«26» червня 2019 року
м. Харків
справа № 640/3749/19-ц
провадження № 22ц/818/3183/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Колтунової А.І., Маміної О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 .
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2019 року в складі судді Бородіної Н.М.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що з відповідачем вони познайомилися в січні 2014 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 .
Вказала, що спільне життя із відповідачем не склалося у зв'язку з відсутністю взаєморозуміння, відмінність поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки.
Зазначила, що вона зі своїм сином ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , спору щодо місця проживання сина між нею та відповідачем немає.
Вказала, що протягом тривалого часу вона неоднократно зверталася до відповідача з проханням про допомогу в вихованні їх спільного сина, проте, відповідач відмовлявся надавати їм матеріальну та фізичну допомогу.
Вважала, що аліменти у розмірі 6000,00 грн. щомісячно є достатніми для забезпечення можливості оплачувати навчання дитини в дитячому садочку, витрат на оздоровлення, ліки, харчування та одяг.
Просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 6000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду та до досягнення дитиною повноліття; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1013, 50 грн. щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 лютого 2019 року до досягнення дитиною повноліття; стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 768, 40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення скасувати, стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 6000,00 грн. щомісяця, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклали вимоги позовної заяви. При цьому зазначила, що судом першої інстанції не враховано ціни на продукти харчування, одяг та ліки, яких потребує їх спільний син.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що обов'язок утримувати дітей є рівною мірою, обов'язком як матері, так і батька, тому відповідач повинен надавати матеріальну допомогу на утримання сина в розмірі 1013,50 грн. щомісячно (що становитиме більше, ніж половину суми прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає разом з малолітньою дитиною по АДРЕСА_1 . З 30 січня 2019 року їхній син ОСОБА_3 відвідує групу № 5 Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 87 Харківської міської ради (а. с.10). Перерахування коштів за відвідування ОСОБА_3 дитячого садка здійснює ОСОБА_1 (а. с. 9).
У ОСОБА_2 у власності транспортних засобів немає. На праві власності йому належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , отримана ним у спадщину.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Із роз'яснень, які містяться в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626,00 грн., з 1 липня - 1699,00 грн., з 1 грудня - 1779 грн.
При ухваленні рішення судом першої інстанції враховано те, що відповідач не надає у повному обсязі матеріальної допомоги позивачу на утримання неповнолітньої дитини, а також відсутність доказів того, що відповідач спроможний сплачувати аліменти саме в розмірі 6000,00 грн., тому на підставі вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на утримання дитини аліментів у розмірі 1013,50 грн.
При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги наявність у відповідача на праві власності нерухомого майна, а саме - однокімнатної квартири, яка отримана ОСОБА_2 за заповітом.
Позивачем ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі, не доведено необхідність у виплаті аліментів відповідачем на утримання малолітнього сина саме у розмірі 6000,00 грн., що більш ніж втричі перевищує мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину.
Доводи, викладені у апеляційній скарзі, зокрема про те, що судом не враховані ціни на продукти харчування, одяг, ліки, яких потребує син сторін, на правильність висновків суду не впливають, оскільки суд першої інстанції, встановивши усі обставини справи, надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , визначивши розмір аліментів у розмірі 1013,50 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а не 6000,00 грн. як просила позивач, виходячи з вимог чинного законодавства.
Згідно з частини 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Тобто, обов'язок щодо матеріального забезпечення дитини, піклування про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток покладений рівною мірою на обох батьків, тому вимога ОСОБА_1 щодо виплати ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини в розмірі 6000,00 грн. очевидно є завищеною та жодним чином не аргументованою.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А.І. Колтунова
О.В. Маміна
Повний текст постанови складено 26 червня 2019 року.