ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 липня 2019 року № 826/8960/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №47319-1305-2653 від 05.04.2018р.
Позивачка, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати дії Державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у м. Києві, щодо складання та направлення ОСОБА_1 податкового повідомлення-рішення від 05.04.2018 року за № 47319-1305-2653 - протиправними; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2018 року за №47319-1305-2653, яке складене Державною податковою інспекцією Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 13.08.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін.
В обґрунтування позовної заяви Позивач зазначає, що у Відповідача були відсутні підстави для нарахування їй земельного податку за земельну ділянку площею 0,05583 кв.м, оскільки Позивачка не користується прибудинковою територією, яку включено до складу даної земельної ділянки, а дані, на які посилається Відповідач при обрахуванні суми земельного податку, не підтверджують фактичне користування ОСОБА_1
Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань сторін про розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві 05.04.2018 прийнято податкове повідомлення-рішення №47319-1305-2653, яким визначено суму зобов'язанням: земельного податку з фізичних осіб, за період 2018 р. - 39918,02 грн.
Позивачка вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято Відповідачем з порушенням вимог законодавства, звернулася до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 листопада 2015 року між ОСОБА_2 , як дарувальником, та ОСОБА_1 , як обдарованою, укладено договір дарування нежилого приміщення № 1112, а саме: адміністративного корпусу, літера "А", що знаходиться в АДРЕСА_2 . Нежитлове приміщення загальною площею 558,3 кв.м.
Право власності ОСОБА_1 на нежиле приміщення підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 листопада 2015 року.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи не містять належних та допустимих доказів реєстрації за Позивачкою права власності чи права користування на земельну ділянку під належною їй частини нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_2.
Статтею 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.
Згідно із ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Пунктом 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.5 ст. 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Крім того, п. 286.6 ст. 286 ПК України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Також відповідно до п. 287.8 ст. 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Поряд з цим у ч. 1, 2 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Отже, оскільки Позивачка є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким Відповідачем оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок, незважаючи на те, що Позивачка не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належною їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у Позивачки з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 07.07.2015 року №826/12388/13-а, від 24.11.2015 року № 826/14303/13-а та від 02.12.2015 року № 826/3130/15.
З урахуванням наведеного Суд приходить до висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для нарахування Позивачці земельного податку з фізичних осіб.
При цьому, власники (фізичні особи) нежитлових приміщень в багатоповерховому і багатоквартирному житловому будинку наділені обов'язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно від площі, яку займають, в розмірі ідеальної частки площі будинку і прибудинкової території, що розміщений на відповідній землі.
Перевіряючи правильність здійсненого Відповідачем розрахунку спірної суми земельного податку Суд встановив, що останній був визначений за наступною формулою:
558,3 х 1256,22 х 2х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1 %= 39918,03 грн., де
558,3 - площа земельної ділянки; 1256,22 - грошова оцінка за 1 кв.м; 2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки; 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 року № 6-28-0 22-215/2-15; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»; 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року № 22-28-0.22-443/2-17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»).
Проте, Суд звертає увагу, що з даного розрахунку неможливо встановити правильність визначення площі земельної ділянки (558,3 кв.м.), з якої проведено нарахування Позивачці земельного податку в сумі 39918,03 грн., оскільки відсутні дані щодо площі всієї земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, немає даних щодо площі приміщень зазначеного будинку з урахуванням частки Позивачки, та відповідно вирахуваної пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає на Позивачки, що не дає можливості Суду перевірити дотримання Відповідачем вимог п. 286.6 ст. 286, п. 287.8 ст. 287 ПК України та вірність розрахунку суми податкового зобов'язання.
Суд звертає увагу, що Відповідачем не надано до матеріалів справи витяг про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .
Також, Суд звертає увагу, що матеріали справи не містить усіх вихідних даних для перевірки правильності визначеної контролюючим органом площі земельної ділянки, з якої ГУ ДФС ум. Києві нарахувало Позиваці земельний податок за 2018 рік. Інших документальних доказів на обґрунтування правильності проведення розрахунку суми земельної податку Позивачці Відповідачем не подано до суду.
Питання щодо нарахування плати за землю фізичними особами було предметом розгляду Верховним Судом України, який постановою від 07.07.2015 року у справі №826/12388/13-а висловив позицію, відповідно до якої власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
При цьому, Суд погоджується з доводами Позивачки щодо недоведеності контролюючим органом правомірності спірного податкового повідомлення - рішення, внаслідок того, що Відповідачем не надано ані акту визначення меж та площі земельних ділянок, ані розрахунку визначення частки нежитлових приміщень Позивачці в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність нарахування Позивачці грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 39918,03 грн., з огляду на відсутність в останньому всіх складових необхідних для визначення податку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі №826/14191/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
2. Визнати дії Головного управління ДФС у м. Києві, щодо складання та направлення ОСОБА_1 податкового повідомлення-рішення від 05.04.2018 року за № 47319-1305-2653 - протиправними
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2018 року за № 47319-1305-2653, яке складене Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
4. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 2819,20 грн (дві тисячі вісімсот дев'ятнадцять гривень 20 копійок).
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук