Справа № 524/2697/17 Номер провадження 22-ц/814/1626/19Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
26 червня 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Панченка О.О.,
суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
за участю секретаря Зеленської О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Предоляк О.С. в м. Кременчук,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовський Анатолій Григорович, Кременчуцьке міське управління юстиції в особі Відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Реєстраційної служби про визнання об'єктом спільної сумісної власності майна, набутого подружжям, визначення частки у праві спільної сумісної власності, визнання права особистої власності на майно,
за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання права особистої приватної власності на майно, -
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просив визнати приміщення продовольчого магазину за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ його частину; визнати за ОСОБА_2 , право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 77 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; а також визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на придбане під час шлюбу приміщення магазину продовольчих товарів, площею 41,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ; судові витрати покласти на відповідача.
Позов мотивовано тим, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1993 року по 16 травня 2016 року ними за спільні кошти, придбано нерухоме майно, яке відповідно до ст. 60 -71 СК України є об'єктом спільної сумісної власності та підлягає розподілу. Крім того, зазначає, що приміщення магазину промислових товарів, площею 41,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 є його особистою власністю, оскільки приміщення придбано за кредитні кошти, які сплачено позивачем частинами протягом листопада 2006 року - жовтня 2007 року за рахунок коштів, отриманих у дар від його батьків 23 листопада 2006 року, у сумі 237 000 грн.
20 червня 2017 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просила визнати за нею право особистої приватної власності на приміщення продовольчого магазину, площею 39,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею 77 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1 , за цією ж адресою; приміщення магазину промислових товарів, площею 41,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 , витрати на правничу допомогу. (а.с. 120-125).
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги вказала, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами у справі придбано вказані магазини, будинок, 2 автомобілі. Разом з тим, продовольчі магазини є особистою її власністю, оскільки придбавалися за її власні кошти отримані від підприємницької діяльністі та подарованих їй 15 квітня 2002 року її матір'ю - ОСОБА_3 у сумі 68 200 грн., що на той час еквівалентно 12 829 доларам США, і підтверджується письмовим договором дарування, посвідченим нотаріально 08 червня 2017 року. 18 квітня 2002 року, за частину отриманих в дар коштів нею придбано 4/20 частин житлового будинку АДРЕСА_3 .
На підставі рішення Кременчуцької міської ради від 24.09.2002 року вона, в порядку безоплатної приватизації отримала у власність земельну ділянку за вказаною адресою, площею 0,0077 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на якій була розташована належна частина житлового будинку.
За подаровані гроші нею здійснено реконструкцію частини житлового будинку в приміщення продовольчого магазину, адресу магазину змінено на АДРЕСА_1 , об'єкт введено в експлуатацію 25 липня 2003 року та 24 лютого 2004 року видане свідоцтво про право власності. У зв'язку зі зміною цільового призначення землі для експлуатації та обслуговування продовольчого магазину,08 квітня 2004 року вона отримала новий державний акт на земельну ділянку, площею 77 кв.м.
Магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 , нею придбано за кредитні кошти, які перераховані банком на особистий її поточний рахунок, який використовувався виключно для здійснення підприємницької діяльності. У той же день, з цього ж рахунку, ОСОБА_1 перерахувала кошти в сумі 100 000 грн. на рахунок КВКП «Панорама» за придбання вказаного магазину.
ОСОБА_1 зазначає, що придбані нею приміщення використовувалися для здійснення особистої підприємницької діяльності, крім того, орендовано також магазин по про АДРЕСА_2 . Частину отриманого прибутку вона спрямовувала на погашення кредиту в АКБ «УкрСиббанк» та повністю розрахувалася з банком 04 жовтня 2007 року.
ОСОБА_1 вважає, що вказані приміщення є її особистою власністю.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 26 листопада 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовський Анатолій Григорович, Кременчуцьке міське управління юстиції в особі Відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Реєстраційної служби, про визнання об'єктом спільної сумісної власності майна, придбаного подружжям, визначення частки у праві спільної сумісної власності, визнання права особистої приватної власності на майно - задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 , право власності на Ѕ ідеальну частку приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 , право власності на Ѕ ідеальну частку приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 41, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 , право власності на Ѕ ідеальну частку приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 41, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 , право власності на Ѕ ідеальну частку приміщення приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 41, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В іншій частині позову відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання права особистої приватної власності на майно відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь держави витрати судовий збір у сумі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень.
З вказаним рішенням, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог, не погодилася ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 , а її зустрічний позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 4/20 частини житлового будинку АДРЕСА_4 , в яких було здійснено реконструкцію, нею було придбано за кошти отримані в дар 15 квітня 2002 року від її матері. Гроші використані не в інтересах сім'ї, а для її особистої підприємницької діяльності, тому вважає вказане приміщення своєю особистою власністю.
Магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 придбано нею за договором купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року за кредитні кошти. Зазначає, що кредит вона погашала самостійно щомісячними платежами, за кошти отримані від здійснення підприємницької діяльності. Вказує, що майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності, тому вважає, що магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 є її особистою власністю.
Процесуальним правом на подачу відзиву сторони на скористалися.
Згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з 21 серпня 1993 року по 16 травня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
З 04 травня 2000 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець. (т. 1 а.с. 49-51)
Згідно договору купівлі-продажу від 18 квітня 2002 року посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Григоренко Г.І., ОСОБА_1 купила 4/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 20 АДРЕСА_1 , площею 51,3 кв.м., вартістю 6370 грн. (т.1а.с. 57). На підставі Рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 19.07.2002 року №783, ОСОБА_1 проведено реконструкцію з розширенням вказаної частини житлового будинку під продовольчий магазин.(т.1а.с. 58, 61-62 ).
На підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 15 жовтня 2002 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0077 га по АДРЕСА_3 , яку надано для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (т. 1 а.с. 63, 64).
Актом державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 25 липня 2003 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради №766 від 04.08.2003 року підтверджено прийняття в експлуатацію продовольчого магазину на садибі по АДРЕСА_3 . Даному магазину присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 73-75), (т. 1 а.с. 76).
У зв'язку зі зміною цільового призначення землі - експлуатація та обслуговування продовольчого магазину, 08 квітня 2004 року ОСОБА_1 отримала новий державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 77 кв.м, по АДРЕСА_5 . (т. 1 а.с. 77-78).
24 лютого 2004 року ОСОБА_1 зареєструвала право приватної власності на приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв.м., по АДРЕСА_1 . (а.с. 79-80 т. 1 ).
Крім того, встановлено, що 01 листопада 2006 року між АКБ «УкрСиббанком» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 145 000 грн.
В забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_1 було надано в іпотеку банку приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв.м., по АДРЕСА_5 , а також земельну ділянку, площею 77 кв.м., за цією ж адресою.
За вказаними кредитними зобов'язаннями ОСОБА_2 взяв на себе обов'язки поручителя. (а.с. 17-18, 81-84 т. 1).
Згідно з платіжним дорученням №1 від 02.11.2006 року АКБ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 01.11.2006 року на ім'я ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок НОМЕР_3 перераховано 100 000 грн. (а.с. 85 т. 1 ).
Згідно договору купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року, ОСОБА_1 , придбала приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 41,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 100000 грн. та 12 грудня 2006 року зареєструвала право власності на нього. (т.1 а.с. 86-88).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що набуте сторонами спірне майно відповідає статусу спільної сумісної власності за критеріями його набуття під час шлюбу. ОСОБА_1 , не довела що спірні приміщення магазинів є її особистою власністю. Земельна ділянка площею 77 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_3 , була передана ОСОБА_1 в порядку приватизації, а тому є її особистою власністю та не підлягає поділу. Виконуючи вимоги статті 69-72 СК України, суд поділив майно між сторонами визначивши право власності по Ѕ частці спірних приміщень за кожним. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як встановлено вище, частина спірного майна була придбана під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України).
Відповідно до статті 22 КпШС України в редакції, чинній на час придбання частини цілісного майнового комплексу, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 24 КпШС України в редакції, чинній на час придбання частини цілісного майнового комплексу, передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
З аналізу зазначених норм вбачається, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім'я виданий правовстановлюючий документ на майно.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Інше спірне майно було придбано подружжям після 01 січня 2004 року, отже правовий режим цього майна регулюється положеннями СК України.
Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Заперечуючи право спільної сумісної власності подружжя, стосовно продовольчого магазину за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надала письмовий договір дарування, складений 15 квітня 2002 року, згідно якого ОСОБА_3 , подарувала своїй доньці ОСОБА_1 , гроші у сумі 68 200 грн., що еквівалентно 12820 доларів США. Сторони погодили та в подальшому нотаріально посвідчити зазначений договір (т.1а.с. 127).
В матеріалах справи наявний договір дарування грошових коштів посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Григоренком Г.І., 08 червня 2017 року, реєстровий номер 35, згідно якого ОСОБА_3 , подарувала ОСОБА_1 , 68200 грн. (т.1а.с. 126). Вказаний договір посвідчений після звернення ОСОБА_5 , з даним позовом до суду.
В свою чергу, вищевказані договори, не спростовують презумпції права спільної сумісної власності, оскільки не підтверджують факт того, що саме за вказані кошти ОСОБА_1 придбала та провела реконструкцію спірного продовольчого магазину. ОСОБА_1 не доведено, що для цього нею використано особисті кошти не в інтересах сім'ї.
Спростовуючи факт права спільної сумісної власності на магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вказує, що вказане приміщення нею придбано за кредитні кошти, з метою здійснення підприємницької діяльності та погашення кредиту нею проведено самостійно за кошти отримані від здійснення підприємницької діяльності.
Проте, дані доводи колегією суддів до уваги не беруться оскільки правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
Так, згідно зі статтею 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.
Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: 13 червня 2016 року в справі № 6-1752цс15 та 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанцій, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності спірного майна.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а стосуються переоцінки доказів, яким надана належна правова оцінка судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильних висновків про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмові в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки сторони його набули під час шлюбу та за спільні сумісні кошти подружжя.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382-384, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Повний текст постанови виготовлено 27 червня 2019 року.
Головуючий суддя : О.О. Панченко
Судді: О.А.Лобов
В.М. Триголов