01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.03.2010 № 41/611
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Маценко О.В. - дов. №08-32 від 11.01.2010;
від відповідача: Гаваза О.С. - дов. №28-28/54-Д від 28.11.2009
від третьої особи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Вугілля України"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.11.2009
у справі № 41/611 ( .....)
за позовом ВАТ "Західенерго"
до Державне підприємство "Вугілля України"
третя особа позивача
третя особа відповідача ТОВ "Промислова компанія "Донецьке вугільне паливо"
про стягнення 25445,54 грн.
Відкрите акціонерне товариство „Західенерго” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 25455,54 грн. витрат, пов'язаних з переадресуванням вагонів у зворотному напрямку.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2009 у справі №41/611 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство „Вугілля України” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва у справі №41/611 від 13.11.2009 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не була надана оцінка тим фактам, що представники відповідача не викликались для спільного складення акту про невідповідність якості вугілля, чим були порушені умови договору, і крім того, при прийнятті рішення суд не перевірив належним чином повноваження представників при спільному прийманні вугілля.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, важає рішення господарського суду м. Києва законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
20.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством „Західенерго” та Державним підприємством „Вугілля України” укладено договір №02-ЕН/08 про поставку вугілля, відповідно до умов якого відповідач зобов'язаний поставити вугільну продукцію (вугілля) в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками приведеними в даному договорі, а позивач прийняти вугілля та оплатити його вартість на умовах встановлених договором.
Граничнодопустимі критерії якості вугілля щодо його зольності та вологості сторони передбачили в п. 3.1 договору..
Відповідно до п. 4.1. договору приймання вугілля по кількості і якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкції держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 та від 25.04.1966р. № П-7 з подальшими змінами і доповненнями, ГОСТ 1137 -64 “Угли бурые, каменные, антрацит, горючие сланцы и брикеты. Правила прийомки по качеству”, ДСТУ4083 -2002 “Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях. Технічні умови”, ДСТУ 4096-2002 “Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробування”ГТР 34.09.110-2003 “Вхідний контроль палива на ТЕС та організація претензійної роботи”та/або іншими нормативними документами України, прийнятими на заміну або доповнення вищевказаних в частині, що не суперечить даному Договору.
Згідно п. 4.9 договору у випадку постачання вугілля, якісні показники якого перевищують гранично допустимий рівень, встановлений п. 3.1 цього договору, що буде підтверджено у порядку п. 4.8 договору, покупець має право відмовитись від прийняття та оплати такого вугілля, або прийняти його на умовах п. 5.2 договору.
Пунктом 4.9.1 договору встановлено, що постачальник на повідомлення та за вимогою покупця зобов'язаний телеграмою з залізничної станції відвантаження на залізничну станцію вантажоотримувача підтвердити згоду та готовність на отримання неприйнятого покупцем вугілля.
Відповідно до п. 4.11 Договору, постачальник та покупець мають право перевіряти якість поставлених окремих партій вугілля шляхом спільного випробування та проведення хіманалізу.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
На виконання умов договору від 25.10.2008 року на адресу Ладижинської ТЕС, яка є структурним підрозділом позивача, за залізничною накладною № 51188058 у напіввагонах №№ 60246311, 63409635, 66189002, 66839382 надійшло вугілля марки ГСШ 0-13, в загальній кількості 276000 кг, вантажовідправником якого було Товариство з обмеженою відповідальністю “Промислова компанія “Донецьке вугільне паливо”. При спільному прийманні вугілля за якістю на Ладижинській ТЕС виявлено, що поставлене вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає умовам договору, оскільки граничні показники золи значно перевищують гранично допустимі передбачені в пункті 3.1. договору. За результатами приймання зазначеного вугілля складено акт про фактичну якість №4183 від 28.10.2008 року та акт спільного опробування №4183 від 28.10.2008 року, які були підписані уповноваженими працівниками Ладижинської ТЕС, працівниками Державного підприємства “Укрвуглеякість”.
Матеріалами справи підтверджено, що акт підписано особами, які діяли в інтересах ДП „Вугілля України” на підставі довіреності ДП „Вугілля України” №ВКВ 886140 від 27.12.2007 року та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислова компанія “Донецьке вугільне паливо” на підставі довіреності №20 від 01.10.2008 року (копії довіреностей в матеріалах справи).
Апелянт в скарзі посилається на те, що представники ДП “Укрвуглеякість” не вказали на підставі якої довіреності та в чиїх інтересах вони підписали цей акт.
В пункті 30 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7, прямо передбачено, що акт приймання продукції по якості повинен бути підписаний всіма особами, які брали участь в перевірці якості продукції. Тобто, для підписання акта приймання продукції особам, що брали участь у прийманні, додаткових повноважень не потрібно. Це їх обов'язок, а не право.
З матеріалів справи також вбачається, що на виконання умов п. 4.9 договору представник відповідача та вантажовідправника телеграмами №17-6945 від 28.10.2008 року, №17-6946 від 28.10.2008 року, №17-6947 від 28.10.2008 року повідомлялись про відмову позивача в прийнятті спірного вугілля та надання їхньої згоди на його повернення вантажовідправнику.
Листом № 300 від 29.10.2008 року вантажовідправник надав згоду на повернення спірного вугілля, у зв'язку з чим 05.11.2008 року спірне вугілля було повернуто вантажовідправнику, а саме на залізничну станцію Гродовка Донецької залізниці в зазначених вище залізничних вагонах, що підтверджується квитанцією про приймання вантажу № 42009112 виданої залізничною станцією Ладижин Одеської залізниці.
Лист про надання згоди на повернення вугілля підтверджує факт отримання апелянтом вищевказаних телеграм. Отже, твердження апелянта, що він не отримуав телеграм є необґрунтованим.
Суд першої інстанції встановив, що внаслідок повернення неякісного вугілля, позивачем понесені витрати у сумі 25445,54 грн., що складаються з провізної плати з перевезень повернутого вугілля, що засвідчується накопичувальною карткою № 31100849, відомістю плати за користування вагонами №31100637 та переліками ТехПД Станції Ладижин Одеської залізниці №3210 від 01.11.2008 року та №3110 від 31.10.2008 року про проведення платежів.
Пунктом 6.4 Договору встановлено, за постачання неякісного вугілля, вугілля пошарово завантаженого в вагони з домішкам продукції інших класів чи сортів, або вугілля, асортимент якого не відповідає вимогам Договору, постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків покупця, зв'язаних з постачанням такого вугілля (витрати по транспортуванню вугілля до вантажовідтримувача, переадресація вагонів, плата за використання вагонів, витрати на подачу -прибирання вагонів, витрати на проведення хіманалізу вугілля, витрати по вивантаженню вагонів, витрати по складуванню, зберіганню, реалізації вугілля та ін.).
Згідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збиткам розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною.
Відповідно до статті 623 ЦК України боржник який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначені не одержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.
Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення : протиправна поведінка (дії чи бездіяльність особи); шкода, завдана такою поведінкою; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).
Колегією суддів встановлено, що матеріалами справи доведена вина відповідача щодо порушення зобов'язання стосовно поставки вугілля, якість якого не відповідає умовам договору.
Відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка вчинила таке порушення (ч. 2 ст. 614 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, вугілля, повернене позивачем, було прийнято відповідачем без заперечень, що свідчить про визнання відповідачем своєї вини у порушенні зобов'язання за договором.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання перед позивачем щодо поставки вугілля належної якості за залізничною накладною №51188058.
Про наявність причинного зв'язку між протиправною дією відповідача та збитками позивача свідчить факт порушення відповідачем договірного зобов'язання щодо поставки вугілля належної якості, що призвело до заподіяння збитків позивачу у вигляді понесених витрат
З огляду на вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва у справі №41/611 від 13.11.2009 має бути залишене без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Вугілля України” залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва у справі №41/611 від 13.11.2009 залишити без змін.
2. Матеріали справи №41/611 повернути до господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді