Провадження № 22-ц/803/1054/19 Справа № 175/1754/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Новік Л.М. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
19 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Лаченкової О.В., Свистунової О.В.,
за участю секретаря Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «БМ-2018»,
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2017 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, про визнання права власності,
В квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1994 по 2001 роки він проживав сумісно з ОСОБА_2 , без реєстрації шлюбу.
В квітні 1997 року ним було прийнято рішення щодо побудови власного будинку котеджного типу.
У зв'язку з цим між ним та Дніпропетровським Державним будівельним монтажним управлінням Міністерства промисловості України в особі ОСОБА_4 , начальника управління, було укладено Договір № 2-А від 09 квітня 1997 року. Відповідно до умов даного договору, підрядник прийняв на себе обов'язок щодо виконання робіт з будівництва будинку (котеджного типу) за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник, тобто він, зобов'язався оплатити відповідні роботи, будівельні матеріали та транспортні витрати, а також прийняти виконані роботи.
Протягом 1997 та 1998 року ним за власний кошт були придбані необхідні для здійснення будівництва матеріали: цемент, цегла, руберойд тощо, що підтверджується доданими до позову копіями чеків, квитанцій, накладних та наказів на відпуск матеріалів. Крім того, зазначені обставини, а саме факт укладання договору з ним та зведення на його замовлення будинку, може бути підтверджено показами свідка - ОСОБА_4 , який, будучи начальником управління, в 1997 році підписував зазначений договір та якому у зв'язку з цим відомі викладені обставини. Нарешті в 1999 році будинок було побудовано. З його дозволу відповідач користувалась зазначеною нерухомістю.
В 2001 році у зв'язку з особистими обставинами вони припинили сумісне проживання з відповідачем. Проте вона продовжила проживати у збудованому ним за власний кошт будинку, проти чого він не заперечував.
В 2016 році він звернувся до відповідача з проханням звільнити належне йому нерухоме майно, оскільки у нього особисто виникла потреба в користуванні будинком, але відповідач заперечила йому, вказавши, що цей будинок належить їй, а він не має на нього жодних прав.
З огляду на зазначене, позивач просив суд встановити факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1994 по 2001 роки; визнати за ним право власності на будинок площею 417,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) право власності на будинок площею 417,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, ПАТ «БМ Банк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та неповне встановлення обставин справи, просив рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що спірне майно перебувало в обтяжені за договором іпотеки, укладеним банком з ОСОБА_2 , та забезпечувало кредитне зобов'язання ТОВ "І.Г . Л.", однак банк не був залучений до розгляду справи.
Передбачним ст.360 ЦПК України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу сторони не скористались.
Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 квітня 1997 року ОСОБА_1 було укладено Договір № 2-А з Дніпропетровським Державним будівельним монтажним управлінням Міністерства промисловості України в особі ОСОБА_4 , про будівництво садового будинку та споруд за заказами населення, згідно умов якого підрядник прийняв на себе обов'язок щодо виконання робіт з будівництва будинку (котеджного типу) за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник, зобов'язався оплатити відповідні роботи, будівельні матеріали та транспортні витрати, а також прийняти виконані роботи.
Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо будівництва будинку за власний кошт, надані докази у вигляді чеків та накладних за період 1997 року по 1998 року, що підтверджують придбання ним будівельних матеріалів (т.1, а.с. 7-57).
Право власності на спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем визнані позовні вимоги та вона не заперечує, що житловий будинок було побудовано за власні кошти позивача, тому відсутні законні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок за позивачем, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто, позивач у позові про визнання права власності - це особа, яка вже є власником, а відповідачами у таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв'язку з відсутністю у нього відповідного документа. Передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
Однак позов ОСОБА_1 спрямований не на визнання права власності, а на його набуття, тому визнання ОСОБА_2 вимог позивача не може бути підставою для набуття ОСОБА_1 права власності в судовому порядку на підставі ст.392 ЦК України.
Доводи позивача про набуття ним права власності на спірне майно на підставі ст.ст.12, 13 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на момент створення спірного нерухомого майна) не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідач набула право власності на спірне майно на підставі Свідоцтва про право власності від 30.12.2003 року, виданого Новоолександівською сільською радою на підставі рішення Виконкому № 92/14 від 18.12.2003 року (т.1, а.с.129). Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , підвал, прибудова та веранда були побудовані в 2003 році (т.1, а.с.65-72), тоді як позивач зазначав в позові, що майно було побудовано в 1999 році. Надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог копії чеків та накладних за період 1997 року по 1998 року підтверджують лише придбання ним будівельних матеріалів (т.1, а.с. 7-57). Таким чином позовні вимоги в цій частині не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та задоволенню не підлягають.
Крім того судом першої інстанції не було враховано нижченаведені обставини, що мають значення для справи.
Згідно матеріалам справи, 28 листопада 2013 року між АТ «БМ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю "І.Г.Л." було укладено Договір №16/98/281113 відновлюваної кредитної лінії (надалі - Кредитний договір), згідно з яким, Банк зобов'язався надати на умовах Кредитного Договору, а Позичальник зобов'язався отримати та повернути Банку в передбачені цим Договором строки Кредит розмірі 2 650 000 гривень 00 копійок зі сплатою процентів за користування Кредитом відповідно до умов кредитного договору (том 1, а.с. 156-160).
В якості забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором між ОСОБА_2 та Банком був укладений Договір іпотеки нерухомого майна №16/98/281113/12 від 28.11.2013 року, згідно з яким, ОСОБА_2 передала в іпотеку Банку належне їй на праві власності нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 417,0 кв.м, житловою площею 71,0 кв.м, складається з будівель та споруд: літера «А» - будинок, матеріал стін - цегла, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на підставі Свідоцтва про право власності від 30.12.2003 року, виданого Новоолександівською сільською радою на підставі рішення Виконкому №92/14 від 18.12.2003 року та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 30.12.2003 року, реєстраційний номер: 4240985, номер запису про право власності: 1155886, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 73510112214; земельна ділянка, площею 0,0885 га (сільськогосподарських угідь - 0,0885 га (з них: ріллі - 0,0885 га), зазначена на плані зовнішніх меж земельної ділянки літерами «А», «Б», що розташована на території АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Новоолександівською сільською радою народних депутатів Дніпропетровського району, Дніпропетровської області 20 січня 1998 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1678, кадастровий номер НОМЕР_3 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Номер запису про право власності: 11556606, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 73581512214. (том 1 а.с.177-180)
Договір іпотеки був посвідчений 28.11.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 3897 та є дійсним.
Таким чином, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на будинок площею 417,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , який був обтяжений іпотекою, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки іпотекодержателя, без залучення його до участі у справі.
За приписами частин першої-третьої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з цивільним процесуальним законом на стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі іншу особу.
Таким чином, незалучення під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції іпотекодержателя ПАТ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ-2018», відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2017 року, яким вирішено питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення в частині визнання за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) права власності на будинок площею 417,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 та відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
Згідно вимог ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «БМ-2018» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 10 335, 00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «БМ-2018», - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2017 року - скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) права власності на будинок площею 417,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 та відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «БМ-2018» (Ідентифікаційний код 33881201) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 10 335 (десять тисяч триста тридцять п'ять) грн. 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Варенко
Судді: О.В.Лаченкова
О.В.Свистунова