27 червня 2019 року м. Житомир справа № 240/8042/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення, зобов'язати вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати п.45 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05.04.2019 №41, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 09.01.2019 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 09.01.2019 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено ІІ групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що проходив військову службу в Збройних Силах України. З 20.01.2016 відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 20.01.2016 позивачу встановлено 3 групу інвалідності та, як наслідок, виплачена одноразова допомога в сумі 206 700,00 грн. З 09.01.2019 відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 09.01.2019 позивачу встановлено 2 групу інвалідності, внаслідок травми та захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини. Позивач вважає, що як інвалід групи з 09.01.20198 набув право на отримання одноразової грошової допомоги. Однак, відповідач безпідставно відмовляє в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, чим порушує його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомленням (викликом) сторін.
На виконання вимог ухвали суду від 29 травня 2019 року, Міністерством оборони України направлено до суду відзив на адміністративний позов. У вказаному відзиві зазначив, що підстави для задоволення позову відсутні, адже, до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство чинне на момент виникнення вказаних правовідносин. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01 січня 2017 року, пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюються". Встановлення вищої групи інвалідності позивачу відбулося в період дії вказаної норми, тому враховуючи, що з первинного встановлення інвалідності до встановлення вищої групи інвалідності минуло більше двох років, підстави для задоволення позову щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги відсутні.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 19.05.2014 по 11.07.2014, з 29.07.2014 по 26.08.2014, з 15.05.2015 по 01.04.2015, з 02.04.2015 по 07.04.2015, з 06.05.2015 по 10.07.2015 входив до складу сил, що залучаються та беруть участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей та приймав участь в Антитерористичній операції на сході України. 15.06.2016 позивач звільнений з військової служби.
Відповідно до довідки №3772 від 19.09.2014, старший сержант ОСОБА_1 18.08.2014 під час виконання завдань інженерного забезпечення в складі АТО в Луганській області повертаючись в район зосередження після виконання завдань по перевезенню лісоматеріалів для інженерного обладнання інженерних споруд в населеному пункті Щастя, в районі населеного пункту Хрящувате потрапив під мінометний обстріл, в результаті чого отримав травму. Отримав вогнепальне уламкове поранення завушної ділянки зліва. Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Травма старшого сержанта отримана під час виконання обов'язків військової служби в складі АТО (а.с.27).
Відповідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 218879 від 20.01.2016 позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 20.01.2016, причина: травма, поранення, захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини та у зв'язку з чим позивачу виплачено допомогу у розмірі 206 700,00 грн (а.с.14).
В подальшому, гідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 100301 від 18.01.2019 позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 09.01.2019, причина: травма, пов'язана із захистом Батьківщини (а.с.15).
Позивач звернувся до ОВК з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності II групи внаслідок травми, поранення, захворювання, отриманих під час виконання службових обов'язків в зоні АТО, яку направило до Міністерства оборони України.
Пунктом 45 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.04.2019 № 41 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", так як групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. З вказаного документу вбачається, що первинний огляд органами МСЕК, коли було встановлено III групу інвалідності, 35 (%) відсотків втрати працездатності та виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 206700,00 грн.
Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно зі ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини 2 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Приписами частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.
Згідно із пунктом 8 Постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відтак, зазначеними вище нормами Закону № 2011-XII та Порядку №975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як зазначалося вище, за наслідками первинного огляду з 20 січня 2016 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, так, пов'язаними із захистом Батьківщини, у зв'язку з чим йому виплачена грошова допомога.
Після спливу дворічного терміну, встановленого вищевказаним Законом, але в межах визначеної дати чергового переогляду, а саме з 09 січня 2019 року за наслідками повторного огляду ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Отже, позивачу встановлено вищу групу інвалідності (змінено) понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.
Втім, суд ураховує, що Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набрав чинності з 01 січня 2017 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отож, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 21 квітня 2018 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
У свою чергу, стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 та від 21.06.18 (справа № 760/11440/17).
Також слід вказати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності та ІІІ групи інвалідності, є помилковими.
Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п. 45 рішення Комісії, оформленого протоколом № 41 від 05.04.2019, не наведено.
При цьому суд зазначає, що встановлення з 09.01.2019 позивачу 2-ої групи інвалідності у зв'язку з травмою та захворюванням, пов'язаними із захистом Батьківщини є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи всі обставини та матеріали справи, норми законодавства та доводи сторін, суд приходить до висновку, що порушене відповідачем право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи належить захисту шляхом скасування п.45 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.04.2019 № 41, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 09.01.2019, внаслідок травми та захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини, як протиправного, та зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачку одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 09.01.2019, внаслідок травми та захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на відповідний рік, з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права, який є основним завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити.
В силу приписів ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 229, 242-246, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т, 6, м. Київ, 03168. РНОКПП/ЄДРПОУ: 00034022) про визнання протиправним рішення, зобов'язати вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п.45 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05.04.2019 №41, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 09.01.2019 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 09.01.2019 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено ІІ групу інвалідності, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 27 червня 2019 року.
Суддя Л.А.Шуляк