Справа № 428/7419/19
Провадження №2/428/2022/2019
03 липня 2019 року Суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефович І.О., розглянувши матеріали позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми пенсії,
встановив:
ГУПФУ в Луганській області звернулося до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми пенсії. У позовній заяві зазначило клопотання про звільнення від сплати судового збору відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про судовий збір», оскільки управління не має коштів на сплату судового збору відповідно до ч. 1-2 ст. 73 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Перевіривши матеріали зазначеної позовної заяви, суддя встановив таке.
Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір, зокрема, справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2019 року - 1921грн, встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», ставку судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою та ціну позову у розмірі 37189,14грн., позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1921грн. за реквізитами (р/р 31218206012080 Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ отримувача коштів 37944909, МФО отримувача коштів 899998, код класифікації доходів 22030101, отримувач УК у м. Сєвєродонецьк, найменування коду класифікації доходів «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)»).
Позивачем не надано до суду документ про сплату судового збору, проте у позовній заяві заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору. Розглянувши заявлене клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом суду, заява сторони розглядається виходячи з наведених в ній обставин, які підтверджені належними доказами.
З вищевикладеного вбачається, що єдиною підставою для задоволення клопотання є врахування майнового стану сторони, обґрунтування цих обставин, які свідчать про неможливість оплати судового збору, покладається на сторону, яка звертається з заявою.
На думку суду, наведені норми, що дають право зменшити, відстрочити або звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан особи, насамперед стосується сторін соціально вразливої верстви населення з метою вільного їх доступу до правосуддя.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів щодо: звернення до відповідних органів з запитом на фінансування витрат на сплату судового збору, виділення асигнувань для оплати судового збору; отримання відмови у виділенні грошових коштів на відповідні цілі; можливості сплати судового збору у майбутньому за рішенням суду тощо.
Обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Крім того, слід зазначити, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, cерія А, № 93). У даному випадку доступ позивача до суду обмежений Законом.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Судовий збір є джерелом фінансового забезпечення судової системи із цільовим його спрямовуванням виключно на потреби судочинства.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Суд наголошує на важливості судового збору, як елементу забезпечення незалежності судової влади, що складає основу справедливого і неупередженого правосуддя.
Оскільки статтями 136 ЦПК України та 8 Закону України «Про судовий збір» визначено можливість суду у виключних випадках зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а не обов'язок, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статті 177 ЦПК України.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, клопотання позивача ГУПФУ в Луганській області про звільнення від сплати судового збору не підлягає задоволенню, а позовна заява ГУПФУ в Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми пенсії, підлягає залишенню без руху.
Керуючись ст.ст. 136, 177, 185, 258-261 ЦПК України , суддя, -
ухвалив:
Клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про звільнення від сплати судового збору, залишити без задоволення.
Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми пенсії, залишити без руху.
Запропонувати позивачу виправити недоліки позовної заяви у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали та роз'яснити, що в іншому випадку позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя