19 червня 2019 року місто Київ
справа № 370/2697/16-ц
провадження №22-ц/824/8154/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Станішевської Б.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Макарівського районного суду Київської області від 26 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Мазка Н.Б.,
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Служба у справах дітей та сім'ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області про поділ спільного сумісного майна подружжя,-
У листопада 2016 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Служба у справах дітей та сім'ї Макарівської районної державної адміністрації про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в період з 11 червня 1988 року по 25 жовтня 2016 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. На початку 1989 року за спільні кошти вони з чоловіком придбали у спільну власність житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними присадибними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживали сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_8 , яка також проживала у даному будинку. У спільній власності також перебуває земельна ділянка загальною площею 0,146 га призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , на якій розташований спільний житловий будинок. Земельна ділянка передана та оформлена у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Макарівської селищної ради №152 від 29 липня 2003 року, про що видано Державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 4 листопада 2003 року.
За час шлюбу з відповідачем був придбаний у спільну власність та для задоволення спільних потреб автомобіль Мерседес-Віто державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на даний час перебуває у одноособовому користуванні у відповідача.
Зазначала, що житловий будинок, земельна ділянка в АДРЕСА_1 , а також автомобіль Мерседес-Віто є спільним сумісним майном подружжя, частки, у праві власності кожного із них, є рівними, оскільки інше не встановлено законом чи договором.
На даний час вона, проживає окремо від відповідача, ніяких сімейних та шлюбних відносин з відповідачем не підтримує.
Просила визнати житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними присадибними спорудами та земельну ділянку площею 0.146 га для обслуговування житлового будинку, розташовані в АДРЕСА_1 , а також автомобіль Мерседес-Віто державний номерний знак НОМЕР_2 об'єктами спільної сумісної власності; визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними присадибними спорудами та земельну ділянку площею 0.146 га для обслуговування житлового будинку з кадастровим номером НОМЕР_3 , що розташовані в АДРЕСА_1 , а також на Ѕ частину автомобіля Мерседес-Віто державний номер НОМЕР_2 .
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 26 березня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Служба у справах дітей та сім'ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду, що призвело до ухвалення судом незаконного та необґрунтованого рішення.
Зазначає, що житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними присадибними спорудами та земельну ділянку площею 0.146 га для обслуговування житлового будинку, розташовані в АДРЕСА_1 , а також автомобіль Мерседес-Віто державний номерний знак НОМЕР_2 є об'єктами спільної сумісної власності, оскільки придбані подружжям під час перебування у шлюбі.
Вирішуючи питання про поділ майна подружжя, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.4,5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя про отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності згоди присудження грошової компенсації, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Судом першої інстанції, не взято до уваги роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляд цивільних справ». Відповідно до положень ст.ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди, до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Дряпачка С.І. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначали про те, що суд ухвалив рішення х дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Дряпачко С.І. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обгрунтоване залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу в їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_4 , виданого 11 червня 1988 року відділом РАГС міста Києва, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклали шлюб 11 червня 1988 року, про що зроблено запис №517 (а.с.7).
З рішення Макарівського районного суду Київської області №370/1793/16-ц від 25 жовтня 2016 року вбачається, що шлюб, укладений 11 червня 1988 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , розірвано, (а.а.22).
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому не вказане прізвище замовника технічної інвентаризації, складений ТОВ «Мбудтехексперт» 7 червня 2016 року, рік побудови будинку вказаний - 1992, (а.с.8-11).
Згідно звіту про незалежну оцінку домоволодіння ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , вартість об'єкта за незалежною оцінкою визначеною методом аналогії продаж станом на 22 червня 2016 року складає 1 896 300.00 гривень (а.с.12, 13).
Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0.146 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (а.с.14).
Згідно листа №34-1013-99.2-3098/2-16 від 22 червня 2016 року, виданого Управлінням Держгеокадастру у Макарівському районі Київської області, в Державному земельному кадастрі (Національній кадастровій системі) відсутня інформація про земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , та право власності на неї. Згідно даних державного земельного кадастру Управління зареєстрована як об'єкт права земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_3 , що розташована в АДРЕСА_1 та згідно Книги реєстрації права власності на земельні ділянки фізичних осіб зареєстровано право власності на неї за ОСОБА_2 .. В архіві Управління наявний примірник державного акту на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,146 га, що розташована в АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та технічна документація із землеустрою щодо складання зазначеного державного акту на право власності (а.с.20).
Відповідно до довідки про склад сім?ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №3203 від 3 грудня 2015 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 (а.с.23).
До справи відповідачам додані накладні про придбання в 2015, 2016 роках різних будівельних матеріалів і приладь на загальну суму 289511.00 гривень, платником зазначено ОСОБА_2 (а.с.59-64).
Згідно довідки №1 від 16 січня 2018 року, виданої Кредитною спілкою «Господар», ОСОБА_2 було надано кредити: на ремонт будинку 8 грудня 2015 року в сумі 10000.00 гривень строком на 12 місяців (договір №318/15 від 8 грудня 2015 року), на ремонт будинку від 19 серпня 2016 року в сумі 15000.00 гривень строком на 12 місяців (договір №207/16 від 19 серпня 2016 року) (а.с.93).
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї або домогосподарства від 2 лютого 2018 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 не проживає за вказаною адресою з травня 2015 року по даний час. Фактичне місце її проживання: АДРЕСА_1 (а.с.94).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , ОСОБА_2 є власником автомобіля марки Mercedes-Benz Vito, державний номерний знак НОМЕР_6 (а.с.96).
Згідно висновку №09-017/18-9 про проведення оцінки колісного транспортного засобу від 27 липня 2018 року, вартість автомобіля марки Mercedes-Benz Vito складає 225401.00 гривень (а.с.95).
Станом на 17 липня 2018 року вартість домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , визначеної методом відновної вартості становить 4 100 НОМЕР_7 гривен (а.с.104).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка загальною площею 0,146 га призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , була передана безоплатно у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Макарівської селищної ради народних депутатів від 29 липня 2003 року за № 152 та є власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді. Щодо вимог про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними присадибними спорудами об'єктом спільної сумісної власності, визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину вказаного будинку, то суд зазначив про те, що позивачкою до позовної заяви не додано жодного правовстановлюючого документу на вказаний будинок. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 в частині вимог про визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на Ѕ частину вказаного автомобіля, суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль є річчю неподільною, добровільної згоди щодо його поділу між сторонами не досягнуто, позивачкою не доведено джерело набуття автомобіля, а сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя
Проте, повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила визнати будинок, земельну ділянку та автомобіль спільною сумісною власністю подружжя та визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину спірного майна. Вимог про поділ майна в натурі позивачка ОСОБА_3 не заявляла.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружина та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласника у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом ( ч. 2 ст.372 ЦК України).
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільного права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у цивільній справі № 308/11958/14-ц).
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17).
Презумпція спільності майна подружжя поширюється у тому числі і на майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстроване на ім'я одного з подружжя.
Установлено, що автомобіль марки Mercedes-Benz Vito, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_6 , придбаний 4 жовтня 2011 року та зареєстрований 12 жовтня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 , право керування транспортним засобом має ОСОБА_4 . Зазначені обставини підтверджуються копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ( а.с.96)
Подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 червня 1988 року по 6 листопада 2016 року ( дата набрання рішення про розірвання шлюбу законної сили).
Зазначене дає підстави для висновку, що оскільки автомобіль придбаний у період шлюбу, він є спільною сумісною власністю подружжя, частки подружжя у праві власності на автомобіль є рівними. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що автомобіль придбаний за особисті кошти відповідача, останнім, у передбаченому ст..ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.
За таких обставин наявні підстави для визнання за ОСОБА_14 та ОСОБА_2 права власності на 1 / 2 частину автомобіля за кожним.
Зважаючи на вимоги позивачки, з якими вона звернулася до суду, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_13 у зв'язку з тим, що автомобіль є річчю неподільною, є необґрунтованим.
Що стосується висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо будинку та земельної ділянки, то в цій частині висновки суду є законними та обґрунтованими, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються.
Сторони не заперечували в судовому засіданні, що в 1990 році вони придбали жилий будинок, дерев'яний, загальною площею 20,1 кв.м, що також підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Макарівської державної нотаріальної контори ( а.с.182-183).
В 2003 році ОСОБА_2 була передана безоплатно, в порядку приватизації у приватну власність земельна ділянка площею 0, 146 га , що розташована на території АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.18-2 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ « від 16 квітня 2004 року № 7, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Отже, оскільки спірна земельна ділянка набута ОСОБА_2 у власність, хоча і в період шлюбу, але шляхом приватизації, така земельна ділянка є особистою, приватною власністю останнього, а тому як самостійний об'єкт майна не підлягає поділу між подружжям.
Суд може виділи у власність особі, яка не є власником земельної ділянки, частину земельної ділянки у разі поділу (виділу частки) будинку, що розташований на цій земельній ділянці.
Разом з тим, установлено, що будинок, який був придбаний подружжям в 1990 році, в подальшому знесений, і було розпочато будівництво нового будинку, який введений в експлуатацію не був. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком в юридичному розумінні, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, та зважаючи на те, що новостворене нерухоме майно не набуло статусу житлового будинку (не прийнято в експлуатацію), відсутні підстави для визнання житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними присадибними спорудами об'єктом спільної сумісної власності. По іншому позивачка ОСОБА_3 вимоги не заявляла.
Доводи апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними присадибними спорудами об'єктом спільної сумісної власності, фактично зводяться до викладення норм права, і не впливають на правильність висновків суду.
Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, є недоречним, оскільки позовні вимоги, заявлені у цих справах, та обставини, є різними.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на його частку, ухвалене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення в частині вимог щодо поділу автомобіля скасуванню, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частково сплачений позивачкою судовий збір за подання позову в сумі 1127 грн., за подання апеляційної скарги в сумі 1690 грн.50 коп., а всього 2817 грн.50 коп.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 26 березня 2019 року - в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ автомобіля скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_15 право власності на Ѕ частину автомобіля марки Mercedes-Benz Vito, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності а 1/ 2 частину автомобіля марки Mercedes-Benz Vito, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 .
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у сумі 2817 грн.50 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 27 червня 2019 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус