Іменем України
17.12.09 Справа №27/216/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді Зубкова Т.П. , Коробка Н.Д. , Мойсеєнко Т. В.
при секретарі: Акімовій Т.М.
За участю представників:
від позивача - Сагач М.В. (довіреність серія ВМО № 449877 від 12.11.2009 р.)
від відповідача - не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізькі лани» (м. Запоріжжя)
на рішення господарського суду Запорізької області від 21.09.2009 р. у справі № 27/216/09
за позовом Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ)
в особі Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжі» (м. Запоріжжя)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізькі лани (м. Запоріжжя)
про стягнення суми шляхом звернення на заставне майно,
Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (ЗАТ) в особі Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжі» звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізькі лани» (з урахуванням уточнення позовних вимог) 232445,24 грн., в тому числі: 193587,67 грн. заборгованість по кредиту, 6823,30 грн. процентів, 300,00 грн. комісійної винагороди та 31734,27 грн. пені, шляхом звернення стягнення на заставлене майно (згідно наданого переліку).
В ході розгляду справи позивачем було подано заяву про здійснення його правонаступництва на Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на підставі ст. 25 ГПК України.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.09.2009 р. у справі №27/216/09 (суддя Дроздова С.С.) здійснено заміну позивача на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто з відповідача на користь позивача 193587,67 грн. заборгованості по кредиту, 6823,30 грн. процентів, 300,00 грн. комісійної винагороди та 31734,27 грн. пені шляхом звернення стягнення на заставлене майно (згідно наданого переліку). За рахунок відповідача позивачу відшкодовано 2324,45 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлена позивачем до стягнення сума є обґрунтованою та підтверджена відповідними доказами. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, зобов'язаний передбачені чинним законодавством та договором штрафні санкції. Право заставодержателя на звернення стягнення на заставне майно передбачено ст. 590 ЦК України та ст. 20 Закону України «По заставу».
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізькі лани» (відповідач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 21.09.2009 р. у справі № 27/216/09 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.
Посилається на те, що господарським судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано тієї обставини, що у спірних правовідносинах на теперішній час строк виконання зобов'язання не настав. Мотивує тим, що 18.06.2009 р., нібито, між сторонами даного спору було досягнуто згоди щодо зміни строку виконання обов'язку ТОВ «Запорізькі лани» по виплаті заборгованості за кредитним договором № 50-06К від 07.06.2006 р., що зафіксовано у письмовому виді протоколом зустрічі від 18.06.2006 р. До матеріалів апеляційної скарги заявником надано фотокопію даного протоколу з підписами та відбитками печаток від імені обох сторін. За твердженням заявника, 18.06.2009 р. ТОВ «Запорізькі лани» та АКПІБ «Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя» було укладено правочин, яким встановлено новий, порівняно з кредитним договором, строк виконання його зобов'язання.
Порушення норм процесуального права заявник вбачає в тому, що господарським судом залишено без задоволення викладене відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення, на підставі ст. 551 ЦК України, розміру пені та відстрочення виконання судового рішення. Обґрунтованість свого клопотання заявник мотивує економічною кризою у державі, відсутністю грошових коштів та необхідністю постійного ведення сільськогосподарських робіт (зі збирання врожаю і т.п.). Звертає увагу, що у відповідності до установчих документів ТОВ «Запорізькі лани» є сільськогосподарським підприємством та виробником сільськогосподарської продукції, і на теперішній час всі наявні грошові кошти направлені на здійснення сільгоспробіт, тому вилучення значних коштів призведе до неможливості робіт по обробці та збору посіяних культур.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.10.2009 р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 17.12.2009 р.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2705 від 17.12.2009 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Зубкова Т.П., судді: Коробка Н.Д., Мойсеєнко Т.В.
Позивач у справі - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», що є правонаступником Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ), в особі Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Запоріжжя» - проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу.
Вказує на те, що факт порушення відповідачем його зобов'язань по кредитному договору є доведеним, і це обумовлює правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення передбачених договором та законом санкцій за зазначене порушення.
Посилання заявника апеляційної скарги на протокол зустрічі від 18.06.2009 р. в якості підстави для зміни строку виконання зобов'язань відповідача по виплаті заборгованості за кредитним договором вважає безпідставним. При цьому позивач звертає увагу на приписи ст. 654 ЦК України, якими унормовано, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й оспорюваний договір, якщо інше не встановлено договором або законом, і констатує, що протокол зустрічі, на який посилається відповідач, не відповідає зазначеним приписам і не є невід'ємною частиною договору. Також позивач зазначає про відсутність у в.о. заступника керуючого Філією Банку самостійних повноважень на прийняття рішення по зміні строків погашення кредитної заборгованості відповідача за спірним договором.
Щодо доводів заявника про порушення господарським судом норм процесуального права вказує, що судом першої інстанції були створені сторонам у справі всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та надано достатньо часу для подання доказів в підтвердження свої вимог та заперечень.
Також безпідставними вважає доводи апеляційної скарги про неврахування судом клопотань відповідача про зменшення розміру пені та надання відстрочки і вказує, що дії суду по зменшенню пені та відстрочення виконання судового рішення - це право суду, а не його обов'язок.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вищевикладені доводи в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу, вважає рішення місцевого господарського суду законним і обґрунтованим, а вимоги заявника апеляційної скарги - надуманими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, представника в судове засідання не направив. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги та відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
За клопотанням присутнього в судовому засіданні представника позивача апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
За його згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд
07.06.2006 р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) в особі керуючого Філією «Запорізьке Центральне відділення Промінвестбанку» (Кредитором, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізькі лани» (Позичальником, відповідачем у справі) було укладено кредитний договір № 50-06К (далі - Кредитний договір), за умовами якого Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 800000,00 грн., на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно з п. 2.2 Кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 20.04.2009 р.
З урахуванням внесених договором № 2 від 22.01.2007 р. змін до п. 2.2 Кредитного договору, повернення кредиту повинно здійснюватися Позичальником частинами у відповідності до наступного графіку: 500000,00 грн. - не пізніше 20.08.2007 р., 29920,00 грн. - не пізніше 15.09.2008 р., 133330,00 грн. - не пізніше 15.12.2008 р., 100000,00 грн. - не пізніше 16.03.2009 р., 36750,00 грн. - не пізніше 20.04.2009 р.
У відповідності із п. 3.2 Кредитного договору, відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 18 % річних.
Пунктом 3.3 Кредитного договору встановлено, що нарахування банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів Позичальника з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих кредитних коштів. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
Також, пунктом 3.4 Кредитного договору передбачено, що відсотки нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця за період з останнього дня попереднього місяця по передостанній день поточного місяця, а також в день остаточного повернення кредиту, визначеного п. 2.2 цього Договору.
Відповідно до п. 3.5 Кредитного договору, за управління кредитом Позичальник сплачує банку комісійну винагороду в сумі 300,00 грн.
Пунктом 4.2.2 Кредитного договору встановлено обов'язок Позичальника (відповідача) своєчасно сплачувати плату за кредит, відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених даним договором, а також суми передбаченої договором неустойки.
Відповідно до п. 3.11 Кредитного договору забезпеченням кредиту є застава сільськогосподарської техніки та майбутній врожай сільськогосподарської продукції.
22.01.2007 р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) в особі керуючого Філією «Запорізьке Центральне відділення Промінвестбанку» (Заставодержателем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізькі лани» (Заставодавцем, відповідачем у справі) укладено договір про заставу майна № 09-07з (далі - Договір застави), предметом якого, згідно з п. 1.1 є забезпечення вимоги Заставодержателя, що випливають з Кредитного договору № 50-06К від 07.06.2006 р. (а також усіх договорів про внесення змін до нього), укладеного між Заставодержателем та Заставодавцем, та інші зобов'язання Заставодавця, що виникають в силу цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору застави предметом застави є сільськогосподарська техніка та обладнання (далі - Майно), опис та перелік якого наведено в Додатку № 1 до цього Договору, що є невід'ємною його частиною.
В пункті 1.4 Договору застави зазначено, що сторони цього договору оцінюють майно в сумі 1084500,00 грн.
Також, в забезпечення зобов'язань за Кредитним договором, між сторонами було укладено Договір про заставу майна № 704-06з від 28.07.2006 р., відповідно до якого в заставу передано сільськогосподарську техніку - два трактори.
За умовами п. 5.1 вищезазначених Договорів застави Заставодавець набуває право звернення стягнення на Майно та його реалізацію у разі, якщо у момент настання строку виконання Заставодавцем зобов'язань за Кредитним договором вони не будуть виконані повністю, незалежно від настання строку виконання Заставодавцем будь-яких зобов'язань за кредитним договором - при ліквідації чи реорганізації у будь-який спосіб Заставодавця, порушенні відносно останнього справи про банкрутство, а також при виникненні підстав, вказаних в п.3.1.4 цього Договору.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Банк свої зобов'язання щодо видачі кредиту виконав повністю.
Позичальником, навпаки, протягом строку дії Кредитного договору порушувалися строки повернення кредиту та сплати відсотків по кредиту.
15.01.2009 р. Філією «Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя» на адресу ТОВ «Запорізькі лани» було направлено листа (вих. № 05/15-23) з вимогою протягом 10 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги сплатити заборгованість за Кредитним договором в повному обсязі в сумі 265160,48 грн.
Зазначена вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.
Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізькі лани» 193587,67 грн. заборгованості по кредиту, 6823,30 грн. процентів, 300,00 грн. комісійної винагороди та 31734,27 грн. пені шляхом звернення стягнення на заставлене майно (згідно наданого переліку) стали предметом судового розгляду у даній справі.
Колегія суддів, заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.
За визначенням частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Проте, відповідачем зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом не виконані.
Станом на момент подання позову, сума простроченої заборгованості за кредитом складає 193587,67 грн., а також у відповідності із п. 3.2 договору нараховані проценти за користування кредитом за період з 21.07.2009 р. по 20.09.2009 р. в сумі 6823,30 грн.
Докази повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором процентів відсутні. Заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 193587,67 грн. та 6823,30 грн. доведена договором, реєстром розрахункових документів банка, іншими матеріалами справи.
Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 193587,67 грн. та суми процентів за користування кредитом в розмірі 6823,30 грн. є обґрунтованими.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення суму 31734,27 грн. пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та 300,00 грн. комісійної винагороди.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Умовами укладеного між сторонами Кредитного договору (п. 5.3) за невиконання Позичальником зобов'язань по своєчасній сплаті сум кредиту та/або відсотків за користування кредитом та/або відсотків за неправомірне користування кредитом передбачена відповідальність у вигляді пені, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.
Також, п. 3.5 Кредитного договору визначено обов'язок Позичальника по сплаті комісійної винагороди в сумі 300,00 грн.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 31734,27 грн. та 300,00 грн. комісійної винагороди заявлено обґрунтовано і правомірно задоволено судом.
Колегія суддів зауважує, що сума заборгованості за Кредитним договором відповідачем не оспорюється. Заперечення відповідача стосуються лише того, що строк виконання зобов'язання за Договором не настав у зв'язку із підписанням сторонами 18.06.2009 р. протоколу зустрічі.
Проте, посилання заявника апеляційної скарги на протокол зустрічі від 18.06.2009 р. в якості підстави для зміни строку виконання його зобов'язань по виплаті заборгованості за Кредитним договором не приймається колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до розділу V ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.
Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.
Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому апеляційна інстанція перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту саме на момент його постановлення судом першої інстанції, і додаткові докази, подані заявником без обґрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, не приймаються як докази по справі і не впливають на таку оцінку.
Надана відповідачем суду першої інстанції фотокопія Протоколу зустрічі від 18.06.2009 р. (арк. справи 93) не містить ані підпису, ані печатки позивача, тому обґрунтовано не була прийнята судом до уваги при вирішенні спору. Позивач заперечив факт зміни умов Кредитного договору щодо строків виконання договірних зобов'язань відповідача.
Колегія суддів не приймає у якості доказу по справі і тому не надає правової оцінки долученій заявником до апеляційної скарги фотокопії Протоколу зустрічі від 18.06.2009 р., оскільки заявником, всупереч вимог ст.ст. 33, 101 ГПК України не обґрунтовано та не доведено неможливість її подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Виходячи з доказів, наданих сторонами суду з дотриманням приписів ГПК України, підстави вважати, що між сторонами було укладено правочин, яким встановлено новий, порівняно з Кредитним договором, строк виконання зобов'язання, відсутні.
Цілком обґрунтованими слід також визнати висновки місцевого господарського суду щодо звернення стягнення на заставлене майно, з огляду на вищевикладене та наступне.
Як вже зазначалося, в забезпечення виконання Позичальником умов Кредитного договору між сторонами було укладено Договір застави майна № 09-07з від 22.01.2007 р., відповідно до якого відповідачем передано в заставу 20 одиниць сільськогосподарської техніки та обладнання, опис та перелік якого наведено в Додатку № 1 до цього Договору. Також, в забезпечення Кредитного договору між Банком та Позичальником було укладено Договір про заставу майна № 704-06з від 28.07.2006 р., відповідно до якого відповідачем передано в заставу два трактори.
Згідно зі ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також, статтею 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. При цьому, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Пунктами 3.1.4 та 5.1. Договорів застави сторонами узгоджено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на майно та його реалізацію, якщо у момент настання строку виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповернені у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків, у тому числі процентів за неправомірне користування кредитом, та/або сум комісійної винагороди за управління кредитом, та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені Кредитним договором.
Враховуючи викладене, а також встановлений факт порушення відповідачем умов Кредитного договору щодо термінів сплати кредиту і відсотків та доведеність заявленої до стягнення суми, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставне майно є обґрунтованими та відповідають нормам чинного законодавства.
Колегія суддів також відзначає правомірність здійснення господарським судом першої інстанції заміни позивача - Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
Не знаходить свого підтвердження посилання заявника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Заявник посилається на необґрунтованість відмови у задоволенні його клопотання про зменшення, на підставі ст. 551 ЦК України, розміру пені та відстрочення виконання судового рішення.
Вказане клопотання відповідача було мотивовано відсутністю в нього грошових коштів та необхідністю ведення робіт зі збирання врожаю. Він зауважував, що у відповідності до установчих документів він є сільськогосподарським підприємством та виробником сільськогосподарської продукції, і всі наявні грошові кошти направлено на здійснення сільгоспробіт, тож вилучення коштів у значному розмірі призведе до неможливості робіт по обробці та збору посіяних культур.
Дослідивши матеріали та обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що господарським судом цілком обґрунтовано залишено без задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та надання відстрочки виконання рішення, з огляду на таке:
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, що беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Тобто, наведена правова норма надає господарському суду право (а не встановлює обов'язок) зменшити розмір неустойки, що стягується.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
При цьому, згідно з приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором щодо своєчасності розрахунків є доведеним і сторонами не заперечується, що покладає на відповідача встановлену законом та Кредитним договором відповідальність.
Колегія суддів зауважує, що відповідач як суб'єкт господарювання, здійснює свою діяльність самостійно, ініціативно, на власний ризик, тож негативний результат його господарської діяльності сам по собі не може бути підставою для звільнення його від передбаченої Кредитним договором та законом відповідальності.
Такої ж позиції колегія суддів дотримується і відносно питання надання відповідачу відстрочки виконання рішення.
За визначенням п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. І надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення - це право суду, а ніяк не його обов'язок.
При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки господарський суд має враховувати приписи статті 121 ГПК про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
В якості підстави для надання йому відстрочки відповідач посилався на своє тяжке фінансове становище, пов'язане з здійсненням господарської діяльності (при цьому, будь-які докази на підтвердження тяжкого фінансового стану підприємства відповідача в матеріалах справи взагалі відсутні, не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції).
Колегія суддів відзначає, що наведені відповідачем в суді першої інстанції підстави для надання відстрочки, а саме - погіршення фінансового стану підприємства у зв'язку із здійсненням ним своєї підприємницької діяльності (відсутність грошових коштів та необхідність ведення робіт зі збирання врожаю) не доводять наявності обставин, які б робили неможливим або ускладнювали виконання рішення суду. Будь-яких інших доводів відповідачем не наведено.
Проаналізувавши матеріали справи та апеляційної скарги, дослідивши обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено наявність виняткових обставин, які можуть бути підставою для надання розстрочки виконання судового рішення у даній справі.
Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.
Протягом розгляду справи судом було надано сторонам достатньо часу для подання всіх доказів, які б доводили наявність тих чи інших обставин, на які посилається кожна зі сторін.
Отже, відповідач не був позбавлений можливості надати суду всі необхідні, на його думку, документи, в тому числі докази скрутного фінансового становища підприємства.
Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодних доводів, не надано жодних доказів безпідставного задоволення позовних вимог позивача та відхилення заяви відповідача про зменшення розміру пені і надання відстрочки.
Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на відповідача (заявника апеляційної скарги).
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізькі лани» (м. Запоріжжя) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 21.09.2009 р. у справі № 27/216/09 залишити без змін.
Головуючий суддя Зубкова Т.П.
судді Зубкова Т.П.
Коробка Н.Д. Мойсеєнко Т. В.