ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 липня 2019 року № 826/4352/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: пр-т. Героїв Сталінграду, 58, м. Київ, 04213; код ЄДР 39468697) (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі, податковий/контролюючий орган), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 3291-17.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яке на думку позивача є протиправним, оскільки відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України, одним із принципів податкового законодавства є стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Позивач звернула увагу суду, що відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
При цьому, останній звернув увагу суду на те, що Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 був ухвалений після 15.07.2014, з огляду на що, за висновком позивача, вказаний Закон, який є підставою для нарахування грошових зобов'язань з транспортного податку за 2015 рік міг бути застосований лише з 01.01.2016, у зв'язку з чим, позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 №3291-17.
Позиція відповідача.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовним вимог, зазначивши, що позивач є платником транспортного податку, оскільки, є власником транспортного засобу віком до 5 років та середньо ринкова вартість якого становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, з огляду на що наголосив на правомірності оскаржуваних рішень та вимоги.
Процесуальні дії, вчинені у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2018 прийнято справу позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що позивачем у позовній заяві зазначено про те, що позивач не має можливості надати оскаржуване рішення, оскільки позивач його не отримувала, а на адвокатський запит відповідач документ не надав, з огляду на що у позовній заяв було заявлено клопотання про витребування спірного рішення.
Ухвалою суду від 23.03.2018 у податкового органу було витребувано податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 3291-17. Однак на вимогу суду податковий орган також не надав оскаржуване рішення, чим, на думку суду, штучно створив передумови для обмеження прав позивача в оскарженні спірного рішення.
Натомість, зважаючи на те, що сторонами визнається та не заперечується факт наявності самого податкового повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 3291-17, його зміст, про шо зазначає позивач у позовній заяві, а відповідач у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку що факт наявності такого рішення є доведеним, а у зв'язку з ненаданням відповідачем витребуваного рішення та враховуючи клопотання позивача про прискорення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справи за наявними у ній матеріалами.
Встановлені судом обставини.
Розглянувши подані матеріали, пояснення та заперечення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DODGE CHALLENGER, державний номерний знак НОМЕР_2 , об'єм двигуна 6424, рік випуску 2011, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с.15).
ДПІ у Оболонському районі проведено нарахування транспортного податку та сформовано податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 3291-17, яким позивача зобов'язано сплатити податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.
Позивач, вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, та таким що порушує її права, звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Так, згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Податковий кодекс України).
Відповідно до п. 6.1 ст. 6 ПК України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон України № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Згідно із п. 10.2 ст. 10 ПК України, у редакції Закону України № 71-VIII місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, проаналізувавши вказані норми ПК України суд зазначає, що встановлення податку на майно, зокрема, щодо транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Разом з тим, п/п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. При цьому, вказана норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
В той же час, суд вказує на те, що кожен із цих періодів має самостійне правове значення. Такі періоди, за висновком суду, не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону України № 71-VIII набрали чинності з 01.01.2015, з огляду на що лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише з 01.01.2015 місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, у 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим періодом відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради, тобто 2016 рік.
Таким чином, зважаючи на викладене у сукупності, а також беручи до уваги положення пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані у 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону України № 71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.
Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Зазначене також узгоджується і з п. 4 Прикінцевих положень Закону України № 71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, прикінцеві положення Закону України № 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році.
Разом з тим, такі рекомендація суперечать пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Відповідно до п. 12.5 ст.12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, з огляду на що рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Суд повторно звертає увагу, що законодавчою перешкодою для нарахування транспортного податку у 2015 році є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, з огляду на що плановим періодом є виключно 2016 рік, а отже транспортний податок не міг справляться раніше вказаного періоду, тобто у 2015 році.
Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.
Аналогічна правова позиція викладена колегією суддів Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 у справі № 826/11232/16 (провадження № К/9901/48381/18).
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн. не відповідає положенням Податкового кодексу України, з огляду на що податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 3291-17, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 3291-17, з огляду на що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягаю задоволенню повністю.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 3291-17, прийняте Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: пр-т. Героїв Сталінграду, 58, м. Київ, 04213; код ЄДР 39468697).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: пр-т. Героїв Сталінграду, 58, м. Київ, 04213; код ЄДР 39468697).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.А. Кармазін