Провадження № 22-ц/803/3055/19 Справа № 172/321/18 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
26 червня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Лященко С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Шевченківської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай), -
30 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Шевченківської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай). Просив, визнати за ним право на земельну частку (пай) з земель колективної власності Асоціації ім. Шевченко Васильківського району Дніпропетровської області в розмірі 5,83 умовних кадастрових гектара вартістю 207411грн 97 коп., зобов'язавши Васильківську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області дати дозвіл на виготовлення технічної документації (а.с.4-5).
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Шевченківської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) (а.с.124-126).
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов в повному обсязі (а.с.131-132).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що з 1 вересня 1986 року позивач прийнятий в члени асоціації імені Шевченко Васильківського району та враховуючи навчання за направленням підприємства і службу у збройних силах, працював на підприємстві до 19.09.1995 року, коли був звільнений за власним бажанням (а.с.7).
За інформацією ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до списку громадян-членів КСП «ім. Шевченка» до Державного акту на право колективної власності за № 262 внесений ОСОБА_1 . За даними книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) членів КСП «ім. Шевченка» на ім'я позивача сертифікат не виготовлявся та не видавався (а.с.20).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач був внесений до списку членів сільськогосподарського підприємства на час отримання ним Державного акту на право колективної власності на землю, а тому має право на земельну частку (пай).
Разом з тим, відповідачем по справі у суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, згідно із ч.3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач достовірно знав (повинен був дізнатись), що він має право на земельну частку (пай) ще у 1996 році оскільки знав, що інші особи, які працювали разом з ним на підприємстві отримали сертифікати на земельну частку (пай), ці теми обговорювалися також під час розмов з односельцями. Той факт, що керівник підприємства заперечував право позивача на земельну частку (пай), суд не може визнати поважною причиною звернення до суду через понад 22 роки з моменту коли особа дізналась чи повинна була дізнатись про порушення своїх прав.
Таким чином, встановивши, що права позивача порушені відповідачем, а відповідач заявив про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача з причин пропуску строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги, що про порушене право позивач дізнався тільки в лютому 2018 року, коли відділом у Васильківському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, був повідомлений, що він включений в списки до державного акту на право колективної власності на землю Асоціації ім. Шевченко під №262 і має право на земельну частку (пай), а також те, що в 2000 році керівник господарства ОСОБА_2 повідомив його, що він не має права на земельну частку (пай), так як звільнився з господарства, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки наведені позивачем обставини пропуску строку позовної давності не є поважними та не можуть бути підставою для поновлення цього строку.
Посилання апелянта на висновки ЄСПЛ, є безпідставними, оскільки будь-яких помилок державного органу в ході розгляду справи не було встановлено.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Позивач не скористався наданим їм правом, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: