Провадження № 22-ц/803/2951/19 Справа № 202/1556/18 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Категорія 44
19 червня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Комунального підприємства «Жилсервіс-5” Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про виселення з незаконно зайнятого приміщення
за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Жилсервіс-5” Дніпровської міської ради
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року, -
29 березня 2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що КП «Жилсервіс-5» є балансоутримувачем будинку №108 по проспекту Слобожанському в м. Дніпро. Рішенням Дніпропетровської міської ради №36/4 від 06.11.2002 року було визначено передати у комунальну власність територіальної громади міста гуртожиток по АДРЕСА_1 «Правди» АДРЕСА_2 108. Рішенням Дніпропетровської міської ради №937 від 22 лютого 2010 року передано у комунальну власність територіальної громади міста та житлового фонду та гуртожитків ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат» гуртожиток по пр АДРЕСА_1 «Правда», АДРЕСА_3 . Державне підприємство «Дніпропетровський домобудівельний комбінат», дочірнім підприємством якого був Дніпропетровський домобудівний комбінат РБЕУ «Наш Дім», згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2009 року визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідаційну комісію. Тому видача ордерів чи будь-яких документів після 17.12.2009 року керівництвом Дніпропетровський домобудівний комбінат РБЕУ «Наш дім» на вселення в гуртожиток була протиправною. Крім того, Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.02.2010 року гуртожиток по АДРЕСА_3 , включений до переліку об'єктів, що передаються на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району. Тобто всі права по розпорядженню гуртожитком перейшли до територіальної громади міста в особі КВЖРЕП Індустріального району, і починаючи з 22.02.2010 року ніхто крім уповноваженої особи Дніпропетровської міської ради, не мав права проводити вселення у гуртожиток. Під час перевірки житлового фонду був виявлений факт незаконного вселення громадянина ОСОБА_1 в кімнату (кабінет) АДРЕСА_4 . Відповідач ОСОБА_1 на обліку потребуючих поліпшення житлових умов не перебував, та не міг перебувати, так як він до 30.12.2013 року був зареєстрований та проживав у трикімнатній квартирі по АДРЕСА_5 , тобто поліпшення житлових умов не потребував. Відповідач надав відомості, що не відповідають дійсності про потребу в поліпшенні житлових умов. При зверненні відповідача до КП «Жилсервіс-5» ДМР 02.06.2014 року стосовно відкриття особового рахунку, ним було надано корінець ордеру №73, який нібито виданий йому 25 лютого 2011 року ДДК. Корінець ордеру від 25.02.2011 року не є документом, що дає право на вселення в 2014 році, не має будь якої юридичної сили, був недійсним, та реєстрація на підставі корінця ордеру що втратив силу є неправомірною. Зважаючи на зазначене вселення та реєстрація в кімнату №136 гуртожитку по АДРЕСА_3 Дніпро відбулося без будь-яких законних підстав. Просили суд: поновити пропущені строки про визнання ордеру недійсним; визнати ордер №73, який виданий Розгону Андрію Миколайовичу, 25 лютого 2011 року Дніпропетровським домобудівельним комбінатом, який не мав повноважень на такі дії, недійсним; виселити ОСОБА_1 з незаконно зайнятої кімнати АДРЕСА_4 без надання іншого житла та стягнути судові витрати по справі (а.с. 1-5).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Жилсервіс-5” Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про виселення з незаконно зайнятого приміщення- відмовлено (а.с.75-78).
В апеляційній скарзі КП «Жилсервіс-5” Дніпровської міської ради, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким виселити відповідача з незаконно зайнятого приміщення. При цьому, в апеляційній скарзі про ухвалення судового рішення по суті позовних вимог про визнання ордеру недійсним, питання не ставить, а лише посилається в тексті апеляційної скарги на те, що ордер не видавався, а наданий корінець є підробним та втратив свою силу, ща на думку апелянта є підставою для висновку про те, що відповідач був вселений та зареєстрований у гуртожитку безпідставно (а.с. 81-84).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апелянт в своїй апеляційній скарзі фактично просить скасувати рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо виселення відповідача з незаконно зайнятого приміщення, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення строків для визнання ордеру не дійсним та визнання недійсним ордеру, рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом - не перевіряється.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині, залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . 108 Рішенням VI сесії Дніпропетровської міської ради №53/28 від 14 листопада 2012 року передана на баланс Комунального підприємства «Жилсервіс - 5».
Згідно з довідкою №701 від 09.02.2018 року, виданою КП «Жилсервіс-5» ДМР, в кімнаті АДРЕСА_4 (до перейменування пр АДРЕСА_1 ) АДРЕСА_6 (до перейменування м. Дніпропетровськ) зареєстрований: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30.12.2013 року.
ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_4 був вселений на підставі корінця ордеру №73 від 25.02.2011 року, виданого Дніпропетровським домобудівним комбінатом РБЕУ «Наш Дім».
Відповідно до довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР від 22.03.2018 року на ім'я ОСОБА_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_7 відкритий особистий рахунок № НОМЕР_1 по заяві та корінця ордеру у КП «Жилсервіс 5» ДМР з 01.06.2014 року та дійсний по теперішній час. Нарахування за комунальні послуги проходять з 01.06.2014 року, а оплата з 01.09.2014 року.
Також судом 1 інстанції в судовому засіданні встановлено, про що не заперечував і представник позивача, що ордер №73 від 25.02.2011 року Дніпропетровським домобудівним комбінатом РБЕУ «Наш Дім» на зайняття кімнати АДРЕСА_8 136 АДРЕСА_9 будинку АДРЕСА_6 м АДРЕСА_6 ) ОСОБА_1 не надавався, наявний лише корінець ордеру ( а.с. 12), який останній надав КП «Жилсервіс-5» ДМР 02.06.2014 року (а.с. 15).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідача, суд 1 інстанції виходив з того, що в провадженні районного суду м. Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням посадових осіб за фактом незаконної видачі ордерів на зайняття кімнат в гуртожитку та на даний час вирок не ухвалено, отже неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення ОСОБА_1 на даний час не встановлено, як і не встановлено та не надано доказів щодо користування ОСОБА_1 до вселення в спірне житло, жилим приміщенням кв. АДРЕСА_10 . При цьому, суд також виходив із того, що відповідач у спірному приміщенні зареєстрований та на нього відкрито особовий рахунок, а отже підстави для виселення його з цього приміщення відсутні.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції, колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а рішення суду в оскарженій частині є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.
Так, відповідно до частин п'ятої та шостої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вказано, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
У пункті 10 Примірного положення (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.
Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення.
Згідно ч. 1 ст. 58 ЖК Української РСР, єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер на жиле приміщення виданий на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
Статтею 59 ЖК Української РСР визначено підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним. Так, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку, у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
В матеріалах справи відсутні докази які б свідчили про неправомірність дій службових осіб при вирішення питання про надання жилого приміщення ОСОБА_1 , також не надано доказів щодо користування ОСОБА_1 до вселення в спірне житло, жилим приміщенням кв. АДРЕСА_10 .
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідача, оскільки позивачем не доведено те, що вселення відповідача у спірне приміщення було незаконним, а виселення його, зареєстрованого у спірному приміщенні, буде суперечити вимогам закону, та порушувати конституційні права відповідача на житло, а тому ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення в оскарженій частині відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування в цій частині відсутні.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволення позовних вимог про виселення, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Тобто під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в оскарженій частині відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його в цій частині слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Жилсервіс-5” Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: