ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 липня 2019 року № 826/7232/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19), Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8)
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Позивач, в особі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач 1), Державної фіскальної служби України (надалі - Відповідач 2), в якому просить суд: дії Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві, щодо нарахування мені, фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ідентифікації НОМЕР_1 , недоїмки, що начебто виникла в результаті несплати Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і відповідно до вимоги по сплату боргу (недоїмки) № Ф- 49137-17 від 13.03.2018 року становить 8448,00 грн, - визнати неправомірними; Рішення про результати розгляду скарги Головного Управління державної фіскальної служби України при розгляду скарги від 05.04.2018 року (вх. №3988/ФОП від 10.04.2018 року) щодо не скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-49137-17 від 13.03.2018 року - скасувати; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2018 року № Ф-49137-17 на суму 8448,00 грн складену Головним Управлінням державної фіскальної служби у м. Києві скасувати.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 11.05.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін.
В обґрунтування позовної заяви Позивач зазначає, що останній є інвалідом другої групи та отримує пенсію по інвалідності. Вважає, що сума визначена в оскаржуваній вимозі про сплату боргу не підлягає до сплати, оскільки він звільнений від сплати єдиного соціального внеску.
Відповідач 1 заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.
Відповідачем 2 не надано суду письмово викладеної позиції щодо предмету спору.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань сторін про розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що Позивача зареєстровано як платника єдиного податку та є платником єдиного податку.
Крім того, згідно з наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 виданого 05.02.2013 року, ОСОБА_1 призначено пенсію.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - ГУДФС у м. Києві), на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сформовано вимогу про сплату боргу від 13.03.2018 № Ф-49137-17, якою Позивачу визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 8448,00 грн.
Позивач не погоджуючись з спірною Вимогою звернувся з скаргою до ГУДФС у м. Києві, за результатом розгляду скарги листом від 16.04.2018 р. №17510/є/26-15-17-04-22 ГУДФС у м. Києві повідомило Позивача, що скаргу залишено без розгляду, оскільки до повноважень ГУДФС у м. Києві не належить розгляд скарги на вимогу.
В подальшому Позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України), за результатом розгляду скарги 16.04.2018 р. ДФС України прийнято рішення №6333/Є/99-99-11-025-02-25, яким залишено вимогу без змін, а скаргу Позивача без задоволення.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.
В частині позовних вимог щодо Рішення про результати розгляду скарги Головного Управління державної фіскальної служби України при розгляду скарги від 05.04.2018 року (вх. №3988/ФОП від 10.04.2018 року) щодо не скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-49137-17 від 13.03.2018 року - скасувати, Суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, що 05.04.2018 року Позивачем направлено на адресу ГУ ДФС у м. Києві скаргу про скасування Вимоги від 13.03.2018 р. № Ф-49137-17, якою Позивачу визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 8448,00 грн.
Листом від 16.04.2018 р. №17510/Є/2615/17-04-22 ГУДФС у м. Києві повідомило Позивача, що скаргу залишено без розгляду, оскільки до повноважень ГУДФС у м. Києві не належить розгляд скарги на вимогу.
У відповідності до абз. 5, 6 ч. 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 р. №1124 (надалі - Порядок №1124).
Первинна скарга повинна бути подана до відповідного головного управління Державної фіскальної служби (далі - ДФС) в області, місті Києві протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) вимоги або рішення територіальних контролюючих органів про нарахування пені та накладення штрафу (п. 3 розд. II Порядку №1124).
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня, а отже, в даному випадку, скаргу скаржник (Позивач) повинен був подати до ДФС України, оскільки спірна вимога винесена ГУ ДФС у м. Києві.
Відповідно до п. 3 розд. IV Порядку №1124, скарга, подана з порушенням порядку і строків, визначених пунктом 3 розділу II та пунктом 1 розділу III цього Порядку, а також відкликана відповідно до цього Порядку, не підлягає розгляду контролюючими органами, про що виноситься рішення про залишення скарги без розгляду та робиться відмітка в журналі реєстрації скарг.
Судом встановлено, що Позивачем подано скаргу від 05.04.2018 року до ГУ ДФС у м. Києві, а отже у відповідності до вищезазначених норм права Відповідачем 1 правомірно залишено дану скаргу без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування Рішення про результати розгляду скарги Головного Управління державної фіскальної служби України при розгляду скарги від 05.04.2018 року (вх. №3988/ФОП від 10.04.2018 року) щодо не скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-49137-17 від 13.03.2018 року - не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо визнання неправомірними дії Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві, щодо нарахування фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ідентифікації НОМЕР_1 , недоїмки, що начебто виникла в результаті несплати Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і відповідно до вимоги по сплату боргу (недоїмки) № Ф-49137-17 від 13.03.2018 року становить 8448,00 грн та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2018 року № Ф-49137-17 на суму 8448,00 грн складену Головним Управлінням державної фіскальної служби у м. Києві, Суд зазначає наступне.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. №508/26953 (надалі - Інструкція №449).
Згідно пп. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 та п.п. 2.1.3 п. 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010р. № 21-5, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 цього Закону).
В силу ч. 8 ст. 9 зазначеного Закону, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Крім цього, приписами ч. 4 ст. 4 Закону №2464 визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 року по справі №805/2195/17-а: "..відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують, відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За висновком Верховного Суду, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов: по-перше, необхідно мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що 11.04.2011 р. Позивачу встановлено 2 групу інвалідності від захворювання одержаного в результаті виконання службових обов'язків в зоні ЧАС при проходженні служби в органах Міністерства внутрішніх справ, безстроково.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі - Закон України № 796) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
В матеріалах справи міститься копії посвідчення: серії НОМЕР_2 , виданого 05.02.2013 р., Позивач є особою з інвалідністю (встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни); серія НОМЕР_3 , виданого 29.06.1994 р. (громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1)) та отримує державну соціальну допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач у заяві від 05.04.2018 р. повідомив контролюючий орган про те, що йому встановлено інвалідність, надавши копію відповідного посвідчення, та те, що він є одночасно платником єдиного податку.
В силу ч. 1 - 3 ст. 10 Закону №2464, платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату). Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, законодавством визначено обов'язкову умову для добровільної сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем, яка є пенсіонером та отримує пенсію - укладення такою особою договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Нормою ч. 4 ст. 10 Закону №2464 визначено, що договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання.
Матеріали справи не містять доказів укладення Позивачем договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім цього, за змістом норм Закону №2464, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
В силу ч. 4 ст. 25 Закону №2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Враховуючи те, що на адресу Відповідачів надано інформацію про те, що Позивач є інвалідом 1 групи, та те, що обов'язки щодо надання інформації стосовно фізичних осіб (платників єдиного внеску), що є особами з інвалідністю, покладається виключно на суб'єктів інформаційного обміну, Суд вважає, що оскаржувана вимога Відповідача 1 про сплату єдиного внеску є протиправною, оскільки Позивач від його сплати звільнена, відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до правил частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № Ф-49137-17 від 13.03.2018 року.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись положеннями статей 2, 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № Ф-49137-17 від 13.03.2018 року.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук