27 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1225/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Матящук Л.Р.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Сахарчука А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1167-52 та від 14.02.2019 № Ф-1167-52,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1167-52 та від 14.02.2019 № Ф-1167-52.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 відкрито провадження у справі та відповідно до приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (а.с. 1). В подальшому, ухвалою суду від 05.06.2019 задоволено клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з участю сторін, призначено судове засідання на 10:30 год. 18.06.2019 (а.с. 39). В судовому засіданні 18.06.2019 оголошено перерву у розгляді справи до 12:30 год. 27.06.2019 (а.с. 46).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.12.2018 та 25.03.2019 позивачем отримано від ГУ ДФС у Волинській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1167-52 та від 14.02.2019 № Ф-1167-52. Однак, позивач зазначає, що займається незалежною професійною діяльністю і являється інвалідом другої групи, відтак згідно з статтями 12, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звільнений від сплати податків і зборів.
Враховуючи наведене просить позов задовольнити.
Представник відповідача у відзиві на позов (а.с. 36- 37) позовні вимоги заперечив та зазначив, що позивач перебуває на обліку як платник податків - самозайнята особа (адвокат). 12.11.2018 № Ф-1167-52 та 14.02.2019 № Ф-1167-52 відповідачем сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки), відповідно до яких ОСОБА_1 повинен сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн. та 18276,72 грн. відповідно, нарахованого за 2017-2018 роки.
Звільнення від сплати єдиного внеску за себе передбачено: у 2017 році для фізичних осіб-підприємців, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу; у 2018 році для фізичних осіб-підприємців, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Просить в задоволення позову відмовити.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засідання позовні вимоги заперечив, з підстав, наведених у відзиві та просив відмовити в задоволенні позову повністю.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, а також заяви по суті справи, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 29.11.2001 на підставі рішення Волинської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 211 (а.с. 5).
ОСОБА_1 є пенсіонером та має другу групу інвалідності, що підтверджується відповідними посвідченнями від 17.05.2006 № 4811 від 12.03.2010 серії Є № 072445 (а.с. 17).
12.11.2018 та 14.02.2019 ГУ ДФС України у Волинській області сформовано та направлено позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1167-52 та № Ф-1167-52, з яких слідує, що за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 15819,54 грн. та на суму 18276,72 грн. відповідно (а.с. 6, 15).
Позивач оскаржив вимогу від 12.11.2018 № Ф-1167-52 до ДФС України, рішенням якої від 01.04.2019 № 15173/6/99-99-11-05-02-25 скаргу залишено без розгляду (а.с. 8-9, 13-14).
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску, а вимоги такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності без обов'язкового отримання доходу від такої діяльності.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VІ (далі - Закон №5076).
Відповідно до статті 1 якого визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката зі здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Положеннями статті 32 Закону № 5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, де однією з підстав зазначено: подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката. Припинення права особи на заняття адвокатською діяльністю має наслідком припинення такої діяльності та права особи на участь у роботі органів адвокатського самоврядування. Відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є діючим адвокатом та заяву про припинення права на заняття адвокатською діяльністю останній не подавав, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю не анульовано.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;
Як встановлено судом, борг по єдиному внеску обліковується за позивачем, як за особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VІ передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті це: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.
Тобто, частина четверта статті 4 Закону №2464 не передбачає наявності пільг у пенсіонерів або осіб з інвалідністю, які не є фізичними особами - підприємцями, у вигляді звільнення від сплати ЄСВ при провадженні незалежної професійної діяльності, зокрема, у сфері права.
Позивачем до суду не надано доказів, що могли б бути підставою для звільнення його від сплати податків.
Отже ОСОБА_1 як особа, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, хоча і є особою з інвалідністю, не звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до вимог чинного законодавства України.
Безпідставними є і твердження позивача про право на пільги щодо сплати податків та зборів відповідно до вимог статей 12, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки пільги щодо сплати єдиного внеску регламентовано Законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який є спеціальним. Цим Законом звільнення від сплати єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професійну (адвокатську) діяльність не передбачено.
Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частин другої-третьої статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачені сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449) врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали, визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Відповідно до витягу з особової картки платника податку, за позивачем обліковується заборгованість за платежем з кодом 71040000 “ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність” за 2018 рік в сумі 15 819,54 грн. та за 2019 рік в сумі 18276,72 грн. (а.с.48-49).
Отже, у зв'язку з тим, що позивач мав недоїмку зі сплати єдиного внеску, відтак контролюючий орган і виніс оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки).
В той же час, як зазначалось судом вище, позивач не вчиняв дій щодо припинення адвокатської діяльності у відповідності до вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про пропущення позивачем десятиденного строку звернення до суду, встановленого статтею 25 Закону №2464, оскільки положеннями статті 25 цього Закону визначені строки щодо сплати суми недоїмки та штрафів, а також узгодження її з органом доходів і зборів, а не оскарження до суду.
Строк щодо звернення до суду з позовом про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) визначений статтею 122 КАС України, який позивачем не пропущено.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1167-52 та від 14.02.2019 № Ф-1167-52 винесені відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства України та в межах наданих йому повноважень, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243 ч.3, 245, 246, 295, 297, підпункту 15.5 пункту І розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1167-52 та від 14.02.2019 № Ф-1167-52 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Р.С. Денисюк
Повний текст рішення складено 02 липня 2019 року.