Справа: № 2-а-28/09 Головуючий у 1-й інстанції: Міланіч А.М.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
"23" лютого 2010 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Романчук О.М.,
Суддів: Собківа Я.М.,Усенка В.Г.,
при секретарі: Шевчук К.В.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Бородянської райдержадміністрації Київської області на постанову Бородянського районного суду Київської області від 11 лютого 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Бородянської райдержадміністрації Київської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Бородянської райдержадміністрації Київської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 1998-2008 роки в розмірі 11769,90 гривень відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Бородянського районного суду Київської області від 11 лютого 2009 року позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Бородянської райдержадміністрації Київської області на користь ОСОБА_2 недоотриману суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 2505,00 гривень. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач по справі - Управління праці та соціального захисту населення Бородянської райдержадміністрації Київської області подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він є інвалідом 2 групи, постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право отримувати щорічну грошову допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, одноразова допомога на оздоровлення позивачу за 1998-2008 роки виплачена відповідачем у розмірі, передбаченому постановою КМУ від 26.07.1996 року № 836 та від 12.07.2005 року № 562, тобто у меншому розмірі ніж передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положенням частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру допомоги на оздоровлення за 1998-2005 роки застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року.
Разом із тим, позивачем пропущено строк позовної давності, який до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України встановлювався Цивільним кодексом України.
Судом першої інстанції не знайдено підстав для поновлення пропущеного позивачем строку позовної давності.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 1998-2005 роки відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не підлягають задоволенню, в зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в цій частині та вважає його правильним.
Щодо вимог позивача про стягнення щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2006-2007 роки, колегія суддів виходить з наступного.
Дію ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсації і допомоги в розмірі відповідно до мінімального заробітку на 2006 та 2007 рік зупинено Законом України «Про Державний бюджет України на відповідні роки».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги на оздоровлення постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів бере до уваги наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03 жовтня 1997 року № 4-зп зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметннй акт, який діяв у часі раніше.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2006 та 2007 рік фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем грошова допомога на оздоровлення була виплачена позивачу у 2006-2007 роках у розмірі, передбаченому постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 року з урахуванням Законів України «Про Державний бюджет України на відповідні роки».
При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсації і допомог в розмірі відповідно до мінімального заробітку, визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 09 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
Як вбачається із матеріалів справи, вищезазначена допомога за 2007 рік відповідачем була виплачена позивачу у квітні 2007 року.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 09 липня 2007 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
01.01.2008 року набрала чинності редакція від 28.12.2007 року та текст частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було викладено у наступній редакції: «одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України згідно з Рішенням КС України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
Як вбачається із матеріалів справи, вищезазначена допомога за 2008 рік відповідачем була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 року з урахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», у квітні 2008 року.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2008 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Отже, суд першої інстанції помилково поширив дію рішень Конституційного суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року на правовідносини, що вже відбулися.
Враховуючи викладене та оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, воно підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бородянської райдержадміністрації Київської області задовольнити.
Постанову Бородянського районного суду Київської області від 11 лютого 2009 року - скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий-суддя:
Судді:
Повний текст виготовлено: 26 лютого 2010 року.