ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙз АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 червня 2019 року Чернігів Справа № 620/756/19
Чернігівський окружний адміністративний суд
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Пархомчука Д.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Бойко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Свої вимоги мотивуює тим, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Даницької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, викладена у листі від 30.05.2018 № К-4718/0-2487/0/94-18 є протиправною, оскільки відповідачем не наведено жодної з підстав, передбачених ст. 118 Земельного кодексу України.
21.03.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.04.2019 від представника відповідача надійшов відзив, в якому позов не визнає та зазначає, що Головне управління, здійснюючи перевірку відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, прийшло до висновку, що земельна ділянка, з приводу якої позивач просить надати дозвіл на на розроблення документації землеустрою, розміщена в земельному масиві, на території Даницької сільської ради, призначеному для передачі у власність громадянам-учасникам АТО та членам сімей загиблих на Сході України. Отже вважає, що при розгляді заяви ОСОБА_1 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення документації землеустрою направлена позивачу 30.05.2018, а позов подано 18.03.2019, тобто з пропуском строку, встановленого ст. 122 КАС України, тому просить залишити позовну заяву без розгляду.
Для вирішення вказаного питання, 16.05.2019 ухвалою суду замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та призначено підготовче судове засідання.
16.05.2019 ухвалою суду продовжено процесуальний строк підготовчого провадження на 30 днів.
19.06.2019 ухвалою суду задоволено заяву позивача, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено вказаний строк.
19.06.2019 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче засідання та продовжено розгляд справи по суті.
Позивач в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
03.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовної площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Даницької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області (а.с. 27).
Листом від 30.05.2018 № К-4718/0-2487/0/94-18 позивачу повідомлено, що земельна ділянка, з приводу якою він звернувся, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» від 19.08.2015 № 898-р передбачена для передачі у власність громадянам-учасникам АТО та членам сімей загиблих на сході України, а тому Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не має правових підстав для надання такого дозволу (а.с. 12).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи,суд зазначає таке.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (надалі за текстом - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до п. б) частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до п. в) частини першої статті 81 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, у частині сьомій статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:
а) надати дозвіл;
б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.
В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині сьомій статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Як вказує позивач, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що відповідно до графічного матеріалу, доданого до заяви, зазначений земельний масив, в межах якого позивач бажає отримати земельну ділянку у власність, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», передбачений для передачі у власність громадянам - учасникам АТО та членам сімей загиблих на сході України для ведення особистого селянського господарства.
Проте, зазначеної підстави для відмови у наданні такого дозволу частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України не визначено.
При цьому, розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» не звужує прав інших громадян України та не забороняє надання позивачу земельної ділянки в межах території України.
Посилання відповідача на те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, з приводу якої звернувся позивач, було надано іншим особам, є необґрунтованими, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є передачею земельної ділянки у власність будь-якій особі, а тому перешкоди для надання позивачу такого дозволу відсутні.
У той же час, перевірка звернень громадян на розроблення проекту землеустрою органами місцевого самоврядування відбувається виключно у межах приписів частини сьомої статті 118 ЗК України.
Також, згідно позиції Верховного Суду у справах № 21-358а13, № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.
Так, правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521 (надалі за текстом - Положення).
Відповідно до пункту 8 Положення, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Згідно з підпунктом 11 пункту 10 Положення, начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.
Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
За таких осбтавин, складений відповідачем лист від 30.05.2018 за №К-4718/0-2487/0/94-18, в якому Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівській області надано позивачу інформацію стосовно того, що бажане місце розташування земельної ділянки знаходяться в масиві, який зарезервовано для передачі у власність учасникам АТО, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
При вказаних обставинах, лист відповідача від 30.05.2018 за №К-4718/0-2487/0/94-18 у відповідь на заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за змістом та формою не може вважатись належним рішенням у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 814/741/16, від 14.03.2018 року у справі № 804/3703/16, від 11.04.2018 року у справі 806/2208/17.
Згідно з частиною п'ятою ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи викладене, суд дішов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, викладену в листі від 30.05.2018 за №К-4718/0-2487/0/94-18 та зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Даницької сільської ради, Ріпкинського району, Чернігівської області від 03.05.2018, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Підстави для стягнення судового збору за рахунок бюджених асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, викладену в листі від 30.05.2018 за №К-4718/0-2487/0/94-18.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Даницької сільської ради, Ріпкинського району, Чернігівської області від 03.05.2018, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні .
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області (проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39764881).
Повний текст судового рішення виготовлено 02.07.2019.
Суддя І.І. Соломко