Дата документу 13.06.2019 Справа № 331/1865/17
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження № 11-кп/807/200/19 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 331/1865/17Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
Категорія - ст.186 ч.2 КК України
13 червня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017080020000260, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2018 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області, громадянина України, який має повну загальну середню освіту, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який має повну загальну середню освіту, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено їм покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, кожному.
На підставі ст. 75 КК України звільнено обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від відбуття призначеного покарання, якщо вони протягом встановленого судом іспитового строку не скоять нового злочину та виконають покладені на них судом обов'язки. Призначено обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 іспитовий строк тривалістю 3 роки, кожному.
На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покладено на обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Відповідно до ч. 2 ст. 76 КК України додатково покладено на обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обов'язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжні заходи, обрані на досудовому слідстві обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, ухвалено скасувати, звільнивши засуджених з-під варти в залі суду.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбуття покарання ОСОБА_7 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 26.01.2017 року по 20.06.2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Також в строк відбуття покарання ОСОБА_7 зараховано строк знаходження під вартою, а саме з 21.06.2017 року по 22.02.2018 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбуття покарання ОСОБА_8 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 27.01.2017 року по 20.06.2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Також в строк відбуття покарання ОСОБА_8 зараховано строк знаходження під вартою з 21.06.2017 року по 22.02.2018 року.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 залишено без розгляду.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів для проведення судової товарознавчої експертизи № 10-175 від 21.02.2017 року в сумі 87 гривень 84 копійки.
Вирішена доля речових доказів.
Скасовано арешт з мобільного телефону "Samsung GT-N7100", імеі НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2017 року.
Згідно вироку суду першої інстанції, 25 січня 2017 року, приблизно о 21 годині 40 хвилин ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , перебуваючи в районі перехрестя вул. Жуковського та вул. Залізничної в Олександрівському районі м. Запоріжжя, побачили раніше незнайомого їм потерпілого ОСОБА_12 . Оцінивши обстановку, а саме те, що ОСОБА_12 перебуває на одинці в темний час доби на вулиці за відсутності інших перехожих, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зрозуміли можливість незаконного безперешкодного збагачення.
В цей час, у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник умисел на відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_12 з метою особистого збагачення. Попередньо домовившись між собою про скоєння відкритого викрадення майна, що належить неповнолітньому ОСОБА_12 , маючи умисел на відкрите викрадення майна поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, діючи з корисливих мотивів, ОСОБА_7 підійшов ззаду до потерпілого ОСОБА_12 та штовхнув його в спину, від чого останній впав на землю, а ОСОБА_8 схопив потерпілого за ноги, позбавляючи його можливості чинити опір.
Після цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , продовжуючи свій намір на заволодіння майном ОСОБА_12 , погрожуючи потерпілому, висунули йому незаконну вимогу про видачу всіх наявних цінностей та обшукали кишені останнього. При цьому, ОСОБА_7 наніс не менш трьох ударів кулаком в праву щічну область ОСОБА_12 , а ОСОБА_8 , також, наніс не менш трьох ударів ногами в область спини та лівої сторони тулуба потерпілого, чим ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_12 , згідно висновку експерта № 212 від 27.01.2017 року синець у правій щічній області, який кваліфікується як легке тілесне ушкодження. Вказане легке тілесне ушкодження не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності потерпілому ОСОБА_12 .
Застосування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 насильства яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого у вигляді ударів в область обличчя та тулубу придушило волю ОСОБА_12 до спротиву, тому він вказав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 де в нього знаходиться мобільний телефон «Samsung GT-N7100», імеі: НОМЕР_2 , який належить його матері ОСОБА_11 та дістав з кишені куртки вказаний телефон. Після чого, ОСОБА_7 , діючи умисно та відкрито, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за попередньою змовою з ОСОБА_8 , скориставшись тим, що неповнолітній ОСОБА_12 перебував в стані хвилювання та переляку, заволодів вказаним телефоном, вихопивши його з руки потерпілого.
Відкрито заволодівши мобільним телефоном «Samsung GT-N7100», ОСОБА_7 та ОСОБА_8 втекли з місця події в бік ринку «Анголенко».
З урахуванням усіх обставин кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відсутність внаслідок дій обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 погрози застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, виключає кваліфікацію дій обвинувачених за ч. 2 ст. 187 КК України. Тому, суд першої інстанції вважав за необхідне кваліфікувати дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки вони вчинили дії, які виразилися у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчинені за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
В апеляційній скарзі прокурор вважає вирок районного суду незаконним, необґрунтованим, невмотивованим та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та винесеним з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також, у зв'язку із незастосуванням закону, який підлягає застосуванню. Прокурор вважає, що змінюючи правову кваліфікацію діяння, вчиненого обвинуваченими, суд в порушення вимог ст.ст. 94, 349 КПК України, не надав належної, повної та об'єктивної оцінки зібраним під час досудового розслідування доказам та, оцінивши докази односторонньо, незаконно змінив кваліфікацію злочинного діяння з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України. Виходячи зі змісту мотивувальної частини вироку, суд в порушення норм КПК України дійшов висновку про відсутність в діях обвинувачених складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. Крім того, прокурор зазначає, що згідно вироку, суд, призначаючи покарання обвинуваченим, у відповідності до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винних та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, проте у вироку навіть не вказано, що злочин, вчинений обвинуваченими, відноситься до категорії тяжких злочинів. Також прокурор звертає увагу на те, що обставинами, які пом'якшують покарання, суд визначив щире каяття обвинувачених саме у вчиненні грабежу, що саме по собі, на думку прокурора, суперечить законодавству, оскільки до оголошення вироку за ч. 2 ст. 186 КК України, обвинуваченим інкримінувалось злочинне діяння, передбачене ч. 2 ст. 187 КК України, вину у вчиненні якого останні не визнавали. Отже, на думку прокурора, сукупність вищенаведених обставин свідчить, що ігнорування судом першої інстанції приписів ст. 374 КПК України завадило врахувати всі обставини провадження та призвело до неправильного застосування кримінального закону (незастосування судом закону, який підлягає застосуванню) у частині призначеного покарання.
На підставі викладеного, просить скасувати вирок районного суду та направити кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу; обвинувачених, зокрема і в останньому слові, та їх захисників, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали провадження, та обговоривши доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, зазначаються зокрема: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог закону дотримався, ретельно дослідив всі наявні докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано прийшов до висновку, що відсутність внаслідок дій обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 погрози застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, виключає кваліфікацію дій обвинувачених за ч. 2 ст. 187 КК України, а тому правильно кваліфікував дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки вони вчинили дії, які виразилися у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчинені за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що змінюючи правову кваліфікацію діяння, вчиненого обвинуваченими, районний суд не надав належної, повної та об'єктивної оцінки зібраним під час досудового розслідування доказам та, оцінивши докази односторонньо, незаконно змінив кваліфікацію злочинного діяння з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України, є неспроможними.
Так, суд, розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , повно, всебічно та об'єктивно встановив всі фактичні обставини провадження, детально дослідив та дав належну оцінку кожному доказу з точки зору допустимості, достовірності і належності, з чим погоджується і колегія суддів.
Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначали, що вони, побачивши потерпілого ОСОБА_12 , домовились між собою про його пограбування. При цьому, вказували, що холодної зброї або інших предметів, схожих на ніж, у них не було.
Показання обвинувачених щодо відсутності у них холодної зброї або інших предметів, схожих на ніж, також підтверджуються й іншими доказами, безпосередньо дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні, а саме:
- показаннями потерпілого ОСОБА_12 , який, зокрема пояснив, що будь-яких предметів в руках нападників (ножа або предмета, схожого на ніж) не було, погрози, які висловлювали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на його адресу, він не сприймав як такі, що загрожують його життю та здоров'ю. Віддаючи телефон, він лише побоювався, що його можуть ще раз вдарити;
- показаннями свідка ОСОБА_13 , який надав суду покази про те, що він не бачив ножа або іншого предмета, схожого на ніж ні у ОСОБА_7 , ні у ОСОБА_8 ;
- показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які працюють інспекторами патрульної поліції в м. Запоріжжі, які пояснили суду, що холодної зброї у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виявлено не було, під час огляду поліцейськими прилеглої території за допомогою ліхтариків, холодної зброї або предметів, схожих на холодну зброю, виявлено не було;
- протоколом огляду місця події від 23.01.2017 року та фототаблицею до нього, відповідно до якого була оглянута ділянка місцевості, а саме перехрестя вул. Жуковського та Залізничної у м. Запоріжжя, при огляді прилеглої території будь-яких слідів боротьби та сторонніх предметів не виявлено (Т.2, а.п. 8-9);
- актом про застосування службової собаки кінологічного центру ГУНП в Запорізькій області від 25.01.2018 року, відповідно до якого за результатами роботи на ділянці місцевості, а саме перехрестя вул. Жуковського та Залізничної у м. Запоріжжя, речей та предметів знайдено не було (Т.2, а.п. 10);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 06.03.2017 року за участю підозрюваного ОСОБА_8 , відповідно до якого на запитання слідчого про те, чи був у нього ніж в момент скоєння злочину, підозрюваний ОСОБА_8 зазначив, що в момент скоєння злочину відносно потерпілого ОСОБА_12 у нього ножа не було (Т.2, а.п. 138-144).
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
У зв'язку з чим, судова колегія вважає, що районний суд обґрунтовано поставився критично до показів потерпілого ОСОБА_12 , які були ним надані під час слідчого експерименту 06.03.2017 року за його участю, стосовно того, що в правій руці ОСОБА_7 знаходився ніж, оскільки в судовому засіданні суду першої інстанції, під час безпосереднього допиту потерпілого ОСОБА_12 , останній пояснив суду, що під час пограбування у обвинуваченого ОСОБА_7 не було ножа або іншого предмета, схожого на холодну зброю, посилаючись в обґрунтування своїх показань на те, що під час пограбування він знаходився у стані переляку та хвилювання. Крім того, в судовому засіданні був заслуханий педагог-психолог, яка надала пояснення про те, що для підлітків, які знаходяться у стані переляку та хвилювання, притаманно перебільшення обставин та подій, що з ними відбулися, та фантазування.
Та обставина, що суд першої інстанції по іншому оцінює докази у порівнянні з їх оцінкою стороною обвинувачення, на переконання колегії суддів, не свідчить про неправильну оцінку доказів судом або про його упередженість.
Під час судового розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд першої інстанції прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не було доведено, що обвинувачені вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, оскільки стороною обвинувачення не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що 25 січня 2017 року під час заволодіння майном потерпілого ОСОБА_12 обвинувачений ОСОБА_7 погрожував йому ножем. Так, ніж, про який прокурор вказував в обвинувальному акті, органом досудового розслідування не знайдений, потерпілий в судовому засіданні заперечував, що в руці ОСОБА_7 знаходився ніж. Вказане підтверджується й протоколом огляду місця події від 23.01.2017 року та фототаблицею до нього, а також актом про застосування службової собаки кінологічного центру ГУНП в Запорізькій області від 25.01.2018 року. Крім цього, в судовому засіданні, потерпілим ОСОБА_12 було спростовано твердження сторони обвинувачення про те, що погрози ОСОБА_7 та ОСОБА_8 він сприймав як небезпечні для свого життя та здоров'я.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Так, з об'єктивної сторони розбій вчинюється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння.
Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу. Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що, якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося.
В свою чергу, насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186 КК України) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.
Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження або незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння).
Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів, побоїв, обмеження або незаконне позбавлення волі тощо), а може і не робити цього.
Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено, що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.
Як було встановлено судом першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 наніс не менш трьох ударів кулаком в праву щічну область ОСОБА_12 , а обвинувачений ОСОБА_8 наніс не менш трьох ударів ногами в область спини та лівої сторони тулуба потерпілого, у зв'язку з чим обвинувачений ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_12 , згідно висновку експерта № 212 від 27.01.2017 року синець у правій щічній області, який кваліфікується як легке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності потерпілому ОСОБА_12 .
Ніж, про який вказував прокурор в обвинувальному акті, органом досудового розслідування знайдений не був, в свою чергу, потерпілий ОСОБА_12 в судовому засіданні заперечував, що в руці ОСОБА_7 був ніж, також потерпілий спростував твердження сторони обвинувачення про те, що погрози обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 він сприймав як небезпечні для свого життя та здоров'я.
Таким чином, відсутність у потерпілого ОСОБА_12 легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, та погроз з боку обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо застосування фізичного насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, що є характерними ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, виключає кваліфікацію дій обвинувачених за цією статтею.
Призначаючи покарання обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, його наслідки, дані про особи обвинувачених, їх відношення до вчиненого, думку потерпілого, який не наполягав на призначенні покарання обвинуваченим, пов'язаного з позбавленням волі, а також пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.
Доводи прокурора про те, що районний суд в якості обставини, що пом'якшує покарання, визнав щире каяття обвинувачених саме у вчиненні грабежу, не відповідають дійсності, оскільки суд першої інстанції у вироку взагалі не зазначав про таку пом'якшуючу обставину, як щире каяття.
Обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 судом було призначено покарання в межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, із звільненням їх від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки, і підстав вважати таке покарання занадто м'яким, колегія суддів не вбачає.
Покарання обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 призначено судом з дотриманням вимог матеріального закону, відповідає принципам справедливості, індивідуалізації, необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого (підсудного) та попередження нових злочинів, випливає з дотримання судом принципів «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.
Таким чином, призначене судом першої інстанції покарання, на переконання колегії суддів, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та попередження вчинення ними нових злочинів, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості для досягнення мети покарання.
З урахуванням викладеного, і оскільки, згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, підстав для скасування вироку і призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б могли бути безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2018 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала Запорізького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, проте може бути оскаржена учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня її оголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4