Справа № 826/10102/18 Суддя першої інстанції: Бояринцева М.А.
01 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Літвіної Н.М.
суддів Коротких А.Ю.
Федотова І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновейшин Мультимедіа» до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області та Державної фіскальної служби України про визнання протиправними рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Тернопільській області від 09 жовтня 2017 року № 0008021401, № 0008031401 та рішення Державної фіскальної служби України від 25 січня 2018 року № 2605/6/99-99-11-01-02-25.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління ДФС у Тернопільській області, подав апеляційну скаргу, у якій, зазначаючи про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо здійснених позивачем порушень податкового законодавства ідентичні доводам акту перевірки від 21 вересня 2017 року № 6195/19-00-14-01/39724571. У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що позивач не включив до складу доходу дохід за 2016 рік та не підтвердив реальність господарських правовідносин по взаємовідносинах з ТОВ «Дельта Фокс». Відповідач зазначає, що дані податкових накладних, виданих та отриманих ТОВ «Дельта Фокс» у 2016 році вказують на часткове проведення транзитних операцій спрямованих на надання податкової вигоди третім особам з метою формування штучного податкового кредиту та податкових зобов'язань. Також відповідач стверджував про недоцільність укладення позивачем договорів поруки та здійснення правовідносин з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та виконання зобов'язань третіх осіб згідно договору поруки. Відповідач стверджував, що позивачем не підтверджено реальність вказаних господарських операцій та їх спрямованість на досягнення економічного ефекту в вигляді прибутку.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а подану відповідачем скаргу без задоволення, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Позивач зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали, зокрема слідчого судді, є самостійною підставою її проведення, результати якої є доказами в кримінальному провадженні. Водночас, стверджує, що у зв'язку з скасуванням в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, підстави для проведення відповідної перевірки у відповідача були відсутні. Позивач зазначає, що ухвалою слідчого судді доручено проведення перевірки співробітникам ДФС України, проте перевірку проведено Головним управлінням ДФС України у Тернопільській області, тобто перевірку проведено не уповноваженим на її здійснення суб'єктом. Стосовно взаємовідносин позивача з його контрагентом ТОВ «Дельта Фокс» позивач вказує, що наданими до суду первинними документами підтверджено реальність вчинюваних господарських операцій та правомірність відображення даних по вказаних правовідносинах у податковій звітності. Також позивач стверджує, що отримання кредитних коштів від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та виконання зобов'язань третіх осіб згідно договору поруки пов'язане з підприємницькою діяльністю та вчинене з метою отримання підприємством прибутку, що економічно та документально є обґрунтованим.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання призначене на 19 червня 2019 року не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданого письмового відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 23 серпня 2017 року по 14 вересня 2017 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області на підставі наказів від 21 серпня 2017 року № 1583, від 29 серпня 2017 року № 1612, від 01 вересня 2017 року № 1644, від 07 вересня 2017 року № 1671 та направлень від 21 серпня 2017 року № 2792, № 2793, № 2794, № 2795, № 2796, від 29 серпня 2017 року № 1612, від 07 вересня 2017 року № 2966, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» податкового законодавства за період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 05 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року.
За результатами перевірки складено акт від 21 вересня 2017 року № 6195/19-00-14-01/39724571, яким встановлено порушення ТОВ «Інновейшин Мультимедіа»:
- п.п. 134.1.1 п. 131.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено фінансовий результат до оподаткування у 2016 році на загальну суму 23 164 000 грн. та занижено податок на прибуток у 2016 році на загальну суму 1 224 075 грн 00 коп.
- ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на загальну суму 1 672 347 грн 00 коп., в тому числі за: червень 2016 року на суму 768 992 грн 00 коп. та липень 2016 року на суму 903 355 грн 00 коп. (дані суми донараховані та узгоджені згідно акту перевірки від 26 жовтня 2016 року № 4176/14-04/39724571, згідно чого винесено податкове повідомлення-рішення від 19 листопада 2016 року №0001111404), що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на загальну суму 1 672 347 грн 00 коп., в тому числі за серпень, вересень, жовтень 2016 року на 1 672 347 грн 00 коп., в результаті чого в листопаді 2016 року занижено позитивне значення різниці між Податковими зобов'язаннями та податковим кредитом, що сплачується до державного бюджету на загальну суму 1 672 347 грн 00 коп.;
- п. 51.1 ст. 51, п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України, Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказами Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1020, Міністерства доходів і зборів України від 20 січня 2014 року № 49, Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року, в частині відображення в податкових розрахунках (форма № 1 ДФ) недостовірних відомостей щодо реєстраційних номерів облікових карток платників податків в звітних періодах 1,3 квартали 2016 року за ознакою доходу « 157».
На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Тернопільській області винесено податкові повідомлення-рішення від 09 жовтня 2017 року:
- № 0008021401, яким за порушення ст. 44, п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 2 090 433,75 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 1 672 347 грн 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 418 086 грн 75 коп.;
- № 0008031401, яким за порушення п.п. 134.1.1 п. 131.1 ст. 134 Податкового кодексу України збільшено ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 535 306 грн 25 коп., з яких за податковими зобов'язаннями 1 228 245 грн 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 307 061 грн 25 коп.;
- № 00058761307, яким за порушення п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України застосовано до ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 грн 00 коп. за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачені податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.
Рішенням ДФС України від 25 січня 2018 року № 2605/6/99-99-11-01-02-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 09 жовтня 2017 року № 0008021401 та № 0008031401, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення та рішення про розгляд скарги протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 09 жовтня 2017 року № 0008021401, № 0008031401 та рішення Державної фіскальної служби України від 25 січня 2018 року № 2605/6/99-99-11-01-02-25 є протиправними та підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Підпунктом 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений ст.ст. 75 - 86 Податкового кодексу України.
Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
З огляду на пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Пункт 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки, зокрема пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначає, що документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесене ними відповідно до закону.
Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення. У свою чергу можливість для проведення документальної позапланової виїзної перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України виникає виключно за наявності двох умов: 1) отримання ухвали слідчого судді (суду); 2) відповідності ухвали слідчого судді (суду) закону.
За умови недотримання хоча б однієї з вказаних вище законодавчих умов, здійснення такої документальної позапланової виїзної перевірки і видання наказу на її проведення буде протиправним.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року у справі 757/43987/17-к надано дозвіл на призначення у кримінальному провадженні № 42017000000001823 документальної позапланової перевірки ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, у тому числі при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2016 року. Проведення документальної позапланової перевірки доручено спеціалістам Державної фіскальної служби України в строки, встановлені Податковим кодексом України.
На підставі службової записки начальника управління аудиту Головного управління ДФС у Тернопільській області та ухвали слідчого судді заступником начальника Головного управління ДФС у Тернопільській області прийнято наказ від 21 серпня 2017 року № 1583 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року.
Водночас, ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року у справі № 757/43987/17-к ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року скасовано з підстав відсутності у слідчого судді повноважень на розгляд клопотання прокурора про призначення позапланової комплексної перевірки та відсутності встановленого нормами Кримінального процесуального кодексу України порядку розгляду такого клопотання.
Вказані вище обставини свідчать про відсутність правових підстав для проведення визначеної наказом від 21 серпня 2017 року № 1583 перевірки.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що з тексту ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року у справі 757/43987/17-к вбачається, що дозвіл на проведення документальної перевірки ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» у кримінальному провадженні № 42017000000001823 надано ДФС України, натомість перевірку проведено Головним управлінням ДФС у Тернопільській області.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Невід'ємною частиною рішення про призначення перевірки є як визначення суб'єкта, який підлягає перевірці, так і визначення суб'єкта, який здійснює перевірку, без чого не можливо здійснити її виконання. Оскільки слідчий суддя за вказаною нормою приймає рішення про здійснення перевірки, то саме він визначає і суб'єкта, на якого покладається обов'язок її проведення, а також інші умови здійснення такої перевірки.
Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що під час проведення перевірки ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» податковим органом не дотримано вимоги слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року під час виконання, а саме: проведено перевірку іншим контролюючим органом, ніж це передбачено слідчим суддею.
У свою чергу, важливо вказати, що наявність допущених процедурних порушень під час призначення/проведення перевірки не може слугувати обставиною, яка звільняє від відповідальності, у разі підтвердження факту наявності порушень. Процедурні порушення не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності прийнятого за наслідками проведеної перевірки рішення.
Крім того, слід врахувати, що у разі, коли суб'єкт господарювання вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, він має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його або застосувати інші заходи, шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення.
Разом з тим, оскільки спірна перевірка фактично відбулась, колегія суддів також вважає за необхідне надати правову оцінку висновкам контролюючого органу, які містяться в акті перевірки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України.
Так, згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному ст. 50 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (ч. 1 ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.
Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Основні положення формування в бухгалтерському обліку фінансових витрат визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 31 «Фінансові витрати».
Відповідно до пункту П(с)БО № 31 фінансові витрати визначаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями).
Згідно з пунктами 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 № 318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Пунктом 27 П(с)БО № 16 «Витрати» встановлено, що до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями, крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати».
З урахуванням наведеного суд зазначає про наявність права у платника податків включити до складу витрат відсотки за користування кредитом.
Стосовно висновків відповідача про включення позивачем до фінансового результату витрат, що не пов'язані з фінансово-господарською діяльністю, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитний договір від 31 жовтня 2016 року № 4И16105Г, за умовами якого Банк зобов'язується надати відновлювальну кредитну лінію, ліміт кредитного договору: 950 000 000,00 грн. на наступні цілі: фінансування поточної діяльності. Термін повернення кредиту - до 20 жовтня 2026 року. Пунктом А6 договору визначено, що за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних.
Додатковою угодою до Кредитного договору змінено термін повернення кредиту - до 20 жовтня 2017 року.
Сума нарахованих відсотків за кредитним договором від 31 жовтня 2016 року № 4И16105Г відображено ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» на рахунку бухгалтерського обліку 95.1 проведених на суму 21 602 682 грн 87 коп.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 31 жовтня 2016 року між ТОВ «Інновейшин Мультимедіа», як поручителем, та ПАТ КБ Комерційним банком «ПРИВАТБАНК», як кредитором, укладено договір поруки № 4У11503И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Український завод понадвеликогабаритних шин» своїх зобов'язань за кредитними договорами від 14 грудня 2011 року № 4У11503И, від 20 грудня 2012 року № 4У12395И, від 27 грудня 2013 року № 4У13839И.
Між ТОВ «Інновейшин Мультимедіа», як поручителем, та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», як кредитором, укладено договір поруки від 31 жовтня 2016 року № 4А13543И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «АКЦЕНТ» своїх зобов'язань за кредитними договорами від 12 вересня 2013 року № 4А13543И, від 26 вересня 2013 року № 4А13590И.
Між ТОВ «Інновейшин Мультимедіа», як поручителем, та ПАТ «ПРИВАТБАНК», як кредитором, укладено договір поруки від 31 жовтня 2016 року № 4Е12117И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОТАЙР УКРАЇНА» своїх зобов'язань за кредитним договором від 10 квітня 2012 року № 4Е12117И.
Між ТОВ «Інновейшин Мультимедіа», як поручителем, та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», як кредитором, укладено договір поруки від 18 листопада 2016 року № 4Е12117И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «МОНДІАЛЬ» своїх зобов'язань за кредитними договорами від 24 грудня 2014 року № 4М14408И, від 24 грудня 2014 року № 4М14409И.
Як зазначив позивач під час розгляду справи та встановлено контролюючим органом під час проведення перевірки, отримані кредитні кошти ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» на виконання умов вказаних вище договорів поруки перерахувало на адресу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на загальну суму 4 439 854 868,75 грн. на підставі платіжних доручень, як погашення заборгованості наступних підприємств: ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ ЗАВОД ПОНАДВЕЛИКОГАБАРИТНИХ ШИН» на 546 405 171,78 грн.; ТОВ «АКЦЕНТ» на суму 270 540 236,27 грн.; ТОВ «ЄВРОТАЙР УКРАЇНА» на суму 90 769 134,19 грн.; ТОВ «МОДНІАЛЬ» на суму 455 994 004 грн 89 коп.
При цьому, під час проведення перевірки контролюючим органом зроблені висновки про неправомірність включення позивачем до розрахунку фінансового результату витрати (суму нарахованих відсотків за кредитним договором), оскільки, на думку відповідача, відсутній факт використання залучених по кредитному договору коштів для фінансування діяльності, пов'язаної з продажем паливно-мастильних матеріалів.
З приводу вказаного контролюючим органом зазначено, що залучені кошти по кредитному договору були використані всупереч умовам їх надання, не для фінансування діяльності пов'язаної з продажем паливно-мастильних матеріалів, а саме: з метою не пов'язаною з господарською діяльністю підприємства.
Надаючи оцінку вказаним доводам податкового органу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
За правилами пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
В той же час, не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
З'ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення.
Як вбачається з матеріалів справи, укладення кредитних договорів та договорів поруки, було передумовою настання економічної вигоди для ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» у вигляді отримання можливості стягнення із ТОВ «МОНДІАЛЬ», ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ ЗАВОД ПОНАДВЕЛИКОГАБАРИТНИХ ШИН», ТОВ «АКЦЕНТ» та ТОВ «ЄВРОТАЙР УКРАЇНА» сум грошових коштів або майна, що суттєво перевищує розмір фактичної заборгованості. Різниця між сумою зобов'язань за кредитними договорами та загальною сумою забезпечення виконання боржниками своїх зобов'язань, дозволяє позивачу досягти мети своєї господарської дії, яка полягає в реалізації права кредитора на звернення стягнення на передане в забезпечення по кредитним договорам майно. Отримані кошти від реалізації такого майна можуть бути направлені на погашення кредиту та відсотків за кредитним договором, укладеним між позивачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», сплату податків та зборів, фінансування власної господарської діяльності тощо.
Вказані обставини підтверджуються умовами договорів поруки. Так, згідно з п. 8 договорів, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
На підтвердження правомірності відображення фінансового результату позивачем надано лист ТОВ «Українська аудиторська служба» від 02 березня 2018 року № 24, відповідно до якого аудитором зроблені наступні висновки:
- операції ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» із залучення кредитних коштів і сплатою відсотків за користування кредитними коштами пов'язані із господарською діяльністю підприємства, а погашення заборгованостей ТОВ «МОНДІАЛЬ», ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ ЗАВОД ПОНАДВЕЛИКОГАБАРИТНИХ ШИН», ТОВ «АКЦЕНТ» та ТОВ «ЄВРОТАЙР УКРАЇНА» за договорами поруки не являється нецільовим використанням коштів;
- ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» могло отримати економічну вигоду та прибуток, у випадку звернення стягнення на заставлене майно в зв'язку з не виконанням зобов'язань боржниками, з урахуванням того, що сума заставного майна ТОВ «МОНДІАЛЬ», ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ ЗАВОД ПОНАДВЕЛИКОГАБАРИТНИХ ШИН», ТОВ «АКЦЕНТ» та ТОВ «ЄВРОТАЙР УКРАЇНА» в три рази перевищує суму боргових зобов'язань (4 120 120 918 грн 00 коп./1 363 708 547 грн 13 коп.), які погашені ТОВ «Інновейшин Мультимедіа»;
- висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, стосовно відсутності зв'язку між операціями по погашенню кредитних зобов'язань позичальників шляхом укладення договорів поруки та господарською діяльністю підприємства не відповідають вимогам чинного законодавства.
Аналогічні висновки зроблені судовим експертом Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (висновок експерта від 04 квітня 2018 року № 30/7).
З даного висновку вбачається, що відображення нарахованих відсотків у сумі 21603000 грн 00 коп. по кредитному договору від 31 жовтня 2016 року № 4И16105Г у складі інших операційних витрат у фінансовому звіті (баланс - ф. 1-м, звіт про фінансові результати - ф. № 2-м) є нормативно обґрунтованим та здійснене у відповідності до вимог нормативних документів щодо визначення фінансового результату до оподаткування.
Проведеним дослідженням підтверджено, що укладання кредитного договору та договорів поруки, як таке, що здійснене з метою досягнення ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» економічного ефекту (економічної вигоди) у вигляді отримання можливості стягнення із ТОВ «МОНДІАЛЬ», ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ ЗАВОД ПОНАДВЕЛИКИХ ШИН», ТОВ «АКЦЕНТ» та ТОВ «ЄВРОТАЙР УКРАЇНА» сум грошових коштів або майна, що суттєво перевищує розмір фактичної заборгованості та становить 4120120918 грн.
Розмір економічної вигоди ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» у випадку здійснення стягнення із ТОВ «МОНДІАЛЬ», ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ ЗАВОД ПОНАДВЕЛИКИХ ШИН», ТОВ «АКЦЕНТ» та ТОВ «ЄВРОТАЙР УКРАЇНА» грошових коштів або майна становив би 4120120918 - 1363708547,13 - 21602682,87 = 2734809688 грн.
З огляду на відповідність висновку експерта вимогам ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ст. 101 КАС України суд приймає як належний доказ висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 04 квітня 2018 року № 30/7.
Враховуючи ненадання відповідачем належних доказів, які б спростовували висновок про те, що операції із залученням кредитних коштів позивачем пов'язані із провадженням ним господарської діяльності, що спрямована на отримання прибутку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність включення витрат за спірними операціями до розрахунку фінансового результату.
Стосовно визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, необхідно зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління ДФС у Тернопільській області під час проведення перевірки дійшла висновку про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Дельта Фокс» з підстав відсутності факту реального здійснення господарської операції.
Між ТОВ «Дельта Фокс», як постачальником, та ТОВ «Інновейшин Мультимедіа», як покупцем, укладено договір поставки від 01 червня 2016 року № ДФ06-0009, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти згідно умов договорів. Пунктом 1.2 договору визначено, що номенклатура, кількість, ціна товару та строки визначаються сторонами у додаткових угодах до договору, які є невід'ємною частиною договору. Відповідно до пункту 4.2 договору, товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ «ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових угод.
Відповідно до додаткової угоди від 30 червня 2016 року № ДФ-160630000009, сторони узгодили, що ТОВ «Дельта Фокс» зобов'язується поставити на умовах EXW - резервуари нафтобаз ПАТ «ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів, а ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» прийняти бензин автомобільний А-92-Євро4-Е5 код УКТЗЕД 2710124195 у кількості 179,671 тон загальною вартістю 4 613 951,28 грн 00 коп.., у тому числі ПДВ 768 991 грн 88 коп.
Між ТОВ «Дельта Фокс» та ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» підписано акт приймання-передачі нафтопродуктів від 30 червня 2016 року № ДФ-160630000009 до договору поставки.
На виконання умов договору ТОВ «Дельта Фокс» виписало на користь позивача податкову накладну від 30 червня 2016 року № 9 на загальну суму 4 613 951 грн 28 коп., у тому числі ПДВ 768 991 грн 88 грн.
Між ТОВ «Дельта Фокс», як постачальником, та ТОВ «Інновейшин Мультимедіа», як покупцем, укладено договір поставки 01 липня 2016 року № ДФ07-0012, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти згідно умов договорів. Пунктом 1.2 договору визначено, що номенклатура, кількість, ціна товару та строки визначаються сторонами у додаткових угодах до договору, які є невід'ємною частиною договору. Відповідно до пункту 4.2 договору, товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ «ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових угод.
Відповідно до додаткової угоди від 01 липня 2016 року № ДФ-160731000012 сторони узгодили, що ТОВ «Дельта Фокс» зобов'язується поставити на умовах EXW - резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» прийняти бензин автомобільний А-92-Євро4-Е5 код УКТЗЕД 2710124195 код УКТЗЕД 2710124195 у кількості 209,110 тон загальною вартістю 5 420 131 грн 20 коп., у тому числі ПДВ 903 355 грн 20 коп.
Між ТОВ «Дельта Фокс» та ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» підписано акт приймання-передачі нафтопродуктів від 31 липня 2016 року № ДФ-160731000012 до договору поставки.
На виконання умов договору ТОВ «Дельта Фокс» виписало на користь позивача податкову накладну 31 липня 2016 року № 12 на загальну суму 5 420 131 грн 20 коп., у тому числі ПДВ 903 355 грн 20 коп.
З матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» є роздрібна торгівля нафтопродуктами, а також роздрібна торгівля з реалізації пального на автозаправних станціях у Тернопільській області. Вказані обставини підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підтвердження реальності вчинених операцій позивачем також надано копії: сертифікатів відповідності та паспортів якості, договору зберігання від 01 червня 2016 року № 5619, актів приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання, актів приймання-передачі наданих послуг.
Матеріали справи містять інформацію про те, що відвантаження належних позивачу нафтопродуктів ТОВ «Дельта Фокс» здійснювалось ПАТ «ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ з нафтобази ТОВ «ЕКВІТА», що розташована за адресою: м. Кременчук, проїзд Галузевий, 80.
Перевезення нафтопродуктів з нафтобаз на автозаправні станції позивача здійснювалось підприємством, що має відповідну ліцензію і надає послуги з перевезення вантажів, а саме: ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КРЕМЕНЧУКНАФТОПРОДУКТСЕРВІС» та ТОВ «ЗЕЛЕНА ГОВЕРЛА», що підтверджується копіями договорів про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 88 від 01 червня 2016 року, № ЗГ/ІМ-3005 від 30 травня 2016 року, актів здачі-приймання виконаних робіт № АР-0000478 від 30 червня 2016 року та № АР-0000523 від 31 липня 2016 року, реєстрів товарно-транспортних накладних.
Контролюючий орган в акті перевірки не ставав під сумнів достовірність даних, вказаних у первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного законодавства.
Також в акті перевірки відсутнє посилання на рішення суду у цивільній чи господарській справі, вирок суду у кримінальному провадженні або інший належний доказ на підтвердження відсутності реального характеру здійснення господарської операції ТОВ «Дельта Фокс».
Стосовно висновків податкового органу про відсутність у позивача документів щодо транспортування нафтопродуктів на ТОВ «Інновейшин Мультимедіа» з ТОВ «Дельта Фокс», варто зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 808/2519/15.
Як вже зазначалось вище, відвантаження належних позивачу нафтопродуктів ТОВ «Дельта Фокс» здійснювалось ПАТ «ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ з нафтобази ТОВ «ЕКВІТА», що розташована за адресою: м. Кременчук, проїзд Галузевий, 80.
Відповідно, транспортування нафтопродуктів від ТОВ «Дельта Фокс» на адресу позивача не здійснювалось.
На підтвердження правомірності формування податкового кредиту за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Дельта Фокс» позивачем також надано висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 01 жовтня 2018 року № 79/7.
Таким чином, встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції із зазначеними контрагентами є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю товариства та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачами під час проведення перевірки зроблений висновок щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманих від Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова матеріалів по підприємству ТОВ «Дельта Фокс», відповідно до яких здійсненим виїздом встановлено відсутність підприємства за податковою адресою. Проведеними заходами керівник ТОВ «Дельта Фокс» не встановлений. За результатами аналізу напрацьованих матеріалів стосовно діяльності ТОВ «Дельта Фокс» підприємство можливо віднести до категорії СГ, задіяних в схемах ухилення, мінімізації зобов'язань із сплати податків.
Стосовно зазначених висновків податкового органу необхідно зазначити, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 0870/1553/12.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.
Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Тернопільській області від 09 жовтня 2017 року № 0008021401 та № 0008031401.
Враховуючи, що під час розгляду справи встановлено протиправність вказаних вище податкових повідомлень рішень, колегія суддів також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо скасування рішення Державної фіскальної служби України від 25 січня 2018 року № 2605/6/99-99-11-01-02-25, яке було прийняте за наслідками розгляду скарги позивача на дані податкові-повідомлення рішення.
Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Літвіна
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов