"03" лютого 2010 р. м. Київ К-19949/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач),
Лиски Т.О.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Сороки М.О.,
Штульман І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі -УПСЗН) на постанову Устинівського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до УПСЗН про стягнення недоплаченої разової грошової допомоги,
установила:
Звернувшись у вересні 2007 року до суду з цим позовом, ОСОБА_6 зазначала, що є учасником війни і на підставі статті 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(далі -Закон № 3551-ХІІ) має право на отримання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач у 2007 році виплатив їй цю допомогу в розмірі 150 грн. відповідно до Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V). Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом № 3551-ХІІ, позивач просила суд стягнути з УПСЗН суму недоплаченої їй за 2007 рік зазначеної разової грошової допомоги.
Постановою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2007 року позов задоволено частково: стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 недоплачену грошову допомогу в сумі 930 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 гривні.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено: визнано бездіяльність УПСЗН щодо неперерахунку та невиплати позивачу разової щорічної грошової допомоги за 2007 рік протиправною та стягнуто з відповідача на користь позивача 1080,18 гривні.
У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 є учасником війни, користується правом, передбаченим частиною четвертою статті 14 Закону № 3551-ХІІ, на отримання разової щорічної грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня. Зазначену допомогу в розмірі 150 грн. ОСОБА_6 одержала у 2007 році.
Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону № 3551-ХІІ, а не застосовані УПСЗН положення Закону № 489-V, яким визначено виплату разової грошової допомоги учасникам війни, до яких належить ОСОБА_6 у меншому розмірі, ніж передбачено Законом № 3551-ХІІ.
Такий висновок зроблено судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.
Частиною п'ятою статті 14 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам війни виплачується щорічна разова допомога до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Однак Законом № 489-V (стаття 29) учасникам війни, до яких належить ОСОБА_6, у 2007 році встановлено виплату цієї допомоги в розмірі 150 гривень.
Зазначений Закон у період до 5 травня 2007 року, упродовж якого ОСОБА_6 фактично отримала грошову допомогу (частина четверта статті 171 Закону № 3551-ХІІ), не було визнано в установленому законодавством України порядку неконституційним. Тобто на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору у цій справі, існували нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, однак по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.
Отже, для правильного розв'язання цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час розв'язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що нормами Закону № 2285-ІV фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ, який діяв у часі раніше, пріоритетними в цьому випадку є положення статті 29 Закону № 489-V. Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час розв'язання спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права: помилково надали перевагу приписам Закону № 3551-ХІІ.
З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог до УПСЗН.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, однак суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
З урахуванням викладеного судові рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання незаконною бездіяльності відповідачів та стягнення на користь ОСОБА_6 суми за 2007 рік підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині. У решті зазначені рішення судів попередніх інстанцій залишаються судовою колегією без змін.
Керуючись статтями 220, 222-224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
постановила:
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області задовольнити частково.
Постанову Устинівського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
В іншій частині Устинівського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, її може бути оскаржено до Верховного Суду України у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: