"04" лютого 2010 р. м. Київ К-29732/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Мойсюка М.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Сороки М.О. Штульман І.В.,
секретар судового засідання Фіцай Є.В.,
розглянувши в судовому засіданні за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області (далі -УПФ) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року в порядку касаційного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФ про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,
установила:
Звернувшись у листопаді 2008 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1. зазначала, що відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) є дитиною війни і має право на одержання передбаченого цим Законом підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком). Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV, просила поновити пропущений строк звернення з адміністративним позовом до суду щодо заявлених вимог за період із 1 січня 2006 року по 30 вересня 2008 року та зобов'язати УПФ здійснити перерахунок за 2007 - 2008 роки призначеної їй пенсії з урахуванням підвищення, стягнувши на її користь 2313,50 гривні.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року позов задоволено частково: зобов'язано УПФ нарахувати та виплатити Войтків С.Й. 1124,25 грн. щомісячної надбавки до пенсії за віком як дитині війни, невиплаченої за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 30 вересня 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року судове рішення суду першої інстанції залишено без змін, водночас уточнено її резолютивну частину: зобов'язано УПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_1. недоплачену щомісячну державну грошову допомогу як дитині війни на підставі статті 6 Закону № 2195-ІV (30% мінімальної пенсії за віком) за періоди з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 30 вересня 2008 року з урахуванням виплачених коштів, а також виключено з рішення суду першої інстанції посилання на конкретні суми.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при розв'язанні спору в частині задоволення позову та безпідставність позовних вимог, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
Особи та представники осіб, які беруть участь у справі про дату, час і місце розгляду справи повідомлені, в судове засідання не прибули.
Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судами встановлено, що ОСОБА_1., яка народилася в 1938 році, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку має статус дитини війни. На неї у повному обсязі поширюються визначені цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни (державна соціальна гарантія).
Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2007 року, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що:
- дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни;
- пунктом 2 статті 41 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) у статтю 6 Закону № 2195-ІV внесено зміни, що стосуються дітей війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), а саме: до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни;
- однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України, а Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Закон № 107-VI в частині зміни редакції статті 6 Закону № 2195-ІV також визнано неконституційним.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються відповідно до положень пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, з 9 липня по 31 грудня 2007 року -статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року), з 1 січня по 22 травня 2008 року -статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції Закону № 107-VI), та з 22 травня у 2008 році -статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 30 вересня у 2008 році.
Не можуть бути взяті до уваги також доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.
Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі -Закон № 1058-ІV), і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-Х ІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.
Водночас при розв'язанні спору у цій справі судами допущено порушення норм процесуального та матеріального права, які неможливо усунути при розгляді справи в порядку касаційного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 161 КАС України встановлено, що під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання постанови; чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.
Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував, що його дії щодо обрахування розміру призначеної ОСОБА_1., пенсії з підвищенням до неї відповідали положенням чинного законодавства, тобто були правомірними.
Отже, в судовому рішенні повинно бути зазначено відповідно до пункту 1 частини другої статті 162 КАС України, крім зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, також про визнання протиправними рішення чи окремих його положень, дій чи бездіяльності УПФ, оскільки зобов'язання суб'єкта владних повноважень відновити права, свободи чи інтереси громадянина є похідним від визнання факту порушення його прав, свобод чи інтересів суб'єктом владних повноважень. При розв'язанні спору в цій справі зазначену вимогу закону судами першої та апеляційної інстанцій не виконано.
Суд першої інстанції у своєму рішенні помилково обґрунтував і зазначив конкретну суму розміру підвищення до призначеної позивачу пенсії. Вилучивши розрахунок суми підвищення до пенсії з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та змінюючи шляхом уточнення редакції резолютивну частину цього рішення, суд апеляційної інстанції теж помилково зобов'язав УПФ нарахувати та виплатити позивачу щомісячну державну грошову допомогу, тоді як ОСОБА_1. призначено пенсію за віком і вона має право на одержання підвищення до пенсії. Колегія суддів також зазначає, що суд апеляційної інстанції, викладаючи рішення, яким уточнено резолютивну частину рішення суду першої інстанції, у формі ухвали, порушив норми процесуального права, оскільки відповідно до положень статті 205 КАС України суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу, при зміні постанови суду першої інстанції ухвалює рішення у формі постанови.
Статтею 100 КАС України визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивачем у цій справі заявлено вимогу про застосування положень статей 99, 100 КАС України у зв'язку з пропущенням ним строку звернення з адміністративним позовом щодо вимог за період із 1 січня 2006 року по 30 вересня 2007 року. Відповідач вимагав відмовити позивачу в поновленні пропущеного строку для звернення до суду.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам справи відповідно до положень статті 99 КАС України, частиною другою якої встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом першої інстанції питання застосування положень закону щодо наслідків пропущення строку звернення до суду не обговорив та відповідного рішення не ухвалив. Це порушення процесуального закону залишено без належної уваги судом апеляційної інстанції.
Для розв'язання цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального і процесуального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції. Тому оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, справу слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, її може бути оскаржено до Верховного Суду України у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: