ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 лютого 2019 року №826/10439/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, 39439980), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), до Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, 39439980) (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №48421-1305-2653 від 06 квітня 2018 року, прийнятого відповідачем, (далі - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10439/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам. Також, позивач звертав увагу суду на те, що він є платником єдиного податку, належне йому на праві приватної власності приміщення використовуються у власній господарській діяльності.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу, на праві приватної власності, належать нежилі приміщення № 162 загальною площею 156,10 кв. м., та приміщення АДРЕСА_3 .
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.03.2005 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 , а з 01.04.2012 р. перебуває на спрощеній системі оподаткування (3 група), що підтверджується копією Свідоцтва платника єдиного податку від 12.01.2012 р. Серії НОМЕР_4 , та не заперечувалось відповідачем.
При цьому, 06 квітня 2018 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку за 2018 рік у розмірі 10894,88 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 21.1.1 - п.п. 21.1.5 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, (далі - ПК України), посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.
Згідно зі ст. 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
В силу вимог пункту 287.8 статті 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
За таких обставин, суд погоджується з висновками відповідача відносно того, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.
У пункті 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 липня 2015 року (справа №21-775а15), постанові від 07 липня 2015 року (справа №826/12388/13-а), постанові від 24 листопада 2015 року (справа №826/14703/13-а) та Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року (справа №826/8675/17).
З огляду на встановлені судом обставини, а також беручи до уваги вимоги наведених норм, суд дійшов висновку щодо правомірності здійсненого контролюючим органом донарахування з земельного податку, зважаючи на те, що позивач був власником нежилого приміщення та був землекористувачем земельної ділянки, на якій було розташоване належне йому на праві власності приміщення, яке використовувалося у його власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки на якій воно розташоване.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко