн. 35 коп. - інфляційних втрат, 6 486 грн. 74 коп. - 3% річних та 7 014 грн. 24 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 09.07.2019.
Суддя Ю.В. Фещенко