27 червня 2019 року м. Дніпросправа № 160/8338/18
(суддя Кальник В,В., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року у справі №160/8338/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 06 листопада 2018 року звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області згідно з яким, просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладені в рішеннях від 21.06.2018 року та від 23.06.2018 року;
- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу - протиправною та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07 жовтня 2009 року - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, посилаючись на необхідність особистого звернення позивача з відповідною заявою та доданими документами до пенсійного органу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправними та скасував відмови у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладені в листах Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №450/03-09/26 від 21.06.2018 року та №464/03-09/26 від 23.06.2018 року.
Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії позивачу та зобов'язав відповідача здійснити поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 07.10.2009 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що особа, яка звертається за поновленням пенсії та проживає за межами України, має право на звернення до органу ПФУ через представника за умови наявності у такого представника відповідних повноважень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відповідач правомірно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії. При цьому зазначає про необхідність застосування до спірних відносин наслідку пропуску строку звернення до суду встановленого статтею 122 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу з 15.07.1975 року було призначено пенсію «по старості» (т.1 а.с.252, 255).
18.12.2001 року позивач виїхала з України до ОСОБА_2 на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
11.06.2018 року представник В. Меламед, Юридичний офіс ( Ізраїль АДРЕСА_1 Україна), діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Лівобережного відділу обслуговування громадян особисту заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком, нотаріально посвідчену та апостильовану, що підтверджується штампом УПФУ від 11.06.2018 року вх. №10360/20 (т.1 а.с.239-241).
Як вбачається із звернення представника позивача, до заяви про поновлення пенсії були долучені: оригінал довіреності представників, нотаріально засвідчена та апостильована копія паспорта, оригінал трудової книжки, копія пенсійного посвідчення, оригінал апостильованої заяви, що підписана особисто ОСОБА_1 , підпис якої завірений нотаріально, про поновлення пенсії за формою (т.1 а.с.241).
Листами № 450/03-09/26 від 21.06.2018 року та №464/03-09/26 від 23.06.2018 року відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу (т.1 а.с.52, 54).
Відмова мотивована тим, що для поновлення виплати пенсії необхідно безпосередньо звернутися та надати відповідну заяву та документи до пенсійного органу за адресою: вул. Січеславська Набережна, 17, м. Дніпро. Правомірність дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати позивачу раніше призначеної пенсії з 07.10.2009 року є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у нього виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.
Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності вживати заходів щодо захисту свого права, якщо воно порушується. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 123 КАС України встановлено, що у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач звернувся до суду з позовом 02 листопада 2018 року, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду від дати звернення до відповідача із заявою про відновлення порушеного права (11 червня 2018 року), то позов підлягає задоволенню від дати звернення до Управління ПФУ з 11 червня 2018 року, а вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 01 травня 2018 року, включно, слід залишити без розгляду.
При цьому, у задоволенні позову в частині вимог за період з 02 травня 2018 року по 10 червня 2018, року включно, слід відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинив активних дій щодо звернення до Управління ПФУ, що зумовлює необізнаність суб'єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача, що позивачем не подано заяву про відновлення виплати пенсії особисто або законним представником, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Отже, нормативним актом передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Колегія суддів звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком до заяви.
Крім того, колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про поновлення пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, оскільки питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця та компенсація втрати частини доходів належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування таких сум, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання належних позивачу виплат при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови, якою позов задовольнити частково.
Керуючись: пунктами 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року у справі №160/8338/18 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії, починаючи 11 червня 2018 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 7 жовтня 2009 року по 01 травня 2018 року, включно - залишити без розгляду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 27 червня 2019 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко