"04" лютого 2010 р. м. Київ К-27398/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Мойсюка М.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Сороки М.О. Штульман І.В.,
секретар судового засідання Фіцай Є.В.,
розглянувши в судовому засіданні за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Армянськ Автономної Республіки Крим (далі -УПФ) на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФ, Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим про зобов'язання нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги,
установила:
Звернувшись у жовтні 2008 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1. зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання передбаченого цим Законом підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).
Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV, позивач просила поновити пропущений ним строк для звернення до суду та зобов'язати УПФ нарахувати на її користь недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 гривні.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, позов задоволено частково: зобов'язано УПФ донарахувати ОСОБА_1. щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2007 рік за період із 29 вересня по 30 вересня 2007 року у розмірі 102,72 гривні щомісячно, за період із 1 жовтня по 31 грудня 2007 року -у розмірі 103,98 гривні щомісячно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при розв'язанні спору в частині задоволення позову та безпідставність позовних вимог, просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судові рішення щодо позовних вимог, які не задоволені судами першої та апеляційної інстанцій, у порядку касаційного провадження не оскаржено.
Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1., яка народилась у 1944 році, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV є дитиною війни. На неї у повному обсязі поширюються встановлені цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни (державна соціальна гарантія).
Частково задовольняючи вимоги позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») ,у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються відповідно до пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, а з 9 липня по 31 грудня 2007 року -статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).
Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі -Закон № 1058-ІV), і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-Х ІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.
Однак, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанції зобов'язали відповідача донарахувати на користь позивача щомісячну соціальну допомогу в розмірі конкретної грошової суми, замість того, щоб зазначити в судовому рішенні про обрахування пенсії, призначеної позивачу, з урахуванням підвищення у процентному розмірі виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.
Також, колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно початкової дати здійснення зазначеного донарахування.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними та виходячи з принципу верховенства права, який забороняє суду відмовляти в захисті порушеного права людини і зобов'язує суд поновити порушене право, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у відповідності до вимог Закону № 2195-ІV з 9 липня у 2007 році.
Відповідно до статей 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.
Розв'язуючи цей спір і встановивши, що УПФ порушило норми права, які регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій повинні були визнати такі дії відповідача протиправними та зобов'язати УПФ здійснити нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а не ухвалювати рішення тільки про зобов'язання з відповідача донарахувати щомісячну соціальну допомогу у конкретній сумі.
Відповідно до вимог статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
У частині зміни рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
постановила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Армянськ Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2008 року змінити, замінивши пункт 2 її резолютивної частини трьома пунктами такого змісту:
«2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Армянськ Автономної Республіки Крим в частині ненарахування з 9 липня по 31 грудня 2007 року підвищення до пенсії, призначеної ОСОБА_1, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Армянськ Автономної Республіки Крим здійснити нарахування з 9 липня по 31 грудня 2007 року підвищення до пенсії, призначеної ОСОБА_1, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленому частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
4. Ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року в цій частині скасувати».
У зв'язку з цим пункти 3 та 4 резолютивної частини цієї постанови вважати пунктами відповідно 5 та 6.
У решті постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, її може бути оскаржено до Верховного Суду України у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.