22-ц/804/1789/19
264/4124/18
26 червня 2019 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 264/4124/18
Номер провадження 22-ц/804/1789/19
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Кочегарової Л.М., Попової С.А.,
секретар судового засідання - Герасимова Г.Є.,
сторони:
позивач - Маріупольська міська рада
відповідач - ОСОБА_1
ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи
апеляційну скаргу Маріупольської міської ради
на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 квітня 2019 року, у складі судді Мирошниченка Ю.М., дата складення повного судового рішення 02 травня 2019 року,
у справі за позовом Маріупольської міської ради
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до придатного для використання стану,
У липні 2018 року Маріупольська міська рада (далі - ММР) звернулась до суду із даним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просила зобов'язати відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови, під розміщення огорожі довжиною 42,5 м, за адресою: АДРЕСА_1 , привести її у придатний для використання стан шляхом демонтажу огорожі, та стягнути з відповідача на користь ММР витрати по сплаті судового збору.
В мотивування позову ММР зазначила, що з 06 березня 2019 року спеціалістами відділу контролю за використанням земель управління земельних відносин міської ради було проведено перевірку дотримання відповідачами вимог земельного законодавства, якою встановлено, що вони самовільно займають та використовують земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови під розміщення огорожі, що є порушенням вимог ст.ст. 125, 126, 211, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК).
ММР, в адміністративному підпорядкуванні якої знаходиться вказані земельні ділянки, рішення про передачу у власність, або надання у користування відповідачу вказаних земельних ділянок за зазначеною адресою, для вказаних цілей, не приймалось.
Вказівку про необхідність усунення порушення не виконали. Добровільно самовільно зайняті земельні ділянки відповідачі не звільняють, чим порушує права територіальної громади м.Маріуполя.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 квітня 2019 року у задоволенні позову Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до придатного для використання стану відмовлено.
Стягнуто з Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на підготовку експертного висновку в розмірі 3000 грн. та на користь судового експерта Новікова В. С. витрати на оплату послуг експерта в розмірі 430 грн.
Не погоджуючись з даним рішенням, ММР, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ММР задовольнити в повному обсязі, вирішити питання про відшкодування судових витрат.
Зокрема позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд самоусунувся від належного розгляду доказової бази, поверхово дослідив надані документи та односторонньо розглянув надані докази.
Судом не дана належна оцінка акту перевірки дотримання вимог законодавства від 06 березня 2018 року та від 16 квітня 2018 року, проведених відділом контролю за використанням земель управління земельних відносин ММР, комісійне, з урахуванням наявних матеріалів та промірів, якими встановлено, що відповідачі самовільно займають та використовують земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови під розміщення огорожі по АДРЕСА_1 , останні вказівку (попередження) не виконали, порушення не усунули.
Акт виїзного обстеження від 17 травня 2018 року, було складено одноособово представником відділу контролю та зроблено висновок про неможливість встановлення меж земельної ділянки без розроблення землевпорядної документації.
Тобто, розбіжностей між зазначеними актами не існує, оскільки актом від 17 травня 2018 року взагалі не було зроблено жодного висновку та не спростовано наявного порушення у вигляді самовільного зайняття частини земельної ділянки під розміщення паркану без дозвільних на те документів.
Прийнятий до уваги судом висновок будівельно-технічної експертизи № 5-с від 06 лютого 2019 року є неправомірним та не може бути доказом у справі. Зазначений висновок не спростовує заявлених позовних вимог ММР.
Експертом у висновку дана однозначна відповідь, щодо невідповідності фактичних меж земельної ділянки відповідачів, розмірам і межам, зазначених у державному акту на право приватної власності на землю. При цьому для проведення експертизи було взято вихідні дані у вигляді результатів огляду, проведеного 22 січня 2019 року та матеріалів даної цивільної справи, за висновком якої встановлено, що зменшення могло утворитися як за рахунок проїзду (проходу) так і за рахунок сусідньої ділянки АДРЕСА_2 . Експертом не встановлено конкретно за рахунок чого утворилось це зменшення та відповідність проходження та розташування фактичних меж земельної ділянки відповідачів межам, зазначеним у державному акті.
Судом не досліджено того факту, що в матеріалах справи міститься висновок експерта Новікова В.С. від 19 січня 2001 року, в якому зазначено, що ширина заїзду складає 3,35, тобто обставини які вже встановлені та не потребують додаткового дослідження або з'ясування.
Судом залишено по за увагою ситуаційний план м 1:2000, в якому зазначено ширину проїзду між будинками, що складається 3,40.
Судом безпідставно та у порушення Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом МЮУ від 12 грудня 2011 року № 3505/5, стягнуті з позивача витрати на проведення експертизи та компенсаційні витрати, пов'язаних з викликом до суду судового експерта.
Проведена експертиза жодним чином не має правового обґрунтування для розгляду даної справи, зроблена з порушенням вимог закону та не відповідає на поставлене питання. У судовому
засіданні експерт надав пояснення з приводу проведення своєї експертизи, що у жодному випадку не можна ототожнювати з проведенням експертизи, як передбачено в обґрунтуванні судом про стягнення з ММР витрат на користь експерта.
Представником відповідача ОСОБА_1 . - ОСОБА_6 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем не наведено жодної з норм, які було порушено судом першої інстанції. Не наводячи жодного з доказів, які було б надано і які б не були досліджені судом першої інстанції, позивач вказує про те, що суд нібито необгрунтовано взяв до уваги Акт позивача про перевірку земельного законодавства від 17 травня 2018 року, який цілковито скасовує висновки раніше складених позивачем актів від 06 березня 2018 року та від 16 квітня 2018 року, що підсумовує спірні правовідносини відповідачів і третіх осіб - ініціаторів спору. Позивач намагається знецінити висновки власного ж акту про відсутність на 17 травня 2018 року будь-яких порушень земельного законодавства, обґрунтовуючи його недосконалістю своєї організаційної діяльності і дій своїх посадових осіб. Оскаржуючи за цих підстав лист власного ж начальника управління земельних відносин від 18 травня 2018 року і ставлячи під сумнів суду власний Акт перевірки дотримання земельного законодавства від 17 травня 2018 року, позивач заздалегідь нівелює юридичну цінність, як доказу, будь-якого акту, складеного позивачем. Адже, усі наявні у справі Акти перевірок земельного законодавства складені не тільки в порушення порядків їх складення, але і без жодних обґрунтувань висновків про порушення відповідачами положень ст.ст.125, 126, 211, 221 ЗК України (у кожному зі складених позивачем актів відсутні обґрунтування порушень ДБН, Генеральними планами міста тощо).
Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо прийняття судом до уваги висновків будівельно-технічної експертизи № 5-с від 06 лютого 2019 року та про вихід експерта за межі своєї компетенції, а саме щодо права експерта відмовитися від проведення експертизи, якщо б не було достатньо доказів для складання висновку. При цьому позивач замовчує про те, що питання, яке було поставлене перед експертом не стосувалось визначення меж спірного проїзду, або інше, а стосувалось з'ясування питання відповідності фактичних меж земельної ділянки відповідачів розмірам і межам в державному акті на право приватної власності. При замірах був присутній представник позивача, якій міг заявляти обґрунтовані заперечення експерту.
Правова позиція позивача обґрунтована виключно актами перевірок і вказівкою про усунення порушень. Відповідач не скористався своїми процесуальними правами на подання інших доказів для підтвердження своєї правової позиції, зокрема не було надано детального плану території, яким визначаються червоні лінії та порядок організації транспортного і пішохідного руху. Позивач взагалі не надав суду документально підтверджених відомостей про те, до якого об'єкта вулично -дорожньої мережі відноситься ця ділянка, і яким чином змінювався її статус протягом існування житлового кварталу, що унеможливлює достовірний висновок щодо відповідності її розмірів будівельним нормам. Обґрунтовуючи рішення судом наведена належна аргументація, зокрема і щодо ненадання позивачем червоної лінії визначених меж.
Третя особа ОСОБА_5 , відповідно до положень ст.360 ЦПК України також надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обгрунтованість апеляційної скарги, зазначає про те, що рішення суду підлягає скасуванню. Вказує про те, що судом при призначенні експертизи, було самостійно поставлено питання експерту, який провів експертизу без повідомлення всіх учасників судового процесу, чим усунув третіх осіб по справі від дослідження доказів, та у порушення Інструкції Державного комітету по земельним ресурсам № 28 від квітня 1993 року провів зйомку по внутрішній частині земельної ділянки. Судом не були враховані висновок експерта ОСОБА_7 від 19 січня 2001 року, в якому зазначена ширина заїзду 3,35 м, ситуаційний план, де ширина проїзду складає 3,4 м до будинків 20-а та 24 -а. Судом некоректно визначено прохід замість проїзду, що підтверджено технічною документацією забудови кварталу 674.
За правилами ст.ст.368, 369 ЦПК України дана апеляційна скарга підлягає розгляду апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ( а.с. 191).
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - Зінов'єва І.Г., який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, заперечення відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 , які просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін, пояснення третіх осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , які просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ММР, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.375 ЦПК України).
В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно зі ст. 126 ЗК право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За положеннями ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що вимоги позивача ґрунтуються на суперечливих доказах, сформованих самим же позивачем. В судовому засіданні представник позивача ці протиріччя не спромігся усунути, або, принаймні, переконливо пояснити. Тобто відбулося звуження земельної ділянки відповідачів, що ставить під сумнів твердження позивача про вихід огорожі їхньої садиби за встановлені межі, адже це мало би збільшити ширину ділянки. Судом цей сумнів тлумачиться на користь відповідачів, як більш вразливої сторони спору, порівняно з органом місцевої влади, що не спромігся спростувати його належними та допустимим доказами, якими могли би стати відомості про червону лінію - визначену в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення, що передбачені як чинним Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», так і попереднім законодавством у сфері планування, забудови та іншого використання територій. Розпорядником зазначеної документації (генерального плану міста, плану зонування території та детальних планів території тощо) є позивач, який не надав суду фактичних даних стосовно розташування червоної лінії та не довів факту її перетину огорожею садиби відповідачів.
Позивачем всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України не доведені фактичні підстави позову, що виключає можливість його задоволення, у зв'язку з чим зауваження третіх осіб щодо порушення правил протипожежної безпеки внаслідок звуження заїзду за рахунок огорожі садиби відповідачів, не має юридичного значення.
З таким висновком не можна не погодитися враховуючи наступне.
Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, відповідачі є власниками житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їм на підставі державного акту на право приватної власності на землю. Площа ділянки становить 0,0606 га в межах, визначених планом. На плані позначено ширину ділянки 14,90 м, та довжину з боку земель міської ради 40,40 м (а.с. 28, 31).
Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства та вказівки (попередження) про необхідність усунення порушень вимог земельного законодавства, складених 06 березня 2018 року начальником відділу контролю за використанням земель управління земельних відносин міської ради Сірик Н.В., за участю ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , відповідачами самовільно зайнята та використовується земельна ділянка із земель житлової та громадської забудови за адресою: вул. Армійська АДРЕСА_3 20 під розміщення металевої огорожі довжиною 42,5м. Одночасно видана вказівка про усунення виявленого порушення вимог земельного законодавства у тридцятиденний строк (а.с.6-7).
Отримавши вказівку про усунення порушень земельного законодавства відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до ММР з листом, в якому повідомили, що межі їх земельної ділянки відповідають державному акту про право приватної власності на землю та зазначили, що акт від 06 березня 2018 року складено без їх участі (а.с.35).
17 травня 2018 року тією ж уповноваженою особою підрозділу ММР, а саме начальником відділу контролю за використанням земель управління земельних відносин міської ради Сірик Н.В., за участю ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , проведено виїзне обстеження з питань захвату земельної ділянки, яким встановлено, що відповідачами використовується земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Державного акту у встановлених межах. Порушення вимог земельного законодавства не встановлено (а.с.40).
Маріупольська міська рада листом від 18 травня 2018 року також підтвердила, що порушення вимог земельного законодавства з боку відповідачів не встановлено (а.с.42).
Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 06 березня 2018 року ширина заїзду в його початку - 3 м, в кінці - перевірки дотримання вимог земельного законодавства 3, 40 м, тоді як за актом від 17 травня 2018 року ці розміри становлять, відповідно, 3 м та 3, 10 м.
Звертаючись до суду з позовом, ММР обґрунтувала свої вимоги актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 06 березня 2018 року та від 16 квітня 2018 року (а.с.4), відповідно до якого комісія, керуючись планом-схемою земельної ділянки доданою до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 06 березня 2018 року, встановила, що відповідачами вказівка від 06 березня 2018 року № 14/2018 не виконано, земельна ділянка під розміщення металевої огорожі не звільнена та не приведена у придатний для використання стан.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду відносно того, що вимоги позивача ґрунтуються на суперечливих доказах, сформованих самим же позивачем, та критично відноситься до доводів апеляційної скарги і пояснень представника позивача в апеляційному суді щодо складання акту перевірки 06 березня 2018 року комісійно, з урахуванням наявних матеріалів справи та промірів, а складання акту перевірки від 17 травня 2018 проведено одноособово представником відділу контролю за використанням земель, яка зробила висновок про неможливість встановлення меж земельної ділянки без розроблення землевпорядної документації.
Як акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 06 березня 2018 року, так і акт виїзного обстеження з питань захвату земельної ділянки від 17 травня 2018 року, в процесі яких здійснювались проміри, проведено одноособово начальником відділу контролю за використанням земель управління земельних відносин міської ради Сірик Н.В.
Будь-якої землевпорядної документації при складанні акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 06 березня 2018 року не використовувалося. При цьому в акті виїзного обстеження з питання захвату земельної ділянки від 17 травня 2018 року зазначено, що земельні ділянки АДРЕСА_4 використовуються на підставі технічних паспортів, правовстановлюючі документи на зазначені земельні ділянки відсутні. Встановити межі вказаних земельних ділянок №№ 22,24,26, без виконання землевпорядних робіт не представляється можливим.
Одночасно в акті виїзного обстеження з питання захвату земельної ділянки від 17 травня 2018 року зазначено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 використовують земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 05 вересня 2000 року № 1723 у встановлених межах.
Висновку, на який посилається позивач в апеляційній скарзі відносно земельної ділянки відповідачів, а саме неможливості встановлення меж належної їм земельної ділянки, без виконання землевпорядних робіт, в зазначеному акті не робилось.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, фактичні межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 05 вересня 2000 року, не відповідають розмірам, зазначеним в цьому акті, а саме загальна ширина земельної ділянки АДРЕСА_1 . Армійській з боку ділянки № 20-а менше ніж вказана в Акті. Зменшення земельної ділянки, на думку експерта, могло утворитись як за рахунок проїзду (проходу) так і за рахунок сусідньої ділянки АДРЕСА_2 (а.с.120 - 121).
За положеннями ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 963-ІV «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні положення закріплені у частині першій ст.81 ЦПК України.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
У порушення зазначених норм цивільного процесуального законодавства позивачем не надано доказів щодо самовільного зайняття та використання відповідачами земельної ділянки із житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1 20 під розміщення металевої огорожі довжиною 42,5 м.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відбулося звуження земельної ділянки відповідачів, чим спростовуються твердження позивача про вихід огорожі садиби відповідачів за встановлені межі. Збільшення ширини земельної ділянки відповідачів не відбулося.
Більш того, як пояснила відповідач ОСОБА_1 в апеляційному суді, шість років потому назад, нею та ОСОБА_2 був замінений старий дерев'яний паркан на металевий, який встановлений на раніше встановлені металеві кріплення, та по лінії раніше встановленого вимощення, без виходу за межи останнього.
Ті обставини, що металева огорожа встановлена по лінії раніше встановленого вимощення, без виходу за межі замощення, не заперечував в апеляційному суді і представник позивача.
Колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги в тій частині, що висновок будівельно-технічної експертизи є неправомірним та не може бути доказом у справі.
Як вбачається з матеріалів справи на вирішення експерта було поставлено питання: чи відповідають фактичні межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить відповідачам на підставі державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 05.09.2000 року розмірам і межам зазначеним в цьому акті (а.с.117). Будь-яких інших питань на вирішення експерта не ставилося.
На зазначене питання експертом була надана повна відповідь, розміри земельної ділянки, яка належить на праві власності відповідачам, експертом були встановлені.
Клопотань про призначення додаткової, повторної будівельно-технічної експертизи, або проведення будь-якої іншої експертизи з наданням переліку питань, які вимагали спеціальних знань, учасниками справи не заявлялось.
Відповідно до п.3,9. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/2), якщо необхідно провести експертизу (дослідження) на місці події або огляд об'єкта за його місцезнаходженням, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) (замовив(ла) дослідження), повинен(на) забезпечити прибуття експерта, безперешкодний доступ до об'єкта, а також належні умови для його роботи, а в разі потреби викликати учасників процесу або інших осіб. У разі неявки осіб чи їх законних представників, що викликалися, у визначений час на місце події або огляду об'єкта дослідження (огляд) проводиться без їх участі, про що зазначається у висновку.
Заміри меж земельної ділянки проводились експертом в присутності представника позивача, будь-яких заперечень щодо проведення замірів останній не висловлював.
Судом при призначенні експертизи не забезпечувався виклик третіх осіб для огляду об'єкта, а саме земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Тому, зауваження третьої особи ОСОБА_5 в апеляційному суді щодо проведення огляду земельної ділянки відповідачів та здійснення її замірів без його участі, є безпідставними.
Як убачається з наданих відповідачами фотоматеріалів, існуюча огорожа споруджена на фундаменті, на якому знаходився попередній паркан, що не викликав заперечення третіх осіб.
Іншого висновку експерта, зокрема висновку експерта Новікова В.С ОСОБА_10 від 19 січня 2001 року, в матеріалах справи не міститься. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не досліджувався зазначений висновок, є безпідставним.
Надана до матеріалів копію ситуаційного плану м 1:2000 (а.с.115) без зазначення дати його складання, здійснення замірів, щодо місця розміщення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в якому зазначено ширину проїзду між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 , що складається 3,40, не свідчить про те, що відповідачі самовільно захватили земельну ділянку під встановлення паркану, та не може бути доказом у даній справі.
Поняття доказів розкрито у ч.1 ст.76 ЦПК України. Так доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом ст.ст.77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Надана до матеріалів справи третьою особою ОСОБА_5 копія плану (схема) земельної ділянки АДРЕСА_1 , в якій зазначено, що це є додатком № 3 без посилання до якого дослідження, не є належним і допустимим доказом в розумінні положень ст.ст. 77, 78 ЦПК України та не може бути прийнята до уваги при вирішенні даної справи.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи.
Згідно ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідачкою ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судової будівельно-технічної експертизи на суму 3000 грн., що підтверджується товарним чеком № б/н від 09 січня 2019 року (а.с.150), які були стягнуті з позивача на її користь відповідно до положень ст.141 ЦПК України.
Висновок будівельно-технічної експертизи № 5-с від 06 лютого 2019 року виконано на підставі ухвали суду, та прийнято до уваги судом при обґрунтуванні рішення.
Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно відшкодовані відповідачу ОСОБА_1 понесені витрати по оплаті за проведення експертизи з посиланням на те, що проведена експертиза не має правового обґрунтування для розгляду даної справи, є безпідставними.
Частиною 7 статті 72 ЦПК України визначено, що експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.
За положеннями ч.ч. 5, 6 ст. 139 ЦПК України у випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Оскільки в судовому засіданні за ініціативою позивача був допитаний експерт ОСОБА_7 , який просив стягнути на його користь компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду на підставі ч. 7 ст. 72 ЦПК України в розмірі 430 грн., і сума витрат на оплату послуг експерта не була оплачена стороною попередньо, судом правомірно стягнуто з позивача на користь експерта витрати, пов'язані з явкою до суду для дачі пояснень стосовно висновку судової будівельно-технічної експертизи.
Розрахунок компенсації проведено експертом у відповідності до наказу Міністерства юстиції України від 27.02.2019 року № 607/5 та визначено до стягнення 430 грн. (а.с.152).
Доводи апеляційної скарги відносно того, що судом безпідставно стягнуті на користь експерта зазначені кошти, з посиланням на те, шо дача пояснень стосовно зробленого висновку, не може ототожнюватися з проведенням експертизи, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом, оскільки експерт має право на компенсацію витрат, пов'язаних із явкою до суду відповідно до положень ч.7 ст.72 ЦПК України. Дача пояснень щодо висновку експертизи є іншою дією експерта по відношенню до проведення експертизи і дачі висновку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі викладеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, його висновки відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстави для його скасування в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 01 липня 2019 року.
Судді: Т.Б.Ткаченко
Л.М.Кочегарова
С.А.Попова