Справа № 392/42/18
Провадження № 2/392/46/19
06 червня 2019 року м. Мала Виска
Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Березія Ю.А.,
при секретарі Красній Г.Г.,
з участю
представника відповідача адвоката Тимошенка А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
Позивач акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його користь заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2011 року в розмірі 78290,43 грн. та судові витрати в розмірі 1762 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг та підписала заяву № б/н від 14.03.2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 25000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач зазначив, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4. договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Позивач вказав, що відповідачем порушено умови укладеного договору і станом на 25 грудня 2017 року відповідач має кредитну заборгованість в сумі 78290,43 грн., яка включає: 9232,69 грн. -тіло кредиту; 16366,95 грн. - відсотки за користування кредитом; 48486,48 грн. - пені; 500 грн. - штраф (фіксована частина), 3704,31 грн. - штраф (процентна складова).
19 січня 2018 року ухвалою судді відкрито провадження у справі (а.с. 39).
8 травня 2018 року представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відзив мотивовано тим, що
копії наданих документів, а саме позовна заява та додатки для відповідача не відповідають загальним правилам оформлення документів, а саме і частині використання гарнітури, розміру шрифту та міжрядному інтервалу.
У 2011 році відповідач звернулася до ПАТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківської картки для нарахування на неї пенсії і не заперечує той факт, що отримала банківську картку. Також представником банку відповідачеві було надано додатково кредитну банківську картку. Анкету-заяву заповнював працівник банку і яка сама вписала бажаний кредитний ліміт в сумі 4000 гривень.
Відповідач вказує на те, що в анкеті-заяві відсутня інформація про те, в якій сумі встановлено кредитний ліміт і чи встановлений він взагалі. Самого договору, відписаного відповідачем та представником ПАТ КБ "Приватбанк", у якому зазначено розмір кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок до позовної заяви не додано.
У подальшому в квітні-травні 2015 року кредитну банківську картку у відповідача було викрадено і з банківської картки було викрадено грошові кошти в сумі 20000 грн., тому відповідач звернулася в поліцію. Відомості про крадіжку зазначених грошових коштів було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016120190000166. Відповідач звернулася до відділення банку та повідомила про викрадення банківської картки і грошових коштів з картки. Відповідач не заперечує факт отримання банківської картки, але заперечує факт отримання грошей за цією карткою або будь-якого іншого її використання для розрахунків. Відповідач також заперечує факт погашення кредиту, оскільки його не отримувала.
Відповідач вважає, що шляхом встановлення кредитного ліміту та видачі платіжної картки банк лише надає своїм клієнтам право отримати кредит, а обов'язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування кредитом виникає лише у випадку отримання готівки або використання іншим способом кредитних коштів.
Відповідач зазначає, що вона не підписувала "Умови та правила надання банківських послуг" та "Тарифи Банку", працівники банку з ними не ознайомлювали, тому відповідач вважає, що вони не є складовою частиною договору.
Відповідач вважає, що з розрахунків, які додані до позовної заяви, не зрозуміло яким чином виникла заборгованість.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 17 липня 2018 року, позивач зазначив, що відповідач вперше стала клієнтом банку 24.09.2008 року.
Щодо невідповідності позовної заяви позивач зазначив, що позовна заява відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, а відповідач може ознайомитись з матеріалами справи в суді.
Щодо форми кредитного договору позивач зазначив, що відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку, тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Також зазначено, що відповідачеві було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з якими засвідчується власним підписом а Заяві про приєднання.
Щодо ознайомлення відповідача з Умовами кредитування позивач зазначив, що в анкеті-заяві від 14.03.2011 року зазначена вказана інформація.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту позивач вказав, що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт, що визначено пунктом 2.1.1.2.3 Договору.
Щодо надано розрахунку заборгованості позивач зазначив, що протягом дії договору до програмних комплексів банку внесено ряд змін, що стало наслідком оновлення форми розрахунку заборгованості, а тому розрахунок складається з двох частин: перша частина відображає рух коштів до моменту оновлення форми розрахунку, а саме до 31 травня 2015 року, а друга частина розрахунку формується з моменту оновлення форми розрахунку. Позивач зазначив, що оскільки відповідач продовжувала користуватись карткою та використовувати кредитні кошти, погашати заборгованість, змінилось тіло кредиту станом на 25.12.2017 року. Позивач вказав, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а тому позивач надає банківську виписку, яка має статус первинного документу.
Щодо посилання відповідача на заволодіння грошовими коштами з картки третіми особами позивач зазначив, що платіжна карта є електронним платіжним засобом у вигляді емітовано в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банку через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. Позивач зазначив, що до моменту повідомлення банку користувачем ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач. Позивач звернув увагу на те, що на теперішній час відповідачем не надано жодних доказів на якій стадії знаходиться кримінальне провадження. Відповідач активно користувався карткою та сплачував щомісячні обов'язкові платежі, останній з яких 2.08.2016 року. Позивач вважає, що у зв'язку з відсутністю доказів звернення відповідача в банк із заявою про внесення картки в стоп-лист платіжної системи, в також будь-яких звернень відповідача про втрату картки, заперечення відповідача не можуть прийматись судом до уваги.
Щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору позивач зазначив, що заходи досудового врегулювання спору позивачем не проводились, оскільки законом не встановлено їх обов'язковість для спірних правовідносин.
29 листопада 2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с. 128).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності.
Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Тому, справа розглянута у відсутність представника позивача.
Позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14 березня 2011 року між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем ОСОБА_1 заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. На підставі вищевказаної заяви ОСОБА_1 було відкрито рахунок та оформлено і видано кредитну картку (а.с. 9).
З квітня по травень 2015 року громадянка ОСОБА_2 викрала платіжну картку, що належала відповідачеві ОСОБА_1 і несанкціонавано зняла з карткового рахунку грошові кошти в сумі близько 20000 гривень (а.с.183, 188-194).
Факт викрадення грошових коштів громадянкою ОСОБА_2 з карткового рахунку громадянки ОСОБА_1 підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_2 та банківськими виписками по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 75-84, 96-100, 126, 137-150, 199-205).
1 березня 2016 року за заявою громадянки Сєбєлєвої Л.Г. уповноваженою особою Маловисківського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016120190000166 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 185 КК України (а.с. 54, 183).
Матеріалами кримінального провадження № 12016120190000166, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 1 березня 2016 року за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 185 КК України, у якому ОСОБА_1 визнана потерпілою, підтверджується, що досудове розслідування у справі не завершено (а.с. 183-222).
Як вбачається з протоколу допиту потерпілої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в березня 2015 року вона разом зі своїм сином ОСОБА_3 поїхала до с. Коробчино Новомиргородського району Кіровоградської області, а після повернення виявила відсутність кредитної картки, виданої ПАТ КБ "Приватбанк"; на рахунку знаходились кошти в сумі 20000 гривень. Після цього вона відразу звернулася до відділення банку для перевірки рахунку та виявила, що гроші з рахунку зняла ОСОБА_2 (а.с. 193-194).
Між тим, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пунктів 7, 8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Відповідно до п. 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління НБ України від 05 листопада 2014 року N 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Звертаючись до суду із даним позовом представник акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у позовній заяві вказував на те, що у встановлені договором строки відповідач ОСОБА_1 зобов'язання не виконала та допустила кредитну заборгованість, яка станом на 25 грудня 2017 року складає 78290, 43 грн., з яких 9232,69 грн. - тіло кредиту, 16366,95 грн. - відсотки за користування кредитом, 48486,48 грн. - пеня; 500 грн. - штраф (фіксована частина), 3704,31 грн. - штраф (процентна складова).
Між тим, судом встановлено, що в період з квітня по травень 2015 року з кредитної картки ОСОБА_1 були викрадені кошти в сумі близько 20000 гривень, на які в подальшому було здійснено відповідні нарахування за кредитним договором.
1 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Маловисківського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області із заявою про викрадення з її кредитної картки грошових коштів в сумі близько 20000 гривень громадянкою ОСОБА_2 і на теперішній час проводиться досудове розслідування.
Виявивши викрадення грошових коштів ОСОБА_1 звернулась у відділення банку, що підтверджується відомостями, які викладені в протоколі допиту потерпілої.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 виконала свої обов'язки перед банком щодо погашення заборгованості за кредитним договором, повідомила правоохоронні органи і банк про крадіжку грошей з її рахунку.
У свою чергу, позивачем не надано належних доказів про те, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу здійснювати платіжні операції.
Тому, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Суд не погоджується з доводами позивача, які викладені в позовній заяві та відповіді на відзив про те, що кредитна заборгованість за договором № б/н від 14.03.2011 року, укладеного між банком і ОСОБА_1 виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Громадянка ОСОБА_2 визнала факт несанкціонованого зняття коштів в сумі близько 18000 гривень з кредитної карти, яка належить ОСОБА_1 , що спростовує твердження про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків.
Суд вважає помилковими твердження позивача про те, що відповідачем не надано жодних доказів відносно кримінального провадження, оскільки належним чином завірена копія кримінального провадження долучена до матеріалів справи.
Суд не погоджується з думкою позивача про необгрунтованість заперечень відповідача щодо заволодіння її котами третіми особами, у зв'язку з тим, що відповідач не зверталася в банк із заявою про внесення картки в стоп-лист платіжної системи.
Судом встановлено, що після виявлення факту зникнення платіжної карти відповідач звернулася до відділення банку про надання роздруківки з її рахунку і таким чином виявила викрадення грошей з її рахунку.
Відповідно до укладеного кредитного договору від 14.03.2011 року відповідач ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг, а тому має право на одержання від працівників банку необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови і правила внесення картки в стоп-лист платіжної системи.
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що невідповідність позовної заяви та додатків до неї загальним правилам оформлення документів є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідачем не було заявлено клопотання про витребування у позивача зазначених копій документів з використанням відповідної гарнітури, розміру шрифту та міжрядному інтервалу.
Крім того, відповідач не позбавлена права на ознайомлення з матеріалами справи.
У відзиві на позов відповідач визнала факт встановлення ліміту на платіжну картку в сумі 4000 гривень.
З розрахунку заборгованості та заяви про викрадення грошем вбачається, що відповідач ОСОБА_1 було обізнана про те, що на її рахунку були грошові кошті в сумі 20000 гривень, тому доводи відповідача про те, що вона не визнає розмір встановлено ліміту на платіжну карту не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Судові витрати слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись статтями 264, 265 ЦПК України,
Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
позивач акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570;
відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Головуючий суддя