ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 липня 2019 року 12:21 № 640/6952/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судових засідань Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларис»
до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
за участю представників сторін:
від позивача - Мартинов К.В.,
від відповідача - Івах Г.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларис» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Соларис») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 лютого 2019 року №00001941402 та №00001951402.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор-Петрол» було продано за ту ж суму, яку було витрачено на їх придбання (формування), а тому така операція не вплинула на фінансовий результат та, відповідно не могла вплинути на заниження доходу від будь-якої діяльності. У взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантрейд», враховуючи наявність зустрічних однорідних вимог, суб'єкти господарювання прийняли рішення про їх зарахування. При цьому, вказаний правочин не суперечить вимогам статті 602 Цивільного кодексу України, а на податковий облік взаємозалік жодним чином не вплинув.
Додатково представник позивача зазначив, що не зважаючи на наявність первинних документів по взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Зевстат» контролюючий орган прийшов до висновку щодо дефектності первинних документів та доведеності факту неможливості реального виконання документального відображення послуг. Водночас, представник позивача повідомив, що відносно підприємства-контрагента відсутній вирок суду щодо засудження керівників чи засновників за діяльність, пов'язану з ухиленням від сплати податків, створенням фіктивного підприємства та ін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
У відзиві на адміністративний позов представник податкового органу стверджує про правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а відтак відсутність підстав для їх скасування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 02 липня 2019 року представник позивача наполягав на задоволенні адміністративного позову, представник відповідача заперечувала проти його задоволення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
У період з 29 листопада 2018 року по 14 січня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі направлень від 29 листопада 2018 року №1949/26-15-14-02-05, №3366/26-15-14-06-05, №3367/26-15-14-06-05, №2968/26-15-14-03-05, №7854/26-15-42-08, №7854/26-15-14-09 та направлення від 04 грудня 2018 року №1981/26-15-14-02-05, виданих Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2018 рік, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16 листопада 2018 року №16990, проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларис» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 21 січня 2019 року №28/26-15-14-02-05/39278476.
Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларис»:
- підпункт 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.2 статті 44, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункт 7 П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, пункт 5 П(С)БО 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, пункту 7, пункту 9 П(С)БО 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, пункту 6 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 2 005 437, 00 грн., в т.ч. за 2015 рік у сумі 630 000,00 грн., за 2017 рік у сумі 555 004,00 грн., за 9 місяців 2018 року в сумі 820 433,00 грн та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на загальну суму 1 084 000,00 грн., в т.ч. за 9 місяців 2018 року у сумі 1 084 000,00 грн.;
- пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 106 931,00 грн., в т.ч. за вересень 2018 року у сумі 106 931,00 грн.;
- пункту 51.1 статті 51, пункту 70.16 статті 70, пункту 176.2 «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4 щодо подання з помилками податкових розрахунків (форма №1ДФ) за ІІ-IV квартали 2016 року, ІІІ квартал 2018 року;
- пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI, в результаті чого, в період що перевірявся, платником занижено нарахування єдиного внеску за червень, серпень 2018 року у сумі 1 777,11 грн.;
- пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI щодо несвоєчасної сплати єдиного соціального внеску за серпень, грудень 201 року та лютий 2018 року.
На підставі вказаного акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві 18 лютого 2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення №00001941402, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Соларис» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 221 443,00 грн., в т.ч. за податковими зобов'язаннями у розмірі 1 103 154,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 118 289,00 грн.
Також 18 лютого 2019 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №00001951402, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 084 000,00 грн.
Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 18 лютого 2019 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Між тим, як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.
Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом частини 1 статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 статті 9 цього Закону передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.
Матеріалами справи підтверджується, що 29 квітня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларис» разом з Промислово-технічною компанією у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат» створили Товариство з обмеженою відповідальністю «Вектор-Петрол», частка позивача в якому становить 4 700 000,00 грн., тобто 50 % статутного капіталу даного товариства.
Відповідно до протоколу №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор-Петрол» від 24 травня 2017 року прийнято рішення зменшити статутний капітал Товариства до 6 200 850,00 грн. та здійснено розподіл часток Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларис» та Промислово-технічною компанією у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат».
Так, частка Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларис» становила 1 500 850,00 грн., тобто 24,20 % статутного капіталу «Вектор-Петрол».
Наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень підтверджується факт сплати позивачем належної йому частки в статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор-Петрол» протягом 2016-2017 років.
Водночас, 10 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вектор-Петрол» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларис» (продавець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор-Петрол», пунктом 1.1 якого визначено, що продавець продає, а покупець купує на умовах, викладених у цьому договорі, частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор-Петрол» у розмірі 1 500 850,00 грн., що становить 24,20 % статутного капіталу Товариства за ціною 1 500 850,00 грн.
Відповідно до підпункту 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Вимогами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно пункту 4 П(С)БО 13 фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.
На думку податкового органу, позивач перед продажем своєї частки у статутному капіталі мав перенести її до складу поточних фінансових інвестицій як таку, що підлягає погашенню протягом 12 місяців з дати балансу.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до пункту 17 П(С)БО 13 підприємство списує фінансовий актив з балансу, якщо воно втрачає контроль за цим фінансовим активом або його частиною. Ознакою втрати контролю є повне виконання контракту, закінчення терміну прав вимоги або відмови від прав за цим контрактом.
Суд погоджується з позицією позивача, що оскільки корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор-Петрол» реалізовано за ту ж суму, за яку їх придбано, то операція щодо продажу таких активів не вплинула на заниження доходу від такої діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларис» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантрейд» (покупець) укладено договір №140711/01 поставки нафтопродуктів, пунктом 1.1 якого визначається, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності з умовами, визначеними цим договором та/або додатками до нього, які є його невід'ємною частиною.
Пунктом 2.1 даного договору визначено, що асортимент, ціна, кількість та вартість партії товару узгоджуються сторонами в кожному випадку окремо при поставці партії товару та визначається у рахунках-фактурах (видаткових накладних) або додатках, які являються невід'ємною частиною даного договору.
Загальна сума даного договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх додатках або рахунках-фактури, згідно з документами, що засвідчують прийом-передачу товару (видаткові накладні та/або товарно-транспортні накладні, та/або акти прийому-передачі товару).
10 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларис» (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантрейд» (позикодавець) укладено договір №110315-ФД про надання поворотної фінансової допомоги, згідно умов якої позикодавець надає позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі 120 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути надану поворотну фінансову допомогу в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларис» (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантрейд» (позикодавець) 20 березня 2015 року складено та підписано додаткову угоду до договору №110315-ФД про надання поворотної фінансової допомоги, вимогами якої визначено, що сторони домовились, що позичальник здійснить погашення заборгованості перед позикодавцем у строк не пізніше 25 березня 2015 року.
25 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларис» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантрейд» підписано протокол зарахування зустрічних однорідних вимог, пунктом 4 якого передбачено, що сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями у сумі 3 500 000,00 грн і таким чином з моменту підписання цього акта вважатимуть зобов'язання припиненими.
Відповідно до вимог статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого відбувається задоволення вимог кожного кредитора за рахунок коштів чи майна боржника.
Відповідно до частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
При цьому, відповідно до вимог статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 41) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зважаючи на однорідність зустрічних вимог, які виникли на підставі вказаних вище договорів, а також беручи до уваги те, що вказаний правочин не суперечить вимогам статті 602 Цивільного кодексу України, взаємозалік таких вимог не впливає на фінансовий результат, а відтак і на податковий облік.
З наявних матеріалів справи вбачається, що 02 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Зевстат» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларис» (замовник) укладено договір №02/01/18-7 про надання посередницьких послуг, зокрема розширення ринку збуту нафтопродуктів замовника шляхом пошуку та залученням покупців нафтопродуктів.
За надання послуг за цим договором замовник сплачує виконавцеві винагороду в розмірі 2,5 % від вартості нафтопродуктів, придбаних у замовника залученим виконавцем послуг. Послуги вважаються придбаними з моменту реалізації товару. Сплата здійснюється на підставі акту здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця після підписання акту приймання-передачі.
В матеріалах справи наявні акти здачі-приймання наданих послуг на виконання вимог вказаного договору. Також, позивачем надано розрахунки комісійної винагороди до актів виконаних робіт, копії завдань, платіжних доручень, а також докази реалізації нафтопродуктів за січень 2018 року обсягом 1 590,00 тон.
У взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктом 2.4 Положення №88, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.
Разом з тим, висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з податку на прибуток за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача.
В обґрунтування нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами відповідач посилається, зокрема, на порушення порядку ведення податкової звітності, що свідчить, на його думку, про сумнівність здійснення фінансово-господарських операцій.
Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14…231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної, зокрема, у постановах від 06 червня 2018 року у справі №816/2231/15, від 29 січня 2019 року у справі №2а/0470/7384/12, відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм Податкового кодексу України, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що у свою чергу презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.
Таким чином, економічно метою господарських операцій позивача з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Зевстат» було подальша реалізації товару позивачем власним замовникам з використанням наданих контрагентом послуг, відповідно, отримання в результаті прибутку.
Матеріалами справи підтверджено, що отримані послуги використані для реалізації нафтопродуктів, зокрема у січні 2018 року.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що на підтвердження фактичного виконання вказаних операцій з контрагентами платником подано первинні документи, які мають усі необхідні реквізити первинного документу, оцінивши ці докази за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що вони відповідають вище вказаним вимогам законодавства та свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, первинні документи відповідають вимогам встановленим чинним законодавством, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій з контрагентом.
При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податків, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Суд виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов'язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи (поставляють йому товари, надають послуги). На момент укладення та виконання спірних операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та внесені в установленому порядку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань.
У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття своїх рішень.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.
В той же час, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов'язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларис» задовольнити.
2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 лютого 2019 року №00001941402 та №00001951402.
3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларис» (01601, місто Київ, вулиця Печерський узвіз, 3, код ЄДРПОУ 39278476) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 19 210 (дев'ятнадцять тисяч двісті десять) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко