Справа № 204/2250/19
Провадження № 2/204/984/19
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
5 червня 2019 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205» про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди, -
У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: визнати дії Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205» щодо відмови пільгового проїзду позивачу протиправними, стягнути з відповідача вартість проїзду в сумі 7 грн., стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 300 грн., оформити належним чином інформацію (перелік) щодо категорії пасажирів, які мають право на пільговий проїзд, та розмістити її у доступному для ознайомлення місті салону автобусів відповідача, без здійснення перешкод для пасажирів. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ. 14 лютого 2019 року приблизно о 17 год. 05 хв. у місті Дніпрі позивач користувався автобусним маршрутом загального користування № 70, від зупинки «Акумуляторний завод «Іста», що знаходиться по вул. Базова, до зупинки «Старомостова площа». При посадці в даний вид транспорту, яким був автобус моделі «Богдан», позивач пред'явив водію автобусу посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, яке надає йому право на безкоштовний проїзд, але водій автобусу відмовив позивачу у пільговому проїзді, мотивував свою відмову тим, що в салоні автобусу вже було два пільгових пасажири, які мають право на пільговий проїзд. Доводи позивача про те, що в автобусах загального користування кількість пільгових місць не обмежена, водій заперечував, і позивач, щоб їхати, був вимушений оплатити проїзд. В підтвердженні здійснення оплати проїзду позивачу був виданий проїзний квіток серії ДОЗВ № 667506 із зазначенням на звороті квитка найменування відповідача як Товариство з додаткової відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205». Даний автобус мав державний номерний знак НОМЕР_1 . У салоні автобуса на стандартному аркуші паперу знаходилась інформація щодо переліку пільгової категорії пасажирів, однак ознайомитись з вказаною інформацією важко та незручно, оскільки в салоні автобусу темно, шрифт маленький, колір паперу - рожевий, а папір закріплений дуже низько. 15 лютого 2019 року позивач звернувся до територіального управління Державної служби України з безпеки на транспорті в Дніпропетровській області зі скаргою на дії водія та застосування до нього заходів впливу. Позивач вважає дії водія неправомірними та такими, що порушують права позивача як споживача. Вважає, що відповідач незаконно відмовив позивачу у безоплатному проїзді. Зазначає також, що відмова відповідача у безоплатному проїзді принизила гідність позивача та спричинила йому моральні страждання. Маючи повне право на безоплатний проїзд, відповідач штучно обмежив право позивача, не маючі на те ніяких підстав. Держава надала позивачу певні пільги як ветерану, які відповідач ганебно не має наміру виконувати. Суму моральної шкоди позивач оцінює у 300 грн., вважає що це адекватна міра штрафної санкції для відповідача. Свій статус ветерана органів внутрішніх справ позивач заслужив 26 роками служби. У зв'язку з викладеним, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
4 червня 2019 року від відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Відповідачем дійсно здійснюються пасажирські перевезення на автобусному маршруті загального користування № 70 відповідно до договорів з організації перевезень на автобусних маршрутах загального користування, укладених з департаментом транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради. Позивач пов'язує спричинення йому моральної шкоди незаконною, на його думкою, відмовою водія в наданні безкоштовного проїзду особі, яка відноситься до пільгової категорії громадян, однак не надає жодних допустимих доказів щодо факту такої відмови. В своїй позовній заяві позивач звинувачує водія ТДВ «АТП 11205» в безпідставній відмові в наданні безкоштовного проїзду особі, яка відноситься до пільгової категорії громадян. Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян, за наявності доведеної вини, може мати ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 133-1 КУпАП. З долучених до позовної заяви матеріалів вбачається відсутність будь-яких документів, що свідчили б про те, що відносно водія за встановленим законом порядком розглядалась адміністративна справа за ч. 7 ст. 133-1 КУпАП. Долучена до позовної заяви копія квитка серія ДОЗВ № 667506 не може свідчити про відмову у пільговому проїзді, оскільки такий квиток не дає змогу з'ясувати ким саме та коли він отримувався. Крім того, згідно книги обліку розрахункових операцій на господарську одиницю №700027960Г/4 долучений до позовної заяви квиток був реалізований 8.11.2018 року, а не 14.02.2019 року, як про це вказує позивач. Інцидент, про який вказує позивач, розглядався керівництвом підприємства, від водія отримувались пояснення. В своїх поясненнях водій не підтвердив наявність обставин, про які вказує позивач. Жодних інших доказів щодо незаконної відмови у пільговому проїзді, зокрема, фактів про притягнення водія до адміністративної відповідальності за ст. 133-1 КУпАП станом на день розгляду інциденту не було, у зв'язку з чим у керівництва підприємства були відсутні підстави для притягнення водія до дисциплінарної відповідальності, однак з водієм була проведена бесіда та попереджено про дисциплінарну відповідальність. Також відповідач не обґрунтував наявність та обсяг моральної шкоди, про яку він вказує у позовній заяві, а також не надав на підтвердження моральної шкоди жодних належних та допустимих доказів. У зв'язку з викладеним просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , виданим 18 січня 2006 року УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 4).
15 лютого 2019 року позивач звернувся до Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті зі скаргою з приводу відмови у пільговому перевезенні на автобусному маршруті № 70.
6 березня 2019 року вищевказану скаргу позивача було розглянуто відповідачем Товариством з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205» та за вих. № 90 повідомлено Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області про те, що було встановлено особу водія та викликано його для надання пояснень щодо інциденту, викладеного у скарзі і проведення бесіди, однак за результатами розгляду скарги обставини, зазначені у скарзі, не підтвердились. Керівництвом підприємства посилено контроль за роботою автобусного маршруту №70, а також проведено додатковий інструктаж щодо дотримання чинного законодавства при здійсненні пасажирських перевезень, зокрема, порядку перевезення пільгових категорій громадян (а.с. 7).
За вих. 1076/2219 від 15 березня 2019 року Управлінням Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті позивачу ОСОБА_1 було направлено відповідь на його звернення від 15 лютого 2019 року (а.с. 6), в якій повідомлено, що його звернення було розглянуто перевізником ТДВ «АТП 11205», який обслуговує міський автобусний маршрут загального користування № 70. Крім того, працівниками Управління 14.03.2019 року проведено рейдову перевірку транспортних засобів, які здійснюють перевезення пасажирів на зазначеному маршруті. За порушення вимог транспортного законодавства на ТДВ «АТП 11205» складено відповідні акти. Фактів безпідставної відмови водіями в перевезенні пільгової категорії пасажирів під час перевірки не встановлено.
Посилаючись на те, що дії відповідача щодо відмови позивачу у пільговому перевезенні на автобусному маршруті № 70 є неправомірними та такими, що порушують права позивача як споживача, а також посилаючись на те, що такими діями відповідача, які принизили гідність позивача, йому було завдано моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 вирішив звернутись до суду з даним позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205» про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, а також чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Так, стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є встановлений факт неправомірних дій цього відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, позивачем неправомірність дій Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205» є недоведеною, факт протиправності або незаконності дій водія міського автобусного маршруту загального користування № 70, який обслуговує Товариство з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205» у встановленому законом порядку не встановлений.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме частиною 7 статті 133-1, передбачено адміністративну відповідальність за безпідставну відмову від передбаченого законом пільгового перевезення громадян. Крім того, частиною 5 статті 133-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.
При цьому, справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами п'ятою та сьомою статті 133-1 КУпАП, відповідно до вимог статті 229 КУпАП розглядають органи автомобільного транспорту.
Однак, разом з цим, матеріали справи не містять жодних доказів про притягнення водія або відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 133-1 КУпАП.
Факт відмови позивачу у пільговому перевезенні на автобусному маршруті № 70 взагалі є недоведеним під час розгляду справи.
Але, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що долучена до матеріалів справи копія квитка серії ДОЗВ № 667506 на 7 грн. не є належним та допустимим доказом того, що 14 лютого 2019 року на автобусному маршруті № 70 позивачу було відмовлено у пільговому перевезенні, оскільки з вказаного квитка не вбачається коли саме він видавався, кому, ким та на якому автобусному маршруті. Більш того, відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено копію з Книги обліку розрахункових операцій на господарську одиницю № 7000027960Г/4, зареєстрованої в ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська, в якій зазначено, що розрахункові квитанції з номерами з 667505 по 667534 були реалізовані ще 8.11.2018 року.
Крім того, позивачем під час розгляду справи не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювача - відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205», та шкодою, на яку посилається позивач ОСОБА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, оскільки стороною позивача не доведено перед судом факту відмови позивачу 14 лютого 2019 року у пільговому перевезенні на автобусному маршруті № 70, не доведено протиправності чи незаконності поведінки відповідача як заподіювача шкоди та причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою, то суд приходить до переконливого висновку про відсутність на теперішній час правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати по справі підлягають віднесенню на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87, ЄДРПОУ 23935584) про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська