Справа № 620/404/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Скалозуб Ю.О.
26 червня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.;
за участю секретаря: Горяінової Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 21 травня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
У лютому 2019 року, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідач), у якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 00053501305 від 29.12.2018.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що виторг згідно Z-звiтy по РРО за лютий 2018 року склав не 163543,00 грн, а 83149,20 грн, тобто податковою безпідставно було завищено реалізацію за лютий 2018 року, а отже і загалом за весь перевіряємий період.
Таким чином контролюючим органом неправомірно збільшено базу оподаткування на 79335,20 грн (83149,20 - 3814 грн акцизний податок), на яку було нараховано 20% податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Зважаючи на вказане позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення є таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року позов задоволено повністю.
Податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 29.12.2018 № 00053501305 визнано протиправним та скасовано.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що у період з 29.10.2018 по 02.11.2018 (строк перевірки продовжувався з 02.11.2018 по 06.11.2018) Головним управління ДФС в Чернігівській області проведено документальну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.12.2016 по 30.09.2018, про результати якої складено акт №742/13/2973912707 від 09.11.2018.
Актом перевірки №742/13/2973912707 від 09.11.2018 зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 . п. 181.1 ст.181, п.183.2 п.183.10 ст.183, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.
На підставі акту перевірки відповідачем сформовано податкове повідомлення-рішення від 29.12.2018 № 00053501305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 120152,50 грн, з яких 96122,00 грн за основним платежем та 24030,50 грн за штрафними санкціями.
Вважаючи податкове повідомлення - рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - також ПК України).
Згідно з п. 181.1 ст. 181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст.183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів).
Як встановлено в ході перевірки, станом на 30.11.2017 сума від здійснення операцій з постачання товарів ФОП ОСОБА_1 за перевіряємий період, без врахування акцизного податку склала більше ніж 1000000 грн, а саме 1 019 564,28 грн. (1068798,28 грн. - 49234,00 грн). Зазначені обставини позивач не заперечує.
Відповідно до п. 183.2 ст. 183 ПК України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.
Пунктом 183.10 ст.183 ПК України визначено, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем протягом останніх 12 календарних місяців дійсно було перевищено загальну суму від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V ПК України, а саме 1 000 000 гривень, то ФОП ОСОБА_1 зобов'язана була зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст.183 цього Кодексу.
Проте, колегія суддів зазначає наступне, що відповідачем було розпочато застосування до позивача відповідальності за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування з 11.12.2017 року, в той час як ця дата була останнім днем для можливої подачі заяви до контролюючого органу для обов'язкової реєстрації як платника податку на додану вартість, оскільки останній день (10.12.2017) припав на вихідний день - неділю, а тому, зважаючи на норму ст. 183.6. Податкового кодексу України останнім днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або неробочим робочий день.
Вказане призвело до невірного встановлення періоду, за який рахувався обсяг виручки (обсяг виручки повинен був рахуватися не з 11 грудня 2017 року, а з 12 грудня 2017 року), що в свою чергу, призвело до збільшення бази нарахування податку на додану вартість за весь перевіряємий період.
Водночас, в акті перевірки встановлено, що виторг згідно Z-звітів РРО за лютий 2018 року склав 163343 грн, в той час як відповідно до наданого позивачем Z-звіту РРО за лютий 2018 року, який було досліджено в судовому засіданні загальний виторг склав 83149,20 грн.
Відповідачем з цього питання надано пояснення, що в зазначеному Z-звіті міститься найменування фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , а тому підтвердити, що дійсно було допущено помилку в акті перевірки можливості не має.
Окрім зазначенго вище, колегія суддів зазначає, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки податкового органу реєстрація реєстратора розрахункових операцій (модель РРО - MINI-T 400ME, заводський РРО - ПБ4101225393) суб'єкту господарювання ОСОБА_1 скасована з 05.06.2018 за заявою останньої.
В свою чергу, відповідно до наявної в матеріалах справи копії реєстраційного посвідчення реєстратор розрахункових операцій (модель РРО - MINI-T 400ME, заводський РРО - ПБ4101225393) з 11.06.2018 зареєстрований за суб'єктом господарювання ОСОБА_2 .
Вказане свідчить про те, що на момент проведення перевірки податковим органом спірний реєстратор розрахункових операцій було вже зареєстровано за ФОП ОСОБА_2 , про що в акті перевірки не зазначено.
Таким чином, невірне врахування загального виторгу за лютий 2018 року призвело до збільшення бази нарахування податку на додану вартість, а як наслідок і завищення нарахування штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до ст. 56 ПК України під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.
На підставі вище зазначеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення враховуючи обставини, встановлені судом в частині завищення бази нарахування податку на додану вартість, а як наслідок і завищення нарахування штрафних (фінансових) санкцій.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 26 червня 2019 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
О.Є. Пилипенко