Справа № 2а-4365\09
04 вересня 2009 р.
Київський районний суд м. Донецька в складі:
головуючої - судді Желтобрюх І.Л.,
при секретарі - Вишняк М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2003-2005 роки, 2007 та 2008 рік в розмірі 6783 грн.,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2003-2005 роки, 2007 та 2008 рік в розмірі 6783 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої він має право на щорічну компенсаційну виплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2003-2005 роки, 2007 та 2008 рік. У позові зазначив, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом 3 групи. Надав розрахунок недоотриманої щорічної компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю за 2003-2005 роки, 2007 рік та 2008 рік, який становить 6783 грн. Просив суд визнати дії відповідача протиправними, стягнути з відповідача на користь позивача 6783 грн. та зобов'язати відповідача призвести перерахунок сум належної йому щорічної компенсації на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, які встановлені на момент виплати, згідно ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобилсьської катастрофи».
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника та заперечення проти позову, в яких посилався на те, що позивачу виплачувалася допомога на оздоровлення: в 2003 році - 21,50 грн., в 2004 році - 21,50 грн., в 2005 році - 90,00 грн., в 2006 році - 90,00 грн., в 2007 році - 90,00 грн., в 2008 році - 90,00 грн. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2003-2005 роки, 2007 та 2008 рік в розмірі 6783 грн., таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, з огляду на таке:
В судовому засіданні встановлено, що позивач має статус постраждалого громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом 3 групи, що підтверджено посвідченням А №089571 (а.с. 8). Позивач як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалід 3 групи щорічно отримує від Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради компенсацію на оздоровлення, право на отримання якої встановлено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно із довідкою Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради від 07.07.2009 № 02/3\12-04 заборгованість держави по щорічній допомозі на оздоровлення перед постраждалим від аварії на ЧАЕС позивача, за 2003-2005 роки, 2007 рік та 2008 рік відсутня. Згідно вказаної відповіді відповідач отримав компенсацію на оздоровлення за 2003-2004 роки - по 21,50 грн., 2005-2008 роки - по 90,00 грн. Отримання вищевказаних сум підтверджує і позивач.
Однак, позивач, не погодившись із розмірами вказаної компенсації, звернувся до відповідача із заявою про виплату різниці між фактично отриманими сумами допомоги на оздоровлення та сумами, належними йому до виплати відповідно до положень статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХII від 28.02.1991 року (далі Закон 796-ХII).
Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідно до якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 всупереч Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якій встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема, для інвалідів 3 групи- 21,50 гр., а на 2005-2008 р. р.- постановою Кабміну України № 562 від 12.07.2005 р. у розмірі 90 гр. для інвалідів 3 групи.
Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри щорічної допомоги залишалися незмінними до 2005 р., у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, оскільки до 1 січня 2006 р. правова норма про розмір щорічної допомоги на оздоровлення, встановлена ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закон України “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік”, яким з 1 січня 2003 р. встановлений розмір мінімальної заробітної плати 185 гр., Закони України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”, яким з 01.12.2003 р. встановлений розмір мінімальної заробітної плати 205 гр., “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, яким з 01.09.2004 р. встановлений розмір мінімальної заробітної плати 237 гр., Закон України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, відповідно до якого розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2005 г. становить 262 гр., з 01.04.2005 р.- 290 гр., з 01.07.2005 р.- 310 гр., з 01.09.2005 р.- 332 гр., Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, яким встановлений мінімальний розмір заробітної плати в сумі 350 гр., ст. 76 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2007 року - 400 гр. на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гр., з 1 липня 2007 року - 440 грн., з 1 жовтня 2007 року - 460 грн., а не постанови Кабінету Міністрів України. Ст. 59 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 01 січня 2008 року - 515 грн.
Суд вважає, що дії відповідача щодо виплати компенсації на оздоровлення позивачу за 2003-2005, 2007 та 2008 роки у розмірах, менших від чотирьох мінімальних заробітних плат, є неправомірними.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача грошових сум згідно наступного розрахунку.
Щорічна допомога на оздоровлення за 2003 р. в сумі 21,50 гр. була виплачена позивачу 30.04.2004 р. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 205 гр., тобто розмір допомоги за 2003 р. повинен складати 820 гр. З урахуванням отриманої позивачем допомоги за 2003 р. у розмірі 21,50 гр. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 798,5 гр.
Щорічна допомога на оздоровлення за 2004 р. в сумі 21,50 гр. була виплачена позивачу 04.02.2005 р. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 262 гр., тобто розмір допомоги за 2004 р. повинен складати 1048 гр. З урахуванням отриманої позивачем допомоги за 2004 р. у розмірі 21,50 гр. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1026,5 гр.
Щорічна допомога на оздоровлення за 2005 р. в сумі 90 гр. була виплачена позивачу 17.11.2005 р. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 332 гр., тобто розмір допомоги за 2005 р. повинен складати 1328 гр. З урахуванням отриманої позивачем допомоги за 2005 р. у розмірі 90 гр. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1238 гр.
Щорічна допомога на оздоровлення за 2007 р. в сумі 90 гр. була виплачена позивачу 27.11.2007 р. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 460 гр., тобто розмір допомоги за 2007 р. повинен складати 1840 гр. З урахуванням отриманої позивачем допомоги за 2007 р. у розмірі 90 гр. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1750 гр.
Щорічна допомога на оздоровлення за 2008 р. в сумі 90 гр. була виплачена позивачу 30.01.2008 р. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 515 гр., тобто розмір допомоги за 2008 р. повинен складати 2060 гр. З урахуванням отриманої позивачем допомоги за 2008 р. у розмірі 90 гр. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1970 гр.
Усього розмір недоотриманої позивачем допомоги на оздоровлення складає 6783,00 грн. Саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Аналізуючи вимогу представника Відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду, суд вважає необхідним зазначити таке. Згідно до вимог ст. 99 ч. 2 КАСУ для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи дійсно встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Проте частиною третьою статті 99 КАСУ передбачено, що цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Пункт 3 частини 1 статті 268 ЦК України передбачає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, або смертю. У відповідності до ст. 76 Закону України ?ро використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Під ядерною шкодою зазначений Закон розуміє втрату життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, заподіяна майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення.
Враховуючи, що Позивачеві було завдано шкоди здоров'ю внаслідок його участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, саме з цього приводу він був визнаний інвалідом, і компенсація законодавством передбачена саме для оздоровлення, тобто відновлення втраченого здоров'я, - суд приходить до висновку, що на вказані правовідносини позовна давність не поширюється.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 69-72, 86, 160-163, 181 КАСУ, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2003-2005 роки, 2007 та 2008 рік в розмірі 6783 грн., - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального населення Київської районної в м. Донецьку ради, які виразилися у недоплаті ОСОБА_1 суми компенсації на оздоровлення у 2003-2005 роках, 2007 році та 2008 році.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки, 2007 рік та 2008 рік у розмірі 6783 (шість тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1.
Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя: