Апеляційне провадження № 22-ц/824/7836/2019
26 червня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 754/2703/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпреза-Плюс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 ,
на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 1 березня 2019 року, постановлену в приміщенні суду під головуванням судді Клочко І.В., -
У лютому 2019 року ТОВ «Імпреза-Плюс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів в розмірі 1 819 065,75 грн.
Разом із позовною заявою до суду надійшла заява ТОВ «Імпреза-Плюс» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 42,5 кв.м. та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , з агальною площею 272,40 кв.м.
Вимоги заяви про забезпечення позову обґрунтовувало тим, що предметом позову є охорона матеріально-правових інтересів товариства, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно-прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості такого виконання
Враховуючи те, що предметом стягнення є надзвичайно велика сума грошових коштів, вважає, що наявний ризик того, що, з метою уникнення виконання рішення суду, відповідач буде діяти недобросовісно та відчужить належне йому майно на користь третіх осіб.
Таким чином, вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно призведе до порушення прав позивача у разі задоволення позову та виключить можливість ефективного виконання рішення.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 1 березня 2019 року заяву ТОВ «Імпреза-Плюс» задоволено частково.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу та, вказуючи на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні забезпечення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у заяві про забезпечення позову наводяться самі лише формальні посилання щодо змісту та мети заходів із забезпеченням позову, однак відсутні будь-які належні докази, обґрунтування та підтвердження необхідності їх вжиття.
Накладенням арешту на її власність порушено право володіння, користування і розпорядження своєю власністю, передбачене Конституцією України.
Ціна позову, на її думку, є необґрунтованою, оскільки ціна договору і сума стягнення не співпадають.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній. Просили ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про накладення арешту на майно.
Представники позивача - Батюсь Т.В. та Баца К.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги. Просили ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом установлено, що у провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ТОВ «Імпреза-Плюс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів.
Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами дійсно виник спір та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
У відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами .
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як убачається з матеріалів контрольного провадження, ТОВ «Імпреза-Плюс» звертаючись до суду з позовом просило визнати недійсним договір купівлі-продажу та стягнути кошти з відповідача в розмірі 1 819 065,75 грн.
Враховуючи, що предметом спору є визнання договору купівлі-продажу недійсним та стягнення коштів, апеляційний суд вважає, що обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на квартиру, яка належить на праві власності відповідачу, є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви про накладення арешту на майно.
Відповідач ОСОБА_1 як власник нерухомого майна, має об'єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Вказане підтверджено доданою до заяви про забезпечення позову копією звіту про оцінку майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , оскільки відповідно до звітів про оцінку майна, виконаних Асоціацією «Малого та середнього бізнесу «Афіна» вбачається, що вартість майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 складає 2 301 000,00 грн.
Апеляційний суд враховує, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що не забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності фактів можливого ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення та про те, що накладення арешту на квартиру порушує її конституційне право власності не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Заходи забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та не повинні призводити до фактичного вирішення справи по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 1 березня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повну постанову складено 27 червня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді: