Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 червня 2019 р. Справа№200/5402/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 41247274; 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. 6) про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії за віком з 01 вересня 2018 року на загальних підставах.
В обґрунтування позову посилається на те, що вона є пенсіонером за віком і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак відповідачем, в порушенням діючого законодавства та її конституційних прав, припинено виплату пенсії у зв'язку з тим, що в матеріалах пенсійної справи позивача відсутня довідка про набуття ним статусу внутрішньо переміщеної особи.
В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, вмотивований тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, оскільки на момент початку АТО мав реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, яка пізніше стала непідконтрольною українській владі територією. В матеріалах пенсійної справи позивача відсутня довідка про набуття ним статусу внутрішньо переміщеної особи, через що відсутні підстави для виплати йому пенсії, у зв'язку з чим відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.04.2019 позовну заяву залишено без руху і позивачеві встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 27 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розгляд справи проведено за правилами ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та має право на отримання пенсії за віком.
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
З 01 вересня 2018 відповідачем нараховано, але не виплачено пенсію позивачеві, що підтверджується довідкою відповідача (а.с. 57,58).
Як зазначено у відзиві відповідача, позивачеві припинено виплату пенсії у зв'язку з тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, оскільки на момент початку АТО мав реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, яка пізніше стала непідконтрольною українській владі територією. В матеріалах пенсійної справи позивача відсутня довідка про набуття ним статусу внутрішньо переміщеної особи, через що відсутні підстави для виплати йому пенсії.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Підстави для припинення виплати пенсії за рішенням органу Пенсійного фонду передбачені частиною 1 статті 49 Закону 1058-ІV, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Отже, Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність в матеріалах пенсійної справи позивача довідки про набуття ним статусу внутрішньо переміщеної особи. Відповідач при вчиненні дій по припиненню виплати пенсії і при наданні роз'яснення про причини припинення виплати пенсії в порушення ч.1 ст. 49 Закону 1058-ІV не прийняв відповідне рішення та не послався на Закон і його норму, що передбачає таке припинення, тобто не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на положення Постанов КМУ від 01.10.2014 № 509, від 05.11.2014 № 637, від 08.06.2016 № 365 суд зазначає, що вони до даних правовідносин не застосовуються, оскільки їх прийнято задля забезпечення реалізації положень Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки наведені у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі № 234/11095/17 (№ К/9901/163/17).
Як встановлено судом, позивач змінив місце свого постійного проживання та зареєстрований на підконтрольній владі території Україні, з огляду на що право на отримання пенсії позивачем не може залежати від наявності в нього довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок отримання пенсії для осіб із таким статусом.
На підставі наведеного, посилання відповідача на зазначені підзаконні нормативно-правові акти є безпідставними.
Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.
За таких обставин суд, виходячи з пріоритетності правових норм, застосовує вимоги ст.49 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним та протиправним.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачеві, діяв у спосіб, не передбачений законодавством України.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058-ІV, пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Судом враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року, а отже позов підлягає частковому задоволенню.
Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 27 травня 2019 року позивачеві відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
Частиною 2 ст. 133 КАС України визначено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано, зокрема, фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23 листопада 2018 року №2629-VIII визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, у місячному розмірі станом на 1 січня 2019 року становить 1921 грн.
Відповідно до частин першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Враховуючи наведене вище та немайновий характер позовних вимог, судовий збір у сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 41247274; 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. 6) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 41247274; 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. 6) здійснити на загальних підставах виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з 01 вересня 2018 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 41247274; 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. 6) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26 червня 2019 року.
Суддя С.В. Ушенко