Справа: № 22-а-35006/08 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В.
Суддя-доповідач: Попович О.В.
Іменем України
"25" лютого 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:
Головуючого судді Попович О.В.
Суддів Василенка Я.М., Мельничука В.П.,
при секретарі Романовій Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України м. Чернігова на Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2008 року у справі за адміністративним позовом Чернігівської міської дезінфекційної станції до Управління Пенсійного фонду України м. Чернігова про визнання нечинними рішень та вимоги, -
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2008 року адміністративний позов Чернігівської міської дезінфекційної станції до Управління Пенсійного фонду України м. Чернігова про визнання нечинними рішень та вимоги - задоволено. Визнано нечинними вимогу Управління Пенсійного фонду України м. Чернігова про сплату боргу Чернігівською міською дезінфекційною станцією від 14.03.2008 року за №Ю-2195 в сумі 10576,68 грн. та рішення №293 від 12.05.2008 року, №294 від 12.05.2008 року.
Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення Чернігівським окружним адміністративним судом норм матеріального права.
До суду апеляційної інстанції сторони не з'явилися, належним чином повідомлені належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в період з 28.02.2008 року по 12.03.2008 року головним спеціалістом-економістом відділу по контрольно-перевірочній роботі в Новозаводському районі м. Чернігова була проведена планова перевірка правильності обчислення, повноти нарахування зобов'язання зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування по Чернігівській міській дезінфекційній станції за період з 01.01.2002 року по 31.01.2008 року.
За наслідками перевірки було складено акт №41 від 12.03.2008 року, відповідно до якого виявлено заниження фактичних виплат на оплату праці, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
На підставі Акту за виявлені порушення позивачу було направлено вимогу про сплату боргу №Ю-2195 від 14.03.2008 року в сумі 10576,68 грн., а рішеннями №293 та 294 від 12.05.2008 року застосовані фінансові санкції в розмірі 33132,00 грн. та 17239,20 грн. відповідно.
Задовольняючи адміністративний позов Чернігівської міської дезінфекційної станції, суд першої інстанції виходив з того, що матеріальна допомога, включена відповідачем до фонду оплати праці, яка була виплачена працівникам позивача не носила систематичний характер, а тому не являлась об'єктом нарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З таким висновком Чернігівського окружного адміністративного суду не можна не погодитись, виходячи з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, закріплені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до статті 19 цього Закону страхові внески до солідарної системи нараховуються:
для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» прийнято Інструкцію зі статистики заробітної плати, затверджену Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року N 5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N 114/8713.
Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.
Пункт 1.3. даної Інструкції закріплює, що фонд оплати праці складається з:
фонду основної заробітної плати;
фонду додаткової заробітної плати;
інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
До останньої категорії виплат відносяться винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
До них належать:
- нарахування за невідпрацьований час, не передбачені чинним законодавством, зокрема працівникам, які вимушено працювали скорочений робочий час та перебували у відпустках з ініціативи адміністрації (крім допомоги по частковому безробіттю), брали участь у страйках;
- винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер;
- матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п. 3.31);
- виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі.
Пунктом 3.31. Інструкції визначено, що до інших виплат, які не належать до фонду оплати праці відноситься, зокрема, матеріальна допомога разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання.
Аналізуючи наведені положення нормативно-правового акту, колегія суддів приходить до висновку, що для того, аби матеріальна допомога була включена до фонду оплати праці необхідні наступні складові:
1) вона надається всім або більшості працівникам (з метою оздоровлення до відпустки, у зв'язку з екологічними обставинами та інше);
2) така матеріальна допомога носить постійний (систематичний) характер;
3) її надання передбачено в колективному договорі ( у відповідності зі ст. 13 КЗпП) або в трудовому договорі з працівником;
4) на отримання матеріальної допомоги працівникам не потрібно писати окремої заяви: її надають автоматично згідно колективному договору або трудовому договору.
Оскільки матеріальна допомога, яка надавалась правникам позивача, не носила систематичного характеру, а також була надана працівникам на підставі окремих заяв у зв'язку з настанням в їх житті непередбачених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що дана матеріальна допомога підпадає під визначення допомоги, передбаченої п. 3.31. Інструкції, а тому її включення до фонду оплати праці для нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не передбачено.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, предметом судового спору не можуть бути вимоги органі державної податкової служби щодо визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість, визнання недійсними з моменту державної реєстрації всієї комерційної діяльності суб'єкта господарювання, усіх вчинених юридично значимих дій та вчинених право чинів, оскільки такі способи реалізації їх повноважень не передбачені чинним законодавством.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, згідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого відповідачем зроблено не було.
Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи рішення по справі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про визнання нечинними вимоги про сплату боргу та рішень про застосування фінансових санкції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, були досліджені судом першої інстанції та їм дана належна правова оцінка.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України м. Чернігова на Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2008 року - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з дня складення Ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя О.В. Попович
Судді Я.М.Василенко
В.П.Мельничук
(Повний текст Ухвали складено 02.03.2010 року).