25 червня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 369/1765/16-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5478/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.
при секретарі - Слободяник Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2018 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію, -
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, уточнивши який, зазначив, що на підставі договору дарування від 30 травня 2013 року йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0462 га, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 .
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є правонаступниками після смерті ОСОБА_4 , якій належав жилий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2
Вказані земельні ділянки були розділені огорожею, встановленою відповідачем ОСОБА_1 у 2013 році з металевої сітки «рабиця». На початку 2015 року позивач ОСОБА_2 вирішив встановити новий залізобетонний паркан та найняв працівників для виконання робіт, однак, відповідачі почали перешкоджати встановленню цієї огорожі, вчиняли постійні сварки.
Позивач ОСОБА_2 звернувся до геодезиста-землевпорядника з метою відновлення межових знаків згідно акта на право власності на землю дарувальника ОСОБА_5 серії НОМЕР_3 від 18 вересня 2012 року.
11 грудня 2015 року було складено акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, складено схему фактичного землекористування та витяг з кадастрової карти України, з яких вбачається накладення земельної ділянки відповідачів на його земельну ділянку. Вказував, що загалом самозахват з боку відповідачів належної йому земельної ділянки складає 40 кв.м.
За таких обставин, посилаючись на положення ст.ст. 106, 107, 152 Земельного кодексу України, позивач ОСОБА_2 просив зобов'язати відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,0462 га, що розташована у АДРЕСА_1 шляхом відновлення меж, зазначених у державному акті на право власності на землю серії НОМЕР_3 від 18 вересня 2012 року (т. 1 а.с. 1-3, 43-44).
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , якій належали на праві власності 2/5 частин житлового будинку АДРЕСА_2 , а також їй належала на праві власності земельна ділянка під зазначеною частиною житлового будинку площею 0,1006 га, кадастровий номер НОМЕР_2 . ОСОБА_1 та його сестра ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги та прийняли спадщину протягом шести місяців після її відкриття шляхом подання відповідної заяви до державної нотаріальної контори. ОСОБА_1 зазначив, що не встиг отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері на свою частину домоволодіння АДРЕСА_2 , проте це не позбавляє його можливості захищати свої майнові права.
Позивач ОСОБА_1 вказував, що із планів земельної ділянки з технічних паспортів 1987, 1996 та і 2010 років вбачається, що межа їх земельної ділянки зі сторони ОСОБА_2 завжди проходила прямою лінією по стіні сараю літера «В» та по паркану на відстані 1 метра від стіни житлового будинку і розташування паркану не змінилося.
Висновком експерта №10677/16-41 від 08 серпня 2017 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи було встановлено, що координати земельної ділянки площею 0,462 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , зміщені вглиб земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по відношенню до фактичної межі (тобто паркану та сараю) на 0,32м.-0,48м., при цьому межа земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 згідно координат з бази ДЗК перетинає будівлю сараю, позначеного під літерою «В» (стіна якого є межовою лінією між спірними земельними ділянками). Площа перетину становить 3 кв.м., а відповідні лінійні проміри становлять 0,43м-0,48м.
Крім того, у фактичному користуванні ОСОБА_2 знаходяться три суміжні земельні ділянки під кадастровими номерами НОМЕР_4 , НОМЕР_5 та НОМЕР_1 , які відносяться до одного домоволодіння АДРЕСА_1 та фактично формують одну присадибну ділянку.
З Додатку №3 до висновку експертизи та із змісту відповіді експерта на питання №3 вбачається, що координати усіх трьох земельних ділянок зміщені по відношенню до фактичних меж (парканів) в бік земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Ця обставина свідчить про те, що під час формування цих земельних ділянок (при складанні технічної документації із землеустрою та внесенні даних в базу ДЗК) були допущені помилки, внаслідок чого координати земельних ділянок не відповідають їх фактичним межам в натурі (на місцевості) і розміщенню об'єктів нерухомості.
Із Додатку №1 до висновку експерта видно, що на день проведення експертизи фактична межа земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проходить прямою лінією вздовж стіни сараю «В» та по паркану, тобто так само як у технічних паспортах за 1987, 1996 та 2010 роки.
Крім цього, позивач ОСОБА_1 зазначив, що між парканом та стіною житлового будинку АДРЕСА_2 існує єдиний прохід до його квартири шириною всього 1 метр. Проте, межа земельної ділянки ОСОБА_2 згідно координат, що містяться в базі ДЗК, фактично перетинає цей прохід навпіл і зменшує його до 50см. Якщо встановити паркан відповідно до меж земельної ділянки ОСОБА_2 , то ОСОБА_1 об'єктивно буде позбавлений можливості доступу до своєї квартири, в якій мешкає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 228, 391, 393, 1268 ЦК України, ст.ст. 11, 16, 37 Закону України «Про земельний кадастр» позивач ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0462 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , виданий на ім'я ОСОБА_5 18 вересня 2012 року, зареєстрований за №322240001006336,
- визнати недійсним Договір дарування зазначеної земельної ділянки від 30 травня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Коряковою Н.О. і зареєстрований за №772;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2730518 від 30 травня 2013 року 16:25:26 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0462 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 та скасувати реєстрацію зазначеної земельної ділянки в базі Державного земельного кадастру (т. 1 а.с. 148-152).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2017 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію. (т. 1 а.с. 143)
Представник ОСОБА_2 - адвокат Мізін А.П. подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначив, що ОСОБА_2 правомірно набув право власності на земельну ділянку і згідно з ст. 330 ЦК України не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно. Вважав недостовірними та недоведеними посилання позивача ОСОБА_1 на те, що під час виготовлення Держаного акту на ім'я ОСОБА_5 , до бази ДЗК були внесені помилкові дані, а саме: координати та поворотні точки вказаної земельної ділянок, оскільки наявним є лише факт відмінності даних у висновку земельно-технічної експертизи №10677/16-41 від 08 серпня 2017 року та в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання від 11 грудня 2015 року. Крім цього, вказував, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки носієм суб'єктивних прав та обов'язків є особа, яка прийняла рішення про надання дозволу на державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та рішення щодо видачі Державного акту на земельну ділянку (т. 1 а.с. 216-218).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволено, зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0462 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом відновлення меж належної йому земельної ділянки відповідно до меж, зазначених в державному акті на право власності на землю серія НОМЕР_3 від 18 вересня 2012 року. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію відмовлено (т. 2 а.с. 1-10).
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 642,40 грн. судових витрат, а також стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 642,40 грн. судових витрат (т. 2 а.с. 24-26).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, незаконність та необґрунтованість рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2018 року, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 , а позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що межі (координати) земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають вимогам ст. 11 Закону України «Про земельний кадастр», що є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на цю земельну ділянку. Внаслідок допущених порушень законодавства про земельний кадастр під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 , апелянт обмежений у здійсненні права власності на нерухоме майно. Крім того, у разі перенесення паркану вглиб ділянки ОСОБА_1 , загальна земельна ділянка ОСОБА_2 (що складається з трьох ділянок) необґрунтовано збільшиться і буде більшою, ніж передбачено правовстановлюючими документами. Якщо ж координати загальної земельної ділянки ОСОБА_2 навпаки змістити відповідно до фактичних меж (існуючих будівель та парканів), то відповідно звільниться місце для зміщення земельних ділянок всієї вулиці і буде виправлена помилка, що допущена землевпорядними організаціями.
Вважав, що суд розглянув справу неправильно та прийшов до хибного висновку про те, що для відновлення меж кожної зміщеної земельної ділянки вулиці необхідно пересувати всі паркани та межові споруди, про що сусіди повинні заявляти один до одного ланцюг позовів. Крім цього, ОСОБА_1 зазначив, що 14 серпня 2018 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , а тому суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності порушених його майнових прав на домоволодіння АДРЕСА_2 . Із планів земельної ділянки технічних паспортів БТІ за 1987, 1996 та 2010 роки вбачається, що межа земельної ділянки ОСОБА_1 зі сторони ділянки ОСОБА_2 завжди проходила прямою лінією по стіні сараю літера «В» та по паркану на відстані 1 метра від стіни житлового будинку. Розташування паркану не змінилося, що в тому числі підтвердили свідки, допитані в судовому засіданні.
Апелянт вважав, що заявляючи позов про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою позивач ОСОБА_2 не надав доказів наявності таких перешкод та неправомірності дій відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Здійснюючи захист прав однієї особи шляхом зобов'язання вчинення певних дій іншою особою, підлягає з'ясуванню чи не будуть порушені права інших осіб, в тому числі відповідача. Наведене зумовлено тим, що підлягає встановленню факт протиправності саме дій особи, до якої пред'явлено позов, однак жодних протиправних дій щодо ОСОБА_2 відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не вчиняли, а паркан між земельними ділянками сторін стоїть на одному і тому самому місці вже більше 30-ти років (т. 2 а.с. 31-38).
ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому із посиланням на необґрунтованість доводів апеляційної скарги просив залишити її без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2018 року без змін (т. 2 а.с. 62-64).
У судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник - адвокат Мєстєчкін О.В., відповідачка ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 та його представник - адвокат Павлов І.Г. заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відновлення її меж, суд першої інстанції виходив з того, що за висновком судової земельно-технічної експертизи № 10677/16-41 від 08 серпня 2017 року виявлене накладення фактичної межі суміжної земельної ділянки належної ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на межі земельної ділянки, що належить позивачу ОСОБА_2 із площею накладення 23 кв.м. або 0.0023 га.
З таким висновком суд апеляційної інстанції не погодився, врахувавши наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 вересня 2012 року на ім'я ОСОБА_5 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0462 га по за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер НОМЕР_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Державний акт виданий на підставі рішення Боярської міської ради №499/2 від 22 грудня 1997 року.
13 травня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 вказану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 .
Право власності на земельну ділянку зареєстровано, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності НОМЕР_12 від 30 травня 2013 року.
Крім того, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності НОМЕР_11 від 09 липня 2014 року вбачається, що за ОСОБА_2 також зареєстровано право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 з кадастровим номером НОМЕР_1 межує із земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_2 .
Так, 10 листопада 2004 року між ОСОБА_6 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарована) укладено договір дарування 2/5 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3
10 листопада 2004 року між ОСОБА_6 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарована) укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,1006 га по АДРЕСА_2 , за яким ОСОБА_4 отримала право власності на вказану ділянку.
05 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1006 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Державний акт виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 10 листопада 2004 року № 6569.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 , виданого виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
З матеріалів справи вбачається, що 14 серпня 2018 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцями майна ОСОБА_4 , а саме земельної ділянки площею 0,1006 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 є: на 1/3 частку - її син ОСОБА_1 , на 1/3 частку - її дочка ОСОБА_3 та на 1/3 частку - її син ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 241-244)
Крім того, у матеріалах справи наявне свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 серпня 2018 року, № в реєстрі 2-1901, відповідно до якого спадкоємцями 2/5 житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд (гараж літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Д», погріб літ. «Г», вбиральня літ. «К», вольєр літ. «М» вигрібна яма І, вигрібна яма 2, вигрібна яма ІІІ, колодязь IV, огорожа № 1-7), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 є: на 1/3 частку - її син ОСОБА_1 , на 1/3 частку - її дочка ОСОБА_3 та на 1/3 частку - її син ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 244)
Відповідна інформація наявна в витягах №134219920 та №134230764 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно(т. 1 а.с. 240, 242)
Вищевказані правовстановлюючі документи на домоволодіння і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 були надані і долучені до матеріалів справи районним судом.
Проте, суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_2 не заявляв вимог до ОСОБА_7 , який є співвласником вищевказаного домоволодіння і земельної ділянки, проте не був притягнутий і не брав участі в розгляді справи, не визначився з колом належних відповідачів та задовольнивши первісний позов ОСОБА_2 вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не брала участь у справі як належний співвідповідач.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що сварки між сусідами виникли через встановлення ОСОБА_2 залізобетонної огорожі між земельними ділянками.
Як встановлено судом, 11 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було складено акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, складено схему фактичного землекористування та витяг з кадастрової карти України. Відповідно до схеми, складеної ОСОБА_8 вбачається накладення земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 (земельна ділянка ОСОБА_2 ) та НОМЕР_2 (земельна ділянка ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ). Проте вказаний акт складався за відсутності співвласників суміжних земельних ділянок і ними не підписаний.
Разом з тим, на замовлення ОСОБА_1 було проведено встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 69).
Так, згідно з листом ТОВ «Фінансова будівельна компанія «Фіско» при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_2 згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_7 , зареєстрованого за №010632900360 від 05 вересня 2006 року, було виявлено, що координати поворотних точок земельної ділянки не збігаються з фактичним положенням меж, а саме земельна ділянка ОСОБА_5 накладається на земельну ділянку ОСОБА_4 На підставі цього було прийнято рішення провести інвентаризацію сусідніх земельних ділянок, для того щоб перевірити розбіжність між координатами земельних ділянок згідно бази державного земельного кадастру (надалі ДЗК) та фактичним положенням меж земельних ділянок на місцевості. Після обміру та обробки даних було встановлено, що координати меж земельних ділянок при приватизації були здані до бази даних ДЗК з похибкою. При цьому також виявлено, що фактичні лінійні розміри земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідають розмірам: вказаним в Державних актах на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з ОСОБА_2 , чим засвідчують наявність фізичної площі земельної ділянки відповідно до юридичної її величини.
Також встановлено, що зміщення положення спільної межі в сторону ОСОБА_4 , згідно заявлених вимог у першій позовній заяві ОСОБА_2 , призведе до необхідності зміщення межі та господарської будівлі ОСОБА_4 , яка побудована ще до приватизації земельних ділянок і завжди була нерухомим відображенням спільної межі. Зазначене зміщення положення спільної межі призведе до ланцюгової реакції з наступного зміщення з ОСОБА_9 , в якої також виникають розбіжності в положенні меж із власником суміжної земельної ділянки. У свою чергу земельна ділянка ОСОБА_2 збільшиться на площу 0,0023 га за рахунок розбіжності з положенням спільної межі у вигляді огорожі (металевої сітки рабиці) та інформацією, зареєстрованою в базі ДЗК їх земельних ділянок (при відсутності спору із сусідом по положенню межі).
Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 21 червня 2016 року призначено по справі судову земельно-технічну експертизу.
23 серпня 2017 року до Києво-Святошинського суду Київської області надійшов висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №10677/16-41 від 08 серпня 2017 року.
Судовий експерт зробив наступні висновки:
По-першому питанню, фактичну площу земельної ділянки площею 0,0462 га в АДРЕСА_1, зазначену в державному акті на право власності на землю серії НОМЕР_8 від 12 вересня 2012 року встановити неможливо, у зв'язку з відсутністю фактичних меж (межових знаків, парканів, огорож, інших лінійний споруд) з північно-східної та східної сторін.
Фактична межа (в Додатку №1 до висновку зображена лінією синього кольору від точки А до точки Д) зміщена по відношенню до межі згідно документації із землеустрою (в Додатку №1 до висновку зображена лінією чорного кольору) на 0,32 м - 0,48 м у внутрішній бік самої земельної ділянки.
Фактична межа (в Додатку №1 до висновку зображена лінією синього кольору від точки А до точки Е) зміщена по відношенню до межі згідно документації із землеустрою (в Додатку №1 до висновку зображена лінією чорного кольору) на 0,62 м - 0,76 м у зовнішній бік самої земельної ділянки.
Розміри зміщення зображені в Додатку №1 до висновку і позначені цифрами та стрілками чорного кольору.
Зміщення фактичної межі більш детальніше зображено в Додатку №1а до висновку.
По-другому питанню, виявлене накладення фактичної межі суміжної земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 на межі (згідно наданих координат поворотних точок) земельної ділянки площею 0,0462 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 та належить ОСОБА_2 .
Площа накладення становить 23 кв. м або 0,0023 га.
В Додатках №№ 1, 2 до висновку перетин зображено як контур, заштрихований похилими лініями зеленого кольору.
По-третьому питанню, межі земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4 , НОМЕР_9 , 3 НОМЕР_10 (згідно даних Державного земельного кадастру) не співпадають з їх фактичними межами (відповідно до проведених топографо-геодезичних робіт) та мають відхилення (Див. Додаток №3 до висновку та дослідницьку частину висновку).
По-четвертому питанню, виявлено перетин межі земельної ділянки площею 0,0462 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (згідно наданих координат поворотних точок) та будівлі сараю (фактичного розташування), що позначений під літерою "В" в технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_2 Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Києво-Святошинської районної ради Київської області від 04 листопада 2010 року (стіна якої, в свою чергу є межовою лінією між спірними земельними ділянками) (Додаток до висновку, фото №№ 4, 5, 6).
Площа перетину становить 3 кв.м, або 0,0003 га. В Додатку №2 до висновку перетин зображено як прямокутник, заштрихований крапками чорного кольору.
Відповідні лінійні проміри перетину становлять 0,43 м - 0,48 м, що графічно зображено в Додатку №2 цифрами та стрілками чорного кольору.
На підставі вказаного висновку експерта суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_2 .
Однак на думку колегії суддів, висновок експерта є одним із доказів по справі, але не є підставою для задоволення вказаного позову.
Так, вказівка у висновку про те, що згідно з координатами, наявними в ДЗК, має місце накладення меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2 ), яка частково належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , на межі земельної ділянки зкадастровим номером НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , зроблений за відсутності встановлених на земельній ділянці межових знаків із зазначенням про використання експертами відомостей, наданих Києво-Святошинським районним судом Київської області в якості додаткового матеріалу, а саме кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_2 , виготовленого ТОВ «Українські землі» в 2011 році. При цьому експертами у висновку зазначено, що фактичну площу земельної ділянки площею 0,0462 га в АДРЕСА_1, зазначену в державному акті на право власності на землю серії НОМЕР_8 від 12 вересня 2012 рокувстановити неможливо, у зв'язку з відсутністю фактичних меж (межових знаків, парканів, огорож, інших лінійний споруд) з північно-східної та східної сторін.
Крім того, як було зазначено вище земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 , розташована по АДРЕСА_2 . За наданими до суду правовстановлюючими документами, за вказаною адресою розташований також житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (гараж літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Д», погріб літ. «Г», вбиральня літ. «К», вольєр літ. «М» вигрібна яма І, вигрібна яма ІІ, вигрібна яма ІІІ, колодязь IV, огорожа № 1-7) (далі - Будинок з господарськими будівлями).
Тобто земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 знаходиться під будинком з господарськими будівлями, в тому числі й під сараєм літ. «В».
При цьому, згідно з технічним паспортом від 02 листопада 1987 року на Будинок з господарськими будівлями станом на 1987 рік за в адресою: АДРЕСА_2, знаходився сарай літ. «В». Крім того в Характеристиці будинку, господарських будівель та споруд від 22 жовтня 2010 року вказано, що зазначений сарай літ. «В» (капітальна споруда з цегли і шлакоблоків) побудований у 1975 році (т. 1 а.с. 61-68, 73-78).
Тобто сарай літ. «В» знаходився на земельній ділянці, якій у подальшому був присвоєний кадастровий номер НОМЕР_2 , з 1975 року, про що зазначено у правовстановлюючих документах на будинок і земельну ділянку, виданих ОСОБА_1 , ОСОБА_7 і ОСОБА_3 .
Водночас, ОСОБА_2 не доведено, що власник вказаного сараю добудовував чи переміщував його таким чином, щоб відбулось самовільне захоплення частини земельної ділянки належної ОСОБА_2 .
При цьому, відповідно до п. 1.2 Договору дарування земельної ділянки від 10 листопада 2004 року земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_2 , була надана у приватну власність первісному власнику ( ОСОБА_6 ) на підставі державного акту, виданого 16 квітня 1997 року. У свою чергу, згідно з п. 2 договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , вказана ділянка була надана у власність первісному власнику на підставі державного акту, виданого за рішенням Боярською міської ради від 22 грудня 1997 року.
Тобто земельна ділянка по АДРЕСА_2 , була передана у приватну власність раніше, ніж земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 .
Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
За загальними правилами добросусідства, закріпленими законом у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов'язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей.
Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (пункти 1.1., 1.2., 1.3).
У пунктах 4.1-4.3 Інструкції зазначено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей щодо чинної конфігурації межі спірних земельних ділянок, а також проведення геодезичних досліджень земельних ділянок і встановлення (збереження) межових знаків, необхідність яких було підтверджено висновками експерта, позивачем не порушувалось.
Відповідно до пункту 2.3 Державних будівельних норм України «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» ( ОСОБА_10 .2.2.-15-2005), при проектуванні протяжних окремо розташованих будинків і периметральної забудови кварталу в них повинні бути передбачені наскрізні проїзди для автотранспорту, відповідно до вимог ДБН 360; ширина проїзду повинна бути не менше 3,5 м, висота - не менше 4,25 м.
Згідно з пунктом 3.14 Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (ДБН В.360-92) проїзди у внутрішні дворики треба приймати (у світлі) не менше 3,4 м, заввишки - не менше 4,25 м.
У районах садибної забудови при потребі, крім вуличної мережі, слід формувати мережу внутрішньоквартальних проїздів. До житлових і громадських будинків слід передбачати проїзди завширшки 3,5 м на відстані не ближче 5 м від стін, придатні для проїзду пожежних машин (пункт 3.22 ДБН).
Відповідно до пункту 3.25 Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни слід приймати не менше 1,0 м.
Крім того, як зазначено в пункті 5.6 Технічних вказівок щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах, затверджених Державним комітетом України по земельним ресурсам, якщо встановлення меж земельної ділянки призводить до ущемлення інтересів суміжних землекористувачів (неможливість проїзду, проходу до шляхів загального користування, підключення до інженерних комунікацій тощо), то у висновках відповідних державних органів у обов'язковому порядку зазначаються обмеження та сервітути.
Всупереч вищенаведеним нормам, задоволення позову ОСОБА_2 призведе до порушення прав ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 на користування земельною ділянкою і домоволодінням в обсязі підтвердженому правовстановлюючими документами, зокрема, сараєм літ. «В» і необхідності його часткового знесення та фактичними межами земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 , яка призначена в тому числі для обслуговування вказаного сараю.
Позивачем не надано доказів, а експертами не вирішувалось питання варіантів з технічної точки зору розподілу земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , відповідно до часток співвласників, з метою визначення можливості користування співвласникам належними їм частками домоволодіння і спростування доводів апелянта ОСОБА_1 , що виконання оскаржуваного рішення призведе до звуження ширини проходу до належної йому частини будинку (до 0.52м).
Такий висновок підтверджується матеріалами справи, не спростований позивачем та відповідає одному з основних принципів цивільного судочинства, закріпленому у частині 1 статті 2 ЦПК України, - справедливості.
Наведеним вище спростовуються висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, договору дарування від 30 травня 2013 року земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , скасування рішення про державну реєстрацію, суд виходив з відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його права були порушені державним актом та договором дарування на момент їх видачі та укладення відповідно.
Колегія суддів погодилася з такими висновками суду та звертає увагу на наступне.
Так, ОСОБА_1 просив визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_5 18 вересня 2012 року та зареєстрований за №322240001006336.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Так, ОСОБА_1 жодним чином не спростував факт правомірності набуття спочатку ОСОБА_5 , а у подальшому ОСОБА_2 у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , а тому підстави для визнання недійсним державного акту, договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію відсутні. При цьому, позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що координати земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 частково накладаються на фактичні межі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 в частині (1/3). Однак незгода ОСОБА_1 з координатами земельної ділянки ОСОБА_2 не свідчить про відсутність у ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку та не може призвести до позбавлення такого права. Водночас задоволення позову ОСОБА_1 призведе до фактичного позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , що суперечить нормам законодавства та неспівмірно з допущеним порушенням.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, як саме порушуються ОСОБА_2 права ОСОБА_1 на земельну ділянку чи які виникають перешкоди у її використанні.
Натомість з матеріалів справи вбачається та сторонами цього не спростовано, що склався певний порядок користування земельними ділянками і домоволодіннями за наданими до суду правовстановлюючими документами.
За таких обставин, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновки суду про відмову з задоволенні позову ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що невідповідність земельної ділянки ОСОБА_2 існуючим характеристикам об'єктів на місцевості створює ОСОБА_1 перешкоди у розпорядженні його нерухомим майном, не спростовують висновку суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права в цій частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 .
За наведених підстав, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині задоволення позову ОСОБА_2
Керуючись ст. 367, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2018 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 і ухвалити в цій частині нове.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 26 червня 2019 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова