Справа № 642/6930/18
Провадження № 22-ц/818/3274/19
26 червня 2019 року
м.Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Овсяннікової А.І.
суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.
за участю секретаря - Чабан А.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року у складі судді Проценко Л.Г. по справі № 642/6930/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про надання дозволу неповнолітній дитині на виїзд за межі України,-
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про надання дозволу неповнолітній дитині на виїзд за межі України.
В обґрунтування позову зазначила, що перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 20 березня 2017 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого рішенням суду визначено разом з матір'ю.
Батько участі в утриманні та вихованні дитини не приймає.
Після одруження із громадянином Норвегії вона має намір в термін з 01червня 2019 року по 01 жовтня 2020 року виїхати до чоловіка до Норвегії разом з сином. Її чоловік має постійне місце проживання в Норвегії, має постійний дохід, можливість влаштувати дитину у шкільний заклад на території Норвегії та бажає взяти на себе обов'язок щодо виховання і утримання її сина.
Відповідач безпідставно чинить перешкоди у здійсненні заходів, спрямованих на виїзд дитини за кордон. Вважає, що такі дії відповідача шкодять інтересам дитини та не сприяють її подальшому гармонічному розвитку.
Просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України із перетинанням державного кордону України неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері або інших осіб, уповноважених матір'ю неповнолітньої дитини за нотаріально посвідченою згодою в термін з 01 червня 2019 року по 01 жовтня 2020 року до Норвегії .
Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував. Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір'ю і будь якою іноземною мовою не володіє. Він займався вихованням сина з п'ятирічного віку, у 2016-2017 роках записав дитину до системного розвитку «Шлях чемпіона 1» і в рамках програми виїжджав до інших міст України на учбово-тренувальні навчання. До розірвання шлюбу син отримував від нього любов та піклування, ні в чому не мав потреби. Після переїзду ОСОБА_1 з сином до її батьків він постійно переказував гроші на утримання сина. Наприкінці 2017 року позивачка зустрічей та спілкування стала уникати, на телефонні дзвінки не відповідала, у зв'язку з чим він звертався до поліції щодо приховання місця проживання сина. Позивачка з кінця 2017 року до укладання шлюбу 10 серпня 2018 року займалася влаштуванням свого життя і не надавала належного догляду дитині. Доводи позивача про зловживання алкоголем, гри на автоматах, до якої він начебто залучав сина та насилля в родині не відповідають дійсності. В період шлюбу дитина гарно ставилась до нього. Зазначає, що норвежський чоловік переписувався з ним щодо виїзду дитини, будь яких пропозицій щодо приїзду на канікули дитини чи запрошення його до Норвегії не було і він зазначав, що дитина повинна проживати вдома. Норвегія - це інший менталітет, віра, клімат, що призведе до стресу дитини, а при її поверненні до України - новий стрес і такий виїзд не відповідає інтересам дитини. ОСОБА_1 не працевлаштована у Норвегії, дитина не зарахована до нового учбового закладу і немає підтверджень, що такий заклад існує. У нового чоловіка позивачки є два сини, в кредиті знаходяться як будинок так і автомобіль. Позивачем не надано доказів, що є відповідні умови для проживання. Щодо небажання сина спілкуватися з ним, то вважає, що на дитину здійснюється тиск з боку позивача.
Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, який вважав, що позов підлягає частковому задоволенню в частині виїзду дитини на канікули. Батьки щодо дитини мають рівні права, учбовий процес порушувати недоцільно. Виїзд на більш тривалий термін ніж канікули вважала недоцільним.
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України із перетинанням державного кордону України особі , яка не досягла 16 річного віку - неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 або інших осіб, уповноважених матір'ю дитини за нотаріально посвідченою згодою, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 в термін з 01 червня 2019 року по 01 серпня 2020 року до Норвегії.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.
Рішення мотивовано тим, що відповідач безпідставно не надає тимчасового дозволу на виїзд за межі України сина ОСОБА_3 до Норвегії разом з матір'ю. Шлюб між сторонами розірвано, рішенням суду визначено місце проживання дитини разом з матір'ю, в цілях якнайкращого забезпечення інтересів дитини, з урахуванням часу повернення в Україну та відповідного часу для підготовки і влаштування дитини до навчального закладу позов підлягає частковому задоволенню з наданням дозволу на виїзд за кордон у період з 01 червня 2019 року по 01 серпня 2020 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду у частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у його задоволенні.
Позивачем не надано доказів щодо наявності у неї реєстрації в Норвегії, окремого житла. Позивачка не працевлаштована а ні в України а ні в Норвегії, окремий дохід не має. Відрахування із заробітної плати ОСОБА_10 становять майже 85%.
Наслідки змін для дитини кліматичних умов; втрата зв'язків з рідними як з боку матері, так і з боку батька, можливі взаємовідносини з новим чоловіком позивачки; емоційний фон дитини до нового чоловіка позивачки не досліджувались, яким чином вплине на дитину її виховання іншим чоловіком невідомо, а тому відсутні підстави вважати, що таке рішення суду не суперечить інтересам дитини.
Тимчасовий виїзд дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами з 07 листопада 2009 року по 20 березня 2017 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2018 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_9 разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , надавши їй дозвіл на реєстрацію дитини за вказаною адресою без письмової згоди батька - ОСОБА_2 .
За довідкою Харківської гімназії №46 ім. М.В. Ломоносова Харківської міської ради від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_4 навчається в 2-Д класі.
10 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та громадянином Норвегї ОСОБА_10 укладено шлюб.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статей 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами законодавства закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, в тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.
У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, дозвіл на тимчасові виїзди дітей за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18).
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 зазначає, що надання дозволу на виїзд з України не відповідає інтересам дитини, оскільки ОСОБА_1 не має реєстрації в Норвегії, або винаймає окреме житло; не працевлаштована, окремих доходів не має, не має свого житла; дитина не влаштована у навчальний заклад Норвегії . Вважає, що зміна соціального, культурного, мовного середовища негативно вплине на дитину.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не надано доказів, що перебування за межами України може негативно вплинути на дитину.
Дитина проживає разом з матір'ю. З довідки з Харківської гімназії №46 ім. М.В. Ломоносова Харківської міської ради вбачається, що мати ОСОБА_4 - ОСОБА_1 бере участь у навчанні і вихованні дитини, відвідує батьківські збори, спілкується з класним керівником, є активним помічником дитини в навчанні, завжди цікавиться учбовими досягненнями сина, приводить і забирає дитину зі школи. У період з 01 вересня 2018р. батько дитини не звертався з усними чи письмовими запитами щодо надання інформації про поведінку, успіхи в навчанні, не цікавився фізичним та духовним розвитком ОСОБА_3 . Згідно виписки з історії розвитку дитини та Центру первинної допомоги ХМДКЛ №19 ОСОБА_4 .. з грудня 2016 року спостерігається в ХМДКЛ №19. За час нагляду дитина з матір'ю двічі зверталися до дитячої поліклініки з приводу респіраторного захворювання. Догляд за дитиною проводиться матір'ю, яка рекомендації лікаря виконує. Батько дитини жодного разу по питанню про стан здоров'я дитини не звертався. За декларацією про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу №0000-7МА2-3ХК6 від 05.06.2018р. законний представник пацієнта ОСОБА_9 є ОСОБА_1 .
Отже, неможливість проживання з матір'ю тривалий час, з якою дитина проживає та це є для неї звичайним, може призвести до негативних наслідків для психічного стану дитини.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не заперечував, що при спілкуванні з сином дитина зазначала, що бажає проживати разом з матір'ю.
ОСОБА_10 - чоловік позивачки судимостей не має, працевлаштований, має регулярний дохід . Ним надано до Управління імміграції Норвегії гарантії, взято на себе зобов'язання щодо фінансової відповідальності за ОСОБА_9 , зокрема всі витрати на повернення заявника додому (в т.ч. на охорону до 3-х осіб), якщо йому буде надано тимчасову посвідку на проживання чинну протягом року, або меншого строку, без права на продовження.
Згідно практичної інформації від державних органів проект «Новоприбулі в Норвегіїї» учні початкової/середньої і старшої школи мають право на проходження спеціального навчання норвезькою мовою, навчання своєю рідною мовою або навчання двома мовами шкільним предметам, якщо у таких учнів немає достатніх знань норвезької мови. Усі діти, які перебувають у Норвегії протягом періоду понад трьох місяців, мають право і повинні ходити до школи. Вся початкова, середня освіта є безкоштовною.
Як зазначає позивач її син буде ходити у місцеву школу «Шенхеуг сколе». З наданої інформації вбачається, що дана шкода для 1-6 класів відкрита у вересні 2017 року, має найкращі умови з сучасними їдальнями, класами для навчання, облаштованими великими електронними інтерактивними дошками та всіма іншими сучасними засобами, якими має бути забезпечений сучасний навчальний процес.
Згідно Витягу з ОСОБА_12 з 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, галузь діяльності - магазин продуктів харчування для домашніх тварин, включаючи мережеву торгівлю; грумер.
Згідно виписки з земельного кадастру від 07 вересня 2018 року будинок сімейного типу (спільна власність 95/190) за адресою АДРЕСА_2 , знаходиться в іпотеці. Частина будинку, яка належить сім'ї ОСОБА_1 і заселена виключно нею, має площу 103 м. кв., З спальні, 2 ванні кімнати, вітальню та кухню, на додаток до комори і коридорів.
Отже, вважати, що дитини не будуть створені належні умови для її проживання та матеріального забезпечення не можна.
Щодо кліматичних умов, то місто Осло, як місто Харків перебуває у зоні помірно-континентальний клімат, середня температура у м. Осло - 17,1 °С, в м.Харкові- 20,4. Тобто, вважати, що при зміні місця проживання дитини суттєво зміняться кліматичні умови, в яких проживає дитина - не можна.
Згідно довідки КНП «Міська дитяча клінічна лікарня №19» ОСОБА_15 проходив медогляд у квітні 2019 року. Патології не виявлено, на диспансерному обліку не знаходиться, здоров. Протипоказань для зміни міста проживання не має.
За таких обставин вважати, що перебування з 01 червня 2019 року по 01 серпня 2020 року у Норвегії не відповідає інтересам дитини -не можна.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 червня 2019 року.
Головуючий - А.І. Овсяннікова
Судді: І.П. Коваленко
І.С. Сащенко